?> Поетичні рядки про Чорнобиль | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
20.02.2004, рубрика "Поезії"

Тетяна ЯРА

Татьяна-Яра

Тетяна Михайлівна народилася в 1939 році в селі Ново-Шепеличі.

В 1956 році закінчила українську середню школу №1 в місті Чорнобиль. Навчалась у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на радіофізичному факультеті. Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник інституту проблем матеріалознавства АН України. Її родичі були евакуйовані в 1986 році з міста Чорнобиль. Біль Чорнобиля пройшла через її серце, тому й вірші Тетяни Михайлівни змушують нас пам'ятати цю сумну дату 26 квітня 1986 року.

Тетяна Михайлівна дуже відкрита і талановита людина. Вона принесла до редакції багато віршів. Її поезія багатогранна. Крім чорнобильської тематики у неї цікава лірика, громадянська поезія. До того ж вона малює. Саме її малюнок ми взяли до заставки цієї поетичної рубрики. Ми із задоволенням надаємо нашим читачам можливість ознайомитись з багатьма гранями її таланту.

На зустріч випускників ЧСШ –1 50-х років 09.05.2000 р.

Вітаю вас, шановне товариство
Ледь стомлених, та духом молодих,
Вітаю в найвідомішому місті,
(Колись відомим дачникам одним)!

Усе святе нам: і на пляжі лози,
І “п’ятачок” в парку, й на церкві хрест
І клуб, де перші від любовні сльози
Лились під Гонопольського оркестр.

На цвинтарі в День Перемоги гомін:
Вклонитись мертвим, привітать живих
Злітаються, мов на магічний промінь.
З усіх-усюд вигнанці-земляки.

Ось наш Бродвей. Чи то далекоглядність,
Чи найупертіші ми на землі,
Що так ніхто й не визнав за Радянську
Цю Корогодську за десятки літ?!

Мов вчора ми були її окрасою,
Демонстрували кльош і перманент –
Сьогодні ледве впізнаємо в масках
Сивих, старіючих своїх колег...

У школі мов лунає голос Марти,
І кроки Бейліса, і Коді сміх,
Железнякович нас навчає гарту,
І Клавочка всміхається до всіх...

На пристані увечері мовчанка –
Не чути пароплавних тут гудків.
Щоденний марш “Прощание славянки”
Наврочив безстроковий наш відплив.

Від центру крок – захащана місцина.
Без Сталкера до хати не дійдеш,
Няхто табє і хвурткі не адчине,
Загавишся – в гадючник попадеш.

Свята Іллінська церква на сторожі:
Вимолює у Бога благодать
На край, який лиш він єдиний може
Спасти і процвітання нове дать.

...Стрижов, Старуха, закабанчик, вихід...
Як пестять слух наш рідні назви ці!
То рай, з якого за чиїсь провини
Невинних вигнано в усі кінці.

Тут наша молодість блукала рано.
Вклонімось їй, торкнімось як вві сні –
Ще світять зорі нам, всміхається омана,
Ще солов’ї хвилюють навесні!

* * *

Немає двох однакових сніжинок.
Немає двох однакових пісень.
Немає двох однакових пилинок!
Ні зір вночі. Ані хмарин удень.

Чарує нас природа співом різним...
А ми? А ми, намов Творцю назло,
Ледь з пелюшок – шукаємо подібних:
За ким іти? Рівнятись – на кого?

Купкуємось у партії, у секти...
В мурашнику надійніш. А ціна?
Закони, норми, правила і вето –
Чужим шляхом до Неба йде душа.

То довгий шлях... Тримаємо шеренгу.
Лиш крок до себе – і вже зрадник ти!
...О, сядьмо коло ватри!
На перерву.

Без догм.
Без лідерів.
І без мети.

О сядьмо коло ватри! Ще не пізно.
І явимо с е б е – і людям, і собі.
Піднімем келихи за нашу різність!
За унікальність кожного в житті!

Куди іти? Де краще є у світі?
Тут світлий радості немає меж...
...Чекаємо, коли нас Бог помітить.
А він живе у нас.

Чекає теж.

* * *

Як прийде те величніше
Свято – зустрічі істини,
Нанесіть віток шилеги,
Заспівайте хорал:
Я не хочу засмічувать
Вічність духом затисненим –
Хай полине Туди
Вільна і молода.

Запах верб понесе мене
На пісок понад річкою,
Де жила із хмаринками
Одним спільним життям.
У їх русі я бачила
Цілий світ потойбічний
І ходила у білому їх бали танцювать...

Урочисто і радісно
Десь хорали звучали,
А безсмертя приймалося
Вочевидь, як ріка.
Для душі все збулося
У чорнобильських лозах.
А як їх полишила,
Намул лиш нажила.

...Мов на бал, я летітиму,
Духом світлим окрилена,
Та не буду для янголів
Надто легкою я,
Бо з собою нестиму
Ношу гірко-солодку:
Гріх тяжкий, несповідний –
Над любов до життя...

Надруковано

ПЧ №2/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Пятница, 20 февраля 2004 г. в 14:57
и размещена в разделе Поезії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта