?> Правова імпотенція чи щось жахливіше? | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
14.01.2010, рубрика "Наше право, Підрозділ № 6033"

Правова імпотенція чи щось жахливіше?

Тринадцятий рік побиваються у розпачі прикарпатські чорнобильці за свої втрачені права. Здавалось би, всім і  все очевидно, а перемагає неймовірне.

Суть проблеми зводиться до наступного. У липні 1986 року майже три сотні воїнів запасу з усіх кутків Прикарпаття зігнали за колючий дріт полігону цивільної оборони на околиці села Новиця Калуського району. Організували живу охорону (від кого?!) з офіцерів міліціонерів та вівчарок. Згодом їх переодягли у військову форму. На третій день подали команду «По автобусах!» і повезли на Київ, на Чорнобиль. 19 липня перший бойовий підрозділ батальйону на спецтехніці прибув на Чорнобильську АЕС, під четвертий реактор. За погодженням зі штабом по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зайняли очікувальну позицію у наспіх облаштованій оцинкованій будці. Наряд: що і як робити відпрацювали у наметовому містечку, розташованого на лісовій галявині під столітніми соснами.

Операцію по знешкодженню «зловредного» радіоактивного пилу вправні вояки завершили за неповні шість хвилин. З почуттям виконаного обов’язку помились у місцевій лазні, перевдяглися у нову військову форму і поїхали «домів». У зворотньому напрямі так само здолали три прискіпливих контрольні дозиметричні пости таких же смертників – воїнів. Правда, уже на другому ПуСО наш автомобіль пригальмували. Зробивши дві санітарні обробки спец розчином, нам дозволили перебратися у першу зону небезпеки. Словом, виїхали вдосвіта – повернулися надвечір. До речі, кілька хвилин приділили по дорозі своїм побратимам, які стривожені можливою небезпекою їхали назустріч на той же четвертий реактор.

Щоденні тризмінні вахти на ЧАЕС, постійні тривоги і виїзди на пожежні у «мертві» населенні пункти зони відчуження тривали 48 діб.

Пережили помпезну зустріч 03вересня 1986 року під звуки духових оркестрів і за участю найвищих обласних посадовців. Лунали з їх уст звичні слова подяки за воїнську доблесть і подвиг. Комусь дістався годинник в нагороду, іншим вручили грамоту з портретом «вічно живого Ілліча». Були запевнення: «Ми вас не забудемо». «За вас потурбуємося». Як виявилося, «щиро обіцяли», а ще швидше забували.

Тільки через п’ять років був прийнятий закон з наміром віддячити тим,хто своїм здоров’ям і життям зумів приборкати нестримний «мирний» атом, врятувати якщо не цілу то половину Європи від термоядерного лиха.

Не залишилися тоді поза увагою воїни Івано-Франківського протипожежного батальйону (в/ч 6033), сформованого на принципах воєнного часу. Усім без винятку видали радянські посвідчення ліквідатора з промовистою поміткою: « Посвідчення безстрокове…». У 1992 році його замінили на українське з такою ж промовистою поміткою – « безстрокове».

У кінці 1997 року якась невідома «лиха сила» вирішила поглумитися над долями 162 ліквідаторів – від Верховини до Рогатина, від Долини до Городенки понісся дитячий лемент «А мій тато уже не чорнобилець». Та його не хочуть чути наші можновладці, як Івано-Франківська так  і Києва. Акцію свавілля вчинили навіть над душами померлих.

Чого в цій акції більше – невігластва, недолугості чи злочинності? Видається,  що останнє переважає. Адже за посил взято відверто невмотивовані факти та віртуальні підходи.

Факт перший – село Оране визнано за місце постійного перебування воєнного підрозділу. А насправді, батальйон дислокувався у глухому лісі від села на відстані щонайменше восьми кілометрів. Як мало б виглядати село окуповане тисячами солдат? Хто за радянських часів, у доволі непередбачуваній і дратівливій період міг на таке піти? Ніхто!

Факт другий. До уваги взяли журнал обліку доз опромінення. На думку воїнів, ці дані могли б брати до уваги медики,котрі не можуть впоратися із їхніми захворюваннями, і порятунком від передчасної смерті. Особовий склад уже не дораховується 44 бійців, ще 48 стали інвалідами.

Факт третій. Повне ігнорування урядової постанови про перевірку правильності видачі чорнобильських посвідчень.

За 12 років ліквідатори не отримали прямої письмової відповіді на запитання «Хто їх позбавив другої категорії?» Обласна чиновницька рать не змучується твердити в розмовах – це зробила обласна тимчасова комісія. Оскільки її немає, то й розмови довкола неї зайві і недоречні. А ще відсилають їх до Постанови Кабміну № 51 від 20.01.1997 р. Але ж за її вимогою посвідчення категорії 2 серії А «видається учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі… військового квитка і довідки командира військової частини». Печаткою в/ч 6033 у військових квитках засвідчено, що їх власники ліквідовували наслідки аварії в 30-ти кілометровій зоні з 18 липня по 03 вересня 1986 р.- 48 днів, а не 5-ти, як вимагає закон у новій редакції. Ота тимчасова комісія постановляла: «Не підтверджувати статус, не перереєстровувати та визнати таким, що підлягає вилученню, посвідчення…». Оце, так – так! Урядовий документ гласить, що «посвідчення підлягає вилученню за рішенням органу, яким це посвідчення видано». Та комісія пішла ще дальше злісною дорогоювиписала на заміну посвідчення зі статусом категорії три, на той час уже неіснуючої держави (Української РСР), стверджуючи, що батальйон перебував у любимій для них «зоні відчуження» у 1988, 1989, 1990 роках. Це недолугість, свавілля чи щось жахливіше?!

Перереєстрацією посвідчень займалися аж 43 посадовці обласного рівня. Де ж їх відповідальність? А от персональний склад комісії, затверджений розпорядженням ОДА від 26.03.97р. № 184.

О. Ярошенко,

спеціальний кореспондент

 

додаток № 1

до розпорядження облдержадміністрації

від 26.03.97 р. №184

СКЛАД

обласної тимчасової комісії по перевірці

правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС»

Василь Скрипничук – заступник голови обласної державної адміністрації, голова комісії. 

Микола Бабенко – начальник управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС обласної держадміністрації, заступник голови комісії.

Антоніна Захарченко – заступник начальника управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС обласної державної адміністрації, секретар комісії.

ЧЛЕНИ КОМІСІЇ:

Інна Банах – заступник начальника управління Міністерства юстиції України в області 

Зіновій Гринишин – голова об'єднання громадян «Дзвони-Івано-Франківськ (за згодою)

Ігор Ковельський – голова обласної спілки «Чорнобиль» (за згодою)

Михайло Коржик – заступник начальника управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації

Михайло Кулаєць – заступник начальника управління охорони здоров'я  обласної державної адміністрації

Валерій Купєєв – заступник начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області

Галина Лалач – головний економіст управління праці та зайнятості населення обласної державної адміністрації

Ігор Рибаков – начальник відділу обласного військового комісаріату

Тетяна Тимків – заступник директора обласного державного архіву

Заступник  керівника секретаріату  облдержадміністрації                              Роман Струтинський

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 14 января 2010 г. в 1:31
и размещена в разделе Наше право, Підрозділ № 6033.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта