?> Повертаючись до пройденого. Що укривають чиновники! | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
10.03.2008, рубрика "Статті"

Двадцять два роки виповнюється з моменту Чорнобильської катастрофи – катастрофи міжнародного масштабу, яка позначилася на судьбах різних народів.

Початок історії починається з сорокових років двадцятого сторіччя, коли в СРСР зусиллями Лаврентія Берії було створено ядерного монстра – Міністерство середнього машинобудування СРСР.

Але мирне найменування прикривало військову організацію, яка створювала ядерну бомбу та проводила ядерні випробування, була володарем побудованих закритих реакторів для збагачення радіоактивних матеріалів, на будівництво яких працювала уся Країна, що дало початок ядерній енергетиці. Указане міністерство фактично було володарем Держави, бо люба примха виконувалася по першій вимозі через ЦК КПРС. Такі повноваження у цього міністерства були навіть після смерті засновника. Указане міністерство повинно було мати спеціальні підрозділи по усуненню ядерних аварій та катастроф (які не були створені), бо це міністерство напряму курирувало політбюро ЦК КПРС, тому вони по першій вимозі підключалися під любі проблеми необхідні організації та потрібних спеціалістів. Тому до ЗОНИ НЕБЕЗПЕКИ, що утворилася після Чорнобильської катастрофи на ліквідацію аварії без зусиль залучався необхідний контингент спеціалістів будь якої галузі. Через спеціальні управління та відділи відповідальні за формування Цивільної оборони (на той час, підконтрольні партії) на ліквідацію Чорнобильської катастрофи в 1986 році залучали цивільних спеціалістів, та навіть військові частини, до яких долучали робочу силу навіть із громадян залучених на „так звану військову перепідготовку” через військові комісаріати…

Формування Цивільної оборони функціонували в кожній організації та на підприємствах СРСР, під строгим керівництвом партійних органів, бо секретарі райкомів були начальниками формувань цивільної оборони районів. Весь навіть мирний період роботи співробітників залучали до підрозділів Цивільної оборони. Співробітники залучені до підрозділів Цивільної оборони мали спеціальну „броню” від призову на військову службу та військові збори з перепідготовки, навіть на випадок війни та воєнних конфліктів. Працівники залучені до формувань з Цивільної оборони постійно приймали участь у спеціальних навчаннях, та проходили спеціальну підготовку з Цивільної оборони.

Після закінчення інституту проходив службу в армії, а після демобілізації в сімдесятих роках двадцятого сторіччя на роботі був залучений до формування Цивільної оборони, в якості начальника поста радіаційного та хімічного захисту. Щорічно приймав участь в навчаннях з Цивільної оборони у складі підрозділів главку та державного комітету (до складу якого входив наш главк), навіть з постійним виїздом на загородній командний пункт до Полтавської області. Крім того регулярно проходив навчання на районних курсах Цивільної оборони, в якості керівника посту радіаційного та хімічного захисту, де проходив практичну підготовку з використанням приладів, та здавав спеціальні екзамени. Останній раз на указаних курсах навчався в Печерському районному штабі з Цивільної оборони в 1985 році.

Особисто приймав участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, через залучення до складу спеціального – Оперативного штабу Державного комітету з матеріально-технічного постачання УРСР на Чорнобильській АЕС, який було створено в ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ через четверте управління Держпостачу УРСР, яке відповідало за Цивільну оборону, та мав спеціальний допуск для роботи з секретними матеріалами, розголошення яких було заборонено спеціальною підпискою. Отримав спеціальний допуск, що оформлявся в четвертому управлінні комітету та спеціальному відділі главку при оформленні „броні” з Цивільній обороні, також підписка надавалася Урядовій комісії в ЗОНИ. Оперативний штаб який було створено згідно розпорядженню ЦК КПУ та Штабу цивільної оборони для роботи в ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ під грифом „таємно”, для оперативного управління матеріальними ресурсами (при існуванні СРСР усі матеріали розподілялися централізовано), які направлялися для ліквідації катастрофи. Особисто поставляв 100,0 тисяч тонн тампонажного цементу для гарячих свердловин, який через тунель заливався під зруйнований реактор. Поставляв портландцемент, якій у вигляді бетонного розчину заливався при будівництві охолоджувальної плити під реактором. Також із дозиметром контролював рівень зараженості радіацією матеріалів на місці використання в тунелі, та з дозиметром щоденно перевіряв рівень радіації на вертушці з цементом, яку бездумно загнали генерали середмашу на залізничну станцію Товстий ліс під дію радіації.

Під час ліквідації забезпечував поставку, та контролював на місці використовування матеріалів, що скидалися з вертольотів, у тому числі натурального каучуку, що закупався на інвалюту для виготовлення розчину що зв’язував на землі радіаційний пил. Оперативним штабом Держпостачу УРСР на Чорнобильській АЕС що знаходився в ЗОНІ, розпоряджалася Урядова комісія, в якій повністю «хазяйнували» генерали Міністерства середнього машинобудування СРСР та керівники Держави. Разом із заступником голови Ради Міністрів УРСР Дзисєм Г.В. (який на цей час спочиває на Байковому кладовищі) та членами штабу літав на вертольоті над зруйнованим реактором із спеціальним завданням.

Із інформації (якою володів в ЗОНІ, та яка знаходиться в Москві під грифом „таємно”) знаю, що усі працівники метробуду із Києва та гірники Донбассу, більша частина яких була шахтобудівниками, та інших необхідних цивільних спеціалістів залучалися до ЗОНИ через Цивільну оборону. Метробудівці Києва та шахтобудівники будували тунель під зруйнований реактор. Першими працювали метробудівці Києва, які на той час підпорядковувалися МПС СРСР (до якого попали усі архіви спеціальних підрозділів, в тому числі і архіви Цивільної оборони що діяла на той момент в підрозділах МПС), тому Київські ліквідатори – метробудівці, які отримали інвалідність пов’язану з Чорнобильською катастрофою не можуть надати копії документів для встановлення статусу учасника ліквідації у складі Цивільної оборони. Метробудівців заміняли шахтобудівники, які побачили фізичний стан громадян яких виводили з тунелю, що прорубався під реактор (у переважної кількості із носу ішла кров), тому намагалися вчинити бунт по відмові від такої праці. Тому в місті Чорнобиль Урядова комісія провела термінові збори з новими ліквідаторами-шахтобудівниками (на якому автор був присутній особисто) де генерал-лейтенант спеціального ядерного монстра - Міністерства середнього машинобудування СРСР повідомив: „що в разі відмови гірників від роботи під реактором, із усіх незгодних буде знято спеціальну „броню” по Цивільній обороні – по якій виконуються основні роботи із ліквідації Чорнобильської катастрофи, та назавтра Він особисто залучить до ЗОНИ НЕБЕЗПЕКИ польовий військовий комісаріат, який призове незгодних на „військові збори”, і вони будуть виконувати роботи безоплатно”. На відповідь деяких гірників, що Вони на „військових зборах” не будуть працювати, генерал-лейтенант повідомив: „що усіх незгодних працювати на „військових зборах”, через військовий трибунал відправлять за полярний круг відбувати покарання у складі „штрафних батальйонів”. Після зборів усі шахтобудівники поїхали будувати тунель. Основна частина архівів Урядової комісії з грифом „таємно” вивезена до Москви, де також знаходяться архіви МПС СРСР, до якого тоді відносився „Київметробуд”. Сподіваюся, що присутні на цих зборах метробудівці та гірники ще живі, та відгукнуться через газету.

Усі ліквідатори в травні – липні 1986 року постійно знаходилася в ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ під дією радіації, навіть на відпочинку та під час сну. Працівники Чорнобильської атомної електростанції, що обслуговували працю станції проживали та відпочивали в піонертаборі „Сонячний” під Чорнобилем, на відстані менше десяти кілометрів від зруйнованого реактору. Шахтобудівники проживали в Чорнобилі. Вивозити ліквідаторів на відпочинок за ЗОНУ, почали тільки після відбудови за ЗОНОЮ табору „Зелений мис”. Тепер державні чиновники зараховують час перебування громадян під дією радіації тільки за той період, який зафіксовано в табелях під час роботи, а час відпочинку рахують, як перебування на чистій території.

Практично усі документи про участь цивільних громадян на ліквідації Чорнобильської катастрофи в складі Цивільної оборони (що не були знищені після розпаду СРСР), перебувають в архівах із грифом „таємно”. Основна частина архівів Урядової комісії та Союзних міністерств, що направляли через Цивільну оборону своїх працівників для участі в ліквідації катастрофи зберігаються в Москві. Частково матеріали перебувають в архівах колишнього ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР, частково перебувають в архівах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (яке згідно положення про міністерство, затверджене Кабінетом Міністрів України відповідає за Цивільну оборону та Чорнобильську ЗОНУ), частково в архівах Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації (яке у відповідності з положенням про МНС виконує регіональні функції міністерства по Київській області), частково в архівах Головного управління з питань надзвичайних ситуацій Виконавчого органу Київської міської Ради - Київської міської державної адміністрації (яке у відповідності з положенням про МНС, виконує регіональні функції по місту Києву) та у інших спеціальних архівах але під грифом „таємно”, тому недоступні для основної кількості цивільних інвалідів – ліквідаторів 1986 року, які направлялися в ЗОНУ „БОЙОВИХ ДІЙ” до закінчення відбудови об’єкту укриття („Саркофагу”) через накази Цивільної оборони. Від направлення через спеціальні управління та відділи з Цивільної оборони громадяни не мали можливості відмовитися, бо із відмовників знімалася спеціальна „броня” по Цивільній обороні, яка не обмежувала направлення до ЗОНИ а тільки давала можливість отримувати зарплату. По відмовникам відкривалася можливість для військових комісаріатів направити необхідних спеціалістів на „військові збори” до ЗОНИ НЕБЕЗПЕКИ безоплатно – даром. Фактично усі цивільні спеціалісти необхідних кваліфікацій залучалися в 1986 році на ліквідацію аварії на ЧАЕС до ЗОНИ НЕБЕЗПЕКИ через накази Цивільної оборони, але ці документи укриваються від громадян в архівах під грифом „таємно”, щоб не надавати згідно діючого Закону України цивільним інвалідам – ліквідаторам Чорнобильської катастрофи 1986 року статусу інваліда війни. Статус інваліда війни співробітникам внутрішніх справ надається автоматично, навіть тим, хто поїхав до ЗОНИ в 1987-1990 роках добровільно за комерційним контрактом після відбудови об’єкту укриття („Саркофагу”, який закрив посилений викид радіації на ліквідаторів). Тільки після закриття зруйнованого реактора, почалося залучення цивільних та військових спеціалістів для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС добровільно, вахтовим методом на комерційній основі.

Леонід КАРПЕНКО,
Заступник голови комітету контролю у сфері
соціального захисту та пенсійного забезпечення
громадян ВГО “Громадський контроль”,
заступник голови ГО „Фонд інвалідів Чорнобиля”
міста Києва та Київської області,
інвалід-ліквідатор 2-ї групи

ПЧ 2008\11-12 (83-84) Березень

Запись была опубликована: (ом) Понедельник, 10 марта 2008 г. в 7:20
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта