?> Прес-реліз Секретаря Європейського Суду | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
02.03.2010, рубрика "Судові справи"

Ухвала Палати1

ПЕРША ПІЛОТНА2 УХВАЛА ВІДНОСНО УКРАЇНИ

СТОСОВНО

НЕВИКОНАННЯ ОСТАТОЧНОГО РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЙ

Юрій Миколайович Іванов проти України  (заява № 40450/04)

Порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд)  

Порушення статті 1 Першого протоколу  (захист власності)  

Порушеннястатті 13 (право на ефективний засіб правового захисту)  

Європейської конвенції з прав людини

З посиланням на статтю 46 ЄКПЛ Європейський суд наголошує, що в цій справі йдеться про  дві проблеми, які знову повторюються – довготривале невиконання рішень національних судових інстанцій та відсутність на національному рівні ефективних засобів правового захисту, які б дозволили виправити таке порушення. Ці проблеми були причиною найбільш частих порушень Європейської конвенції,  що за час з 2004 року було визнано Європейським Судом в понад 300 справах проти України. Ця справа свідчить про те, що такі проблеми залишаються невирішеними, незважаючи на чіткі рішення Європейського суду, в яких від України вимагається вжити відповідних заходів з тим, щоб розв’язати цю проблему. З огляду на приблизно 1 400 заяв, поданих проти України, які тепер перебувають на розгляді в Суді і порушують ті ж самі питання, Суд доходить висновку, що практика, яка представлена в Україні, несумісна з Конвенцією, і одноголосно постановляє:    

·      Україна повинна запровадити до своєї правової системи не пізніше, аніж через рік після того, як це рішення стане остаточним, ефективний засіб, який забезпечить адекватне та достатнє відшкодування в разі невиконання або ж виконання із затримкою національних судових рішень;  

·       Україна повинна впродовж одного року від дати, коли це рішення стане остаточним, виплатити таке відшкодування, в тому числі, за можливості, й через досягнення дружнього врегулювання всім заявникам, які звернулись до Європейського суду з подібними справами і рішення щодо яких ще не було ухвалене, а заява була надіслана для комунікації до органів влади в Україні;  

·       в разі, якщо не буде здійснено присуджені до сплати відповідно до цього рішення виплати, Суд поновить розгляд всіх аналогічних справ, які перебувають на його розгляді з тим, щоб ухвалити щодо них одне рішення;  

·      в очікуванні на ухвалення зазначених засобів Суд призупиняє терміном на один рік, починаючи від дати, коли це рішення стане остаточним, будь-які процедурні кроки, пов’язані з розглядом будь-якої нової української справи, в якій йтиметься виключно про невиконання або виконання із затримкою  рішень національних судових інстанцій.

Відповідно до статті 41 (справедлива сатисфакція) Суд  присуджує заявнику суму в розмірі, яка йому мала бути йому сплачена відповідно до рішень національних судових інстанцій, ухвалених 22 серпня 2001 року та 29 липня 2003 року, а також 174 Євро в якості компенсації за викликані інфляцією втрати. Окрім того, Суд присуджує заявнику 2 500 євро в якості компенсації за завдану моральну шкоду та 1 740 євро в якості компенсації за судові витрати (текст рішення представлений лише в англомовному варіанті).   

Основні факти

Заявник - Юрій Іванов – є громадянином Росії 1957 року народження, який проживає в Москві (Росія).

В жовтні 2000 року п. Іванов звільнився в запас з лав української  армії. Хоч йому мала бути сплачена встановлена сума, яка виплачується при звільненні в запас, а також  компенсація за уніформу, однак він  не отримав належних йому сум. В результаті цього в липні 2001 року він звернувся з позовом до суду, намагаючись отримати заборговану йому суму. В серпні 2001 року Суд ухвалив рішення на його користь та видав припис військовій частині виплатити заявнику загалом приблизно 819 євро з врахуванням понесених судових витрат.  Якогось невстановленого дня заборгована сума, яка виплачується при звільненні в запас, була сплачена заявникові, але не решта суми. В квітні 2004 року державна виконавча служба письмово повідомила заявника про те, що військова частина не має коштів для того, щоб заплатити, а примусовий продаж об’єктів, які перебувають в її власності, заборонений законом. Рішення суду від серпня 2001 залишається частково невиконаним.  

В 2002 році п. Іванов звернувся  із позовом проти виконавчої служби, оскаржуючи невиконання нею рішення суду від серпня 2001 року. Суд ухвалив рішення на його користь і видав припис державній виконавчій службі встановити та заарештувати рахунки військової частини з тим, щоб мати доступ до коштів, які на них зберігаються. Це розпорядження не було виконане. Пан Іванов звернувся з новим позовом, вимагаючи компенсації за завдану моральну та матеріальну шкоду, цей позов суд частково задовольнив в липні 2003 року. Це рішення залишається невиконаним.

Оскарження до Європейського суду, процедура та склад Суду

Посилаючись на пункт 1 статті 6, на статтю 13 та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявник оскаржував невиконання рішень, ухвалених в серпні 2001 та в липні 2003 року, а також неможливість ефективно оскаржити таке невиконання на національному рівні.

Заяву до Європейського  суду було надіслано 13 вересня 2004 року.

Рішення було ухвалене Палатою у складі семи суддів, до якої увійшли:  

Пеєр Лоренцен (Peer Lorenzen) (Данія), Голова,  

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert) (Республіка Чехія)  

Райт Марусте (Rait Maruste) (Естонія),  

Марк Філлігер (Mark Villiger) (Ліхтенштейн),  

Мір`яна Лазарова Трайковска (Mirjana Lazarova Trajkovska) (“колишня Югославська Республіка Македонія”),  

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva) (Болгарія), судді,  

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy) (Україна), ad hoc суддя,

та Клаудія Вестердійк (Claudia Westerdiek), Секретар секції.

Рішення Суду

Щодо  невиконання судового рішення та права  власності

Суд встановив, що рішення  від серпня 2001 року не було повністю виконане, відтак, затримка з його виконанням становить біля семи років та десяти місяців. Судове рішення від липня 2003 року, яке було ухвалене п’ять років та одинадцять місяців тому, взагалі не було виконане.  

Суд підкреслив, що затримка була викликана сукупністю факторів, в тому числі й відсутністю  бюджетних ресурсів, бездіяльністю виконавчої служби, та прогалинами в національному законодавстві, що завадило пану Іванову домогтись виконання судових рішень, ухвалених національним інстанціями в його справі. Європейський суд вважає, що всі ці фактори перебувають в залежності від органів української влади, а тому постановляє, що Україна повністю відповідальна за це невиконання.

Суд зауважує, що він  часто визнавав порушення пункту 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу  у справах, де порушувались питання  подібні тим, що представлені в цій справі. Суд наголошує, що в цій справі український уряд не представив жодного аргументу, який би міг переконати в необхідності дійти інших висновків. Тому він одноголосно постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу на підставі того, що тривалий час не виконувались рішення суду від серпня 2001 року та липня 2003 року.   

Ефективний  засіб проти невиконання  судового рішення

Суд встановив, що на національному рівні не існувало правового засобу, який би задовольняв вимогам статті 13 Конвенції з огляду на скарги пана Іванова щодо невиконання судових рішень, ухвалених на його користь. Він одноголосно постановляє, що було порушено статтю 13.  

***

Прес-реліз є документом, який готує Секретар Суду, його резолютивна частина не містить зобов’язань для Суду. Текст рішення є доступним в мережі Інтернет на сайті Суду (http://www.echr.coe.int).

Європейський суд з прав людини було створено в 1959 році в Страсбурзі державами – членами Ради Європи з метою розгляду можливих порушень Європейської конвенції з прав людини (1950 рік).  

1 Відповідно до статті 43 Конвенції, будь-яка сторона у справі упродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою може у виняткових випадках звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду. В цьому випадку колегія у складі п’яти суддів приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи Протоколів до неї або важливе питання загального значення, і в такому разі Велика палата постановляє остаточне рішення. Якщо таких питань не виникає, колегія відхиляє клопотання, і від цього часу рішення стає остаточним. В іншому випадку, рішення Палати набуває остаточної сили після спливу трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють про відсутність у них наміру заявляти клопотання.   

2 Починаючи від 2004 року у відповідь на значну кількість справ, викликаних системними та структурними проблемами в окремих країнах, Європейський суд запровадив процедуру пілотних рішень. Вона полягає у визначенні в одному рішенні системних проблем, які лежать в основі порушення Європейської конвенції з прав людини, та представленні в цьому рішенні засобів, що необхідні для виправлення та розв’язання подібних ситуацій. Процедура ухвалення пілотного рішення спрямована не лише на сприяння ефективному запровадженню державою-членом засобів індивідуального та загального характеру, яких необхідно вжити для виконання рішення Європейського суду, але вона також стимулює державу-відповідача прийняти рішення в значній кількості індивідуальних справ, які викликані тією ж структурною проблемою на національному рівні, і таким чином посилити принцип субсидіарності, що лежить в основі конвенційної системи.      

http://www.echr.coe.int

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 2 марта 2010 г. в 16:20
и размещена в разделе Судові справи.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта