«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
12.07.2013, рубрика "Статті"

Про наболіле

Минуло 27 років після Чорнобильської катастрофи.

Під Кабінетом Міністрів України голодують ліквідатори аварії на ЧАЕС…

Громадські чорнобильські організації роблять вигляд що нічого не трапилось…

Питання… невирішені питання…які потрібно було вирішити ще 20 років тому…

Вони залишаються по всіх – по ліквідаторах, по переселенцях, по потерпілих…

Ось деякі з них – чому непідготовлених людей, без всякого захисного спорядження було кинуто до радіаційного пекла… голими руками збирати особливо небезпечні для життя радіоактивні уламки ядерного реактору ЧАЕС… Чому людям  на протязі десятків годин забороняли покидати місто Прип’ять, абсолютно достовірно знаючи, що кожна хвилина знаходження в цьому місті в тій радіаційній обстановці смертельна для десятків тисяч жінок, дітей, мешканців міста… Чому мешканці зони відчуження до останнього часу засаджували, обробляли поля, розводили худобу, піднімали надої молока, отримуючи смертельні дози радіоактивного випромінювання, в той час, як все це було нікому не потрібно…

Є і більш прозаїчні питання – куди поділися засоби індивідуального, колективного захисту від радіоактивних речовин, які випускалися десятками військових заводів – назвемо тільки загальновідому частину з них: 2463 центральна база виготовлення й ремонту засобів радіаційного, хімічного й біологічного захисту (знаходилася в м. Москва), 2363 центральна база виготовлення й ремонту засобів радіаційного, хімічного й біологічного захисту (знаходилася в м. Ростов, Ярославської області), 2462 центральна база виготовлення й ремонту засобів радіаційного, хімічного й біологічного захисту (знаходилася в м. Твєрь), 136 центральна база виготовлення й ремонту засобів радіаційного, хімічного й біологічного захисту (знаходилася в Удмуртській республіці). Ці підприємства виготовляли повнозахистні костюми, пневмошлеми, намети, тенти, укриття, спецодяг, засоби індивідуального життєзабезпечення… все те, що виготовлялося відповідно до ГОСТ 23255-78 (засоби індивідуального захисту від радіоактивних речовин) та ГОСТ 12.4.120-83 (засоби колективного захисту від іонізуючого випромінювання). Ці засоби існували станом на 1986 рік, без додаткових зусиль могли вироблятися в кількості хоч по мільйону на рік, але, головне, вони реально запобігали контакту тіла персоналу з радіоактивними речовинами або понижували до допустимого рівня іонізуюче випромінювання.

Є і просто життєво-актуальні запитання на сьогодення – з 2011 року діючий президент України ініціював проведення чисельних перевірок, в ході яких контролюючі органи подають запити до Галузевого архіву Міністерства оборони України, отримують відповіді, про те, що в архіві знаходяться документи про виїзд «партизан» до Чорнобильської АЕС без зазначення зони, населеного пункту, годин праці в зоні, з нерозшифрованими найменуваннями отриманої дози опромінення… і на підставі цих довідок, ставиться під сумнів надана первісна довідка військової частини і урізається в декілька разів пенсія ліквідатора, а то й людина взагалі втрачає статус… в той час як постанова Кабінету Міністрів України № 276 від 12 квітня 1995 року «Про створення галузевого державного архіву Міністерства Оборони, наказ головного архівного управління при КМ України, Міністерства оборони України № 11-б/110 від 01.04.1997 року «Про затвердження Положення про галузевий державний архів міністерства оборони України» з відповідним положенням не надають права цьому архіву надавати якісь документи, які могли б оскаржувати первісні документи, надані в 1986 – 1899 роках. Більше того, на сторінках сайту Міністерства оборони України присвячених діяльності Галузевого державного архіву МО України чітко вказано, що цей архів містить тільки незначну частину документів 1970 – 1980 років, бо «Галузевий державний архів Міністерства оборони створено відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 276 від 12.04.1995 року для постійного зберігання документів Національного архівного фонду, що утворюються в процесі розбудови і діяльності Збройних Сил.

У Галузевому державному архіві МО України зберігається тільки та частина  архівних документів, що залишилися від архіву штабу Київського військового округу, що не передана до центрального архіву МО СРСР.

Вся фінансова документація, документи, які мають відношення до часткової мобілізації, документи, які містили військову, державну таємницю, відповідно до Настанови з архівної справи у Радянській Армії та у Військово-Морському Флоті (наказ Міністра оборони СРСР від 23.08.1981р.), передавалися на зберігання до центральних архівів.

Таким чином, до Центрального архіву Міністерства оборони СРСР (м. Подольськ Московської обл.) було передано значний обсяг архівних документів, що зберігалися в архіві штабу Київського військового округу. Це стосувалося також і архівних документів, які зберігалися в архівах штабів інших округів, в тому числі Прикарпатського та Одеського військових округів відповідно».

Є й просто питання справедливості – в зоні аварії фактично працювали тільки ліквідатори трьох міністерств – Міністерства оборони СРСР, Міністерства середнього машинобудування СРСР та Міністерства енергетики СРСР (З перших годин аварії всі роботи в зоні проводили тільки військові. Загальне керівництво було покладено особисто на начальника Генерального штабу СРСР Ахромеєва. З 28 квітня 1986 року оперативне керівництво проводилося оперативною групою Генерального штабу МО СРСР. Директивою Міноборони СРСР № д-006 від 26 квітня 1986 року була створена  оперативна група МО СРСР (так звана 912 оперативна група). В її завдання входила протирадіаційна розвідка, рятівні і дезактиваційні роботи. Наказом № 253 Міненерго СРСР від 05.05.86 р. «Про заходи по забезпеченню протиаварійних робіт» передбачено здійснення міністерством експлуатаційних робіт по ЧАЕС. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 634-188 від 29.05.86 р. Міністерству середнього машинобудування СРСР були доручені «робота із захоронення 4-го енергоблоку ЧАЕС та споруд, що до нього відносяться». Об’єкт отримав назву «Укриття 4-го блоку ЧАЕС»).

Ніякі інші міністерства чи відомства безпосередньо в зоні ніяких робіт не проводили. В їх завдання входило надання в першу чергу техніки для військових. На жаль з технікою посилалися в зону і водії, спеціалісти, які попадали під загальне керівництво військових і вимушені були працювати (???) по законах військового часу.

Потрібно врахувати, що спеціалісти Міненерго СРСР та Мінсередмашу СРСР працювали в зоні аварії вахтовим методом (за рідкими виключеннями). Цей метод передбачав працю по 12 денному циклу – працівники працювали під жорстким дозиметричним контролем по 6-12 годин 5 днів, після чого відпочивали 7 днів.

Середня доза переопромінення працівників персоналу ЧАЕС становила в 1986 році (за рахунок квітня, травня, червня та липня) 8,7 бер, з введенням вахтового методу (01.07.1986 року, середньорічний показник впав до 1,2 бер), ліквідатори Мінсередмашу СРСР отримали в середньому дозу 0,65 бер на ліквідатора за рік, в той час як всі військові і долучені до них водії, спеціалісти, отримали по дуже заниженим даним середню дозу переопромінення в 11 бер на ліквідатора.

Головним питанням справедливості є те, що персонал ЧАЕС, ліквідатори з Середмашу, працюючи в засобах індивідуального захисту, вахтовим методом отримували зарплатню по 3000 – 7000 рублів на місяць, в той час як партизани, які лопатами, голими руками, без усяких засобів захисту, фактично ліквідували всю аварію, отримували по 200 – 350 рублів на місяць, з яких сьогодні їм виплачують мізерні пенсії.

Всі ці питання дуже важливі, кожне потребує спеціального висвітлення, так як вони життєво важливі для нарахування пенсій, їх розміру, але вони за всі роки незалежності України навіть не конкретизовані…

Я хочу розмістити на сайтах всі можливі матеріали, які напрацювали правозахисники з питань ліквідації аварії, її наслідків на Чорнобильській ЧАЕС. Це дуже великий масив матеріалів і потрібна не одна стаття…

1. Ліквідація аварії, наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1986 – 1990 року є досить простою в юридичному полі законодавства СРСР подією.

По-перше – Українська Радянська Соціалістична Республіка була однією з найсучасніших держав, з чітко визначеною правовою системою. Як країна, яка входила в Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй, вона не тільки ратифікувала практично всі міжнародні документи з прав людини, але й була ініціатором багатьох із них.

Сама правова система УРСР базувалася на Конституції УРСР.

Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (в редакції 20.04.1978 року) в статті 4 чітко визначила головним завданням держави, всіх її органів забезпечення охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до статті 170 всі закони та інші акти державних органів Української РСР видаються на основі і відповідно до Конституції УРСР. Тобто в УРСР регламентована дія всіх нормативних актів тільки в юридичному полі Конституції УРСР.

Стаття 55 Конституції УРСР особливо визначила охорону прав і свобод громадян  обов'язком усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.

Стаття 38 Конституції Української РСР встановила гарантії держави громадянам УРСР по оплаті праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру.

В статті 14 Конституції УРСР проголошено обов’язок держави здійснювати контроль за мірою праці громадян в відповідності до принципу соціалізму «Від кожного - за здібностями, кожному - за працею».

Стаття 40 Конституції УРСР встановила обов’язок держави забезпечувати техніку безпеки і виробничої санітарії на виробництві, як складову права на охорону здоров'я.

Стаття 56 проголосила, що громадяни Української РСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

Тепер подивимося, як в 1986 році регламентувалося ліквідовувати аварії на атомних електростанціях і які були норми оплати праці при ліквідації аварій.

1. Всі питання пов’язані з забезпеченням технічної і ядерної безпеки при експлуатації атомних електростанцій покладалися на Державний комітет з нагляду за безпечним проведенням робіт у промисловості й гірському нагляді при Раді Міністрів СРСР (22 жовтня 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про організацію державного нагляду за забезпеченням технічної і ядерної безпеки при спорудженні й експлуатації атомних електростанцій, досвідчених і дослідницьких ядерних реакторів і установок», відповідно до якої функції нагляду за безпечним проведенням робіт в атомній енергетиці покладалися на Державний комітет з нагляду за безпечним проведенням робіт у промисловості й гірському нагляді при Раді Міністрів СРСР (Госгортехнадзор СРСР).

Тобто Госгортехнадзор СРСР відповідав за забезпечення технічної і ядерної безпеки при експлуатації атомних електростанцій.

2. Тепер подивимося на саму організацію Госгортехнадзор СРСР в плані забезпечення технічної та ядерної безпеки. З самого започаткування Госгортехнадзора СРСР йому було доручено організовувати і контролювати діяльність Воєнізованих гірничо - рятувальних частин (надалі ВГРЧ).

Так, відповідно до п.п. «п» та «ц»  п. 6 діюча в 1986 – 1990 роках постанова Ради Міністрів № 232 від 25.03.1982 року «Об утверждении положения о Государственном комитете СССР по надзору за безопасным ведением работ в промышленности и горному надзору» (с изм. и доп., внесенными Постановлением Совмина СССР от 29.05.1985 № 489 - СП СССР, 1985, № 19, ст. 91) зобов’язувала Госгортехнадзор СРСР здійснювати контроль як за проведенням заходів щодо попередження аварій і готовністю підприємств до ліквідації їх, так і контролювати стан і готовність воєнізованих гірничо - рятувальних частин до ліквідації аварій на підприємствах і в організаціях.

ч. 4 п. 1 цієї постанови визначила відповідальність цієї організації:

«Госгортехнадзор СССР несет ответственность за организацию и осуществление систематического и действенного государственного надзора за соблюдением правил по безопасному ведению работ в промышленности, на подконтрольных ему объектах».

Станом на 1986 рік існували підрозділи воєнізованих гірничо - рятувальних частин при міністерствах кольорової, чорної металургії, середнього машинобудування, будівництва, хімічної промисловості, енергетики, геології й інших.

Таким чином, у 1986 - 1989 роках саме  Воєнізовані гірничо - рятувальні частини повинні були ліквідовувати аварії на підприємствах атомної енергетики, під безпосереднім контролем Госгортехнадзора СРСР.

3. Тепер перейдемо до оплати праці як безпосередньо в Госгортехнадзорі СРСР, так і в ВГРЧ. Зрозуміло, що і сам Госгортехнадзор СРСР і підконтрольні йому ВГРЧ мали інші нормативи відповідно оплати праці, так як виконання багатьох покладених на них робіт при позаштатних ситуаціях потребувала спеціальної оплати відповідно до статей 14 та 38 Конституції УРСР.

Дійсна на той час постанова Ради Міністрів СРСР № 69 від 01.02.1968 року регламентувала:

«3. Установить, что Председатель Госгортехнадзора СССР имеет право:

а) производить в пределах общего фонда заработной платы, установленного для Комитета, выплату премий работникам организаций за выполнение важных заданий, а также оказывать из этих средств единовременную помощь, расходуя на указанные цели не более 0,05 процента общего фонда заработной платы;

б) устанавливать в пределах выделенных Комитету фондов персональных надбавок к должностным окладам персональные оклады в размере до 350 рублей, независимо от размеров должностных окладов».

Тобто премії, які виплачувалися працівникам організацій підконтрольних Госгортехнадзору СРСР за виконання важливих завдань, входили до фонду заробітної плати, і в любому випадку повинні бути враховані в розрахунку середньої заробітної плати. Це підтверджує й Додаток № 2 до Наказу Госгортехнадзору СРСР від 13.10.1968 року, який передбачав для службовців воєнізованих гірничо-рятувальних частин СРСР:

«1.1. Государственным служащим военизированных горно-спасательных частей СССР (далее - служащий) ежемесячно выплачиваются премии за выполнение особо важных и сложных заданий (далее - премия) в пределах 1/12 годовой суммы денежных средств, предусмотренных на эти цели пунктом 1.3 настоящего Приказа.

1.2. Премия является формой материального стимулирования эффективного и добросовестного труда, а также конкретного вклада служащего в выполнение особо важных и сложных заданий.

1.3. Размер премии, выплачиваемой конкретному служащему, определяется дифференцированно в зависимости от результатов его деятельности в процентах от оклада денежного содержания и максимальными размерами не ограничивается, однако общая сумма премий не должна превышать сумму денежных средств, предусмотренных на их выплату.

1.6. За выполнение особо важных и сложных заданий, связанных с выполнением работ с реальной опасностью для жизни (превышение допустимых пределов норм санитарных правил безопасности более чем в десять раз) разрешить выплаты одноразовой премии (за каждое выполненное задание) из резервного фонда заработной платы в пределах суммы денежных средств, предусмотренных на эти цели.

1.13. Премии выплачиваются одновременно с заработной платой и учитывается во всех случаях исчисления среднего заработка».

Система оплати праці рятувальників регулювалася наказами Центральних штабів і мала специфічні особливості. Рятувальникам в підземних умовах, на металургійних станах, в хімічній промисловості і іншим приходилося проводити рятівні і технічні роботи в умовах за межами Основних санітарних правил, галузевих норм безпеки, в спеціальних засобах індивідуальної та колективної безпеки.

Зрозуміло, що їх праця не могла оцінюватися по звичайних нормах, тому для ВГРЧ існувало й існує правило, згідно якого рівень заробітної плати ставиться в залежність від рівня заробітної плати підприємства, яке захищає ВГРЧ, так для шахт рядовий рятувальник - респіраторник мав отримувати заробітну плату не нижче робітника V розряду на підземних роботах, командир взводу ВГРЧ - начальника ділянки по видобуткові вугілля, командир загону - головного інженера шахти, командир Окремого загону - технічного директора виробничого об'єднання по видобутку вугілля. (п. 1 Наказу Центрального штабу ВГСЧ РСФСР, № 164/т від 21.01.1985 р.).

Ця норма беззаперечно встановлює, що рядові рятувальники ВГРЧ, в разі ліквідації аварії на атомній електростанції, не могли отримувати заробітну плату нижче ніж кваліфіковані працівники персоналу АЕС.

Тепер відповідно кратності розміру оплати праці. В разі проведення рятівних і технічних робіт в умовах за межами Основних санітарних правил, галузевих норм безпеки, рятівники працювали в спеціальних засобах індивідуальної та колективної безпеки. Ці засоби значно ускладнювали працю і потенційно є небезпечними, так як відмова любого компоненту захисної системи безпеки ставить під загрозу життя і здоров’я самого рятівника. Тому в усіх підрозділах ВГРЧ існує кратна система оплати праці в залежності від застосування спеціальних засобів і кількості небезпечних факторів. Так для  підземних рятувальників є норма, згідно якої рятувальникам, що виконують аварійно-рятувальні й технічні роботи в удушливій атмосфері в газозахисних респіраторах, оплата проводиться за кожну годину фактичної роботи в зоні високої температури в 6-ти кратному розмірі годинної тарифної ставки (окладу) і в 4-х кратному розмірі - за кожну годину фактичної роботи при нормальній температурі. (п. 3.1 Наказу Центрального штабу ВГСЧ РСФСР, № 164/т від 21.01.1985 рік).

Різниця в межах одного небезпечного фактору не диференціюється, достатньо щоб на місці проведення робіт його значення вийшло за межі визначені Основними санітарними правилами.

Відповідно обліку часу праці рятувальників – робота в умовах реальної небезпеки для життя рятувальника нормується тільки конкретною обстановкою на місці аварії і потужністю захисного засобу безпеки. Для працівників ВГРЧ існує норма, згідно якої навіть хвилина праці в умовах реальної небезпеки прирівнюється до повного робочого дня (6 годин). Крім того, в разі неординарності ситуації (при трьох і більше факторах небезпеки, значному перевищенню меж ОСП в сотню і більше разів, рятівник отримує компенсацію в вигляді премії, розмір якої залежить від розміру реальної небезпеки.

Також потрібно звернути увагу, що:

7.2. У випадку загибелі рятувальників при ліквідації аварії й порятунку людей, виконанні технічних робіт у шахті, або у випадку смерті, що настала до закінчення одного року від дня звільнення із ВГСЧ, внаслідок каліцтва (поранення, травми, контузії) або захворювання, отриманих у ході аварійно-рятувальних робіт, при наявності причинно-наслідкового висновку медико-соціальної експертизи, членам їх родин, дружинам (чоловікам), дітям, що не досягли віку 18 років (учні - у віці до 23 років), або дітям старше цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення ними віку 18 років, батькам і матерям виплачується (у рівних частках) одноразова допомога в розмірі 120 окладів місячного грошового утримування,

7.3. При захворюванні рятувальника внаслідок одержання ним травми при виконанні аварійно-рятувальних і технічних робіт, яке виключають для нього можливість подальшого проходження служби й вимагають переходу на іншу роботу з висновку лікарів (ЛТЕК) або виходу на інвалідність, йому виплачується одноразова допомога в розмірі 60 окладів місячного грошового утримування понад установлені суми відшкодування збитку.

7.4. При виході на інвалідність рятувальника внаслідок отримання ним травми при виконанні аварійно-рятувальних або технічних робіт, пенсії призначаються в порядку, передбаченому чинним законодавством для трудового каліцтва або профзахворювання, виходячи із максимального розміру погодинної тарифної ставки з урахуванням відповідної кратності і премій, щомісячної і за особливий ризик, якщо така передбачена відповідним наказом, відповідно до Правил, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 3 липня 1984 р. № 690.

4. Робота рятувальників ВГРЧ без захисного оснащення (для захисту від радіоактивних речовин відповідно до ГОСТ 23255-78) в умовах перевищення ОСП заборонялася.

ВИСНОВОК:

Те, що відбулося у 1986 – 1989 роках на ліквідації самої аварії, на ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виходить за межі прав і свобод гарантованих Конституцією УРСР, Конституцією СРСР і може бути тільки якось пояснено введенням часткової мобілізації на території Прип’ятської особливої зони, але що б там не відбувалося з мобілізацією (а це державна таємниця, відповідно навіть до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-XII від 21.10.1993 року) та «Про   державну   таємницю» (Закон № 3855-XII від 21.01.1994 року), стаття 38 Конституції Української РСР зобов’язує розраховувати оплату праці ліквідаторам аварії на ЧАЕС відповідно до її кількості та якості і застосовувати для цього єдино можливі нормативи ВГРЧ, хоч те, що людей посилали працювати в полях іонізуючого випромінювання в тисячі разів більших ніж дозволено ОСП та НРБ – це злочин.

Довідка:

Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання ОСП 72/80 («Основные санитарные правила работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизирующих  излучений ОСП-72/80» затверджені Головним державним санітарним лікарем СРСР 18 січня 1980 року № 2120-80, надалі ОСП) дозволяли працю при рівні допустимої потужності дози іонізуючого випромінювання не більше 500/2000 = 0,25 мілірентген на годину.

Для праці це є допустимим значенням. Все що вище – недопустиме. При значеннях вище допустимої потужності дози іонізуючого випромінювання більше  0,25 мілірентген на годину ніяка праця не можлива, так як КЗпП УРСР прямо забороняв всяку працю за межами ОСП).

Як відомо, в зоні відчуження потужність дози іонізуючого випромінювання починалася з 5 мілірентген на годину (перша зона загрози).

Тобто навіть в першій зоні загрози рятівники ВГРЧ не мали права знаходитися без захисного спорядження.

Третя зона загрози починалася з потужності дози іонізуючого випромінювання 100 мілірентген на годину… Це в 400 разів більше, ніж дозволено санітарними нормами…

Наступну статтю я хочу присвятити евакуйованим з міста Прип’ять…

Віктор ГАЙДАК,

ліквідатор, квітень-травень 1986 року

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 12 июля 2013 г. в 7:41
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Про наболіле" Один комментарий

  1. Леонид сказал(а):

    Спасибо Виктор за статью. Позновательная. Об этом практически никто не знал, а сейчас это мало кому нужно. Первых ликвидаторов осталось единицы. Сайт читают не многие. У многих ликвидаторов просто нет возможности просмотреть сайт. Власть рассчитывала что через год два все ликвидаторы помрут, а они ещё живут. Рассчитывать на совесть не приходится, потому что такого понятия как совесть в природе не существует, есть “закон джунглей” этим законом и пользуется власть. А Конституция это для народа и к власти никакого отношения не имеет.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта