?> Про оздоровлення | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
24.03.2007, рубрика "Слово редактора"

Про оздоровлення

Дуже болюча тема. Але мовчати вже не можливо.

Вже майже 21 рік пройшло після Чорнобильської катастрофи, але держава достеменно не знає, скільки  і яких чорнобильців потрібує лікування та оздоровлення. Зібравши всіх в одну купу і заявивши на весь світ про загальну чисельність осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, а це складає 2 526 216 особу (дані на 01.01.2007р), державні службовці умивають руки, говорячи, що на всіх не вистачає коштів.

Немає сумнівів, що для вирішення цього питання потрібне бажання його вирішити, порядок і системний підхід.

Щоб продовжити розмову на цю тему, наведу декілька цифр й питання по них.

Евакуйованих у 1986 році було приблизно 119 тисяч громадян. Скільки їх у живих на сьогоднішній день? Є відповідь по категорії 2 – 72 885 осіб (дані на 01.01.2007р).

Потерпілих від Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії на цей час – 41 602 особи. Скільки інвалідів саме громадян, які були евакуйовані у 1986 році? – Немає відповіді.

Скільки було у минулому році оздоровлено осіб саме з цієї категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи? – Немає відповіді.

Учасників ЛНА на ЧАЕС 1-ї категорії 65 780 осіб; 2-ї категорії – 181 748 осіб; 3-ї категорії – 50 322. Питання: Скільки у нас є ліквідаторів, яки прийняли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, скільки серед них працювали у 3-й зоні радіаційної небезпеки? Для тих, кому не зрозуміло, що таке 3-я зона (хоча я в це не вірю, в пенсійний фонд всі здавали бухгалтерські довідки), то для них пояснюю, що найбільш небезпечне місце у 1986 році було на проммайданчику ЧАЕС. Це без сумніву, та й ніхто не буде заперечувати.

Інше питання: скільки серед тих ліквідаторів, які працювали у 3-й зоні радіаційної небезпеки у 1986 і 1987 роках, стали інвалідами? 3-я зона однаково небезпечна була, як у 1986 році, так й у 1987, лише у 1987 році вона звужена до 3-го енергоблоку ЧАЕС.

Немає розподілу по роках. Якщо немає даних щодо інвалідів-ліквідаторів 1986 року, які працювали у 3-й зоні небезпеки, це говорить лише про байдужість держави до цих людей. Високопосадовців не турбує доля справжніх героїв Чорнобиля, не турбує доля людей, яки свідомо отримали найбільше опромінення від радіації. Це стосується, як евакуйованих громадян із зони відчуження у 1986 році, так і учасників ЛНА на ЧАЕС 1986 року та тих, хто працював у самому небезпечному на той час місці.

Про оздоровлення.

Путівками у минулому році скористалися понад 231 тис. чорнобильців. Це складає 8,9 відсотка від загальної чисельності постраждалого населення. Серед них 190 тис. дітей, що складає 30,8 відсотків від загальної чисельності „чорнобильських” дітей. Але, які категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи скористалися путівками, даних немає. Чому? Чому ми заплющуємо очі на те, що хворі інваліди-чорнобильці не встигають в чергу за мізерною чисельністю путівок в чорнобильські відділи районних держадміністрацій?

Путівки розподіляються згідно „Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2000 р. №800, постраждалі громадяни надають до управління праці та соціального захисту населення заяву на санаторно-курортне оздоровлення та медичну довідку по ф.070-у до 15 жовтня кожного року.

Існуючий порядок з одного боку дозволяє державним органам проводити підготовчу роботу для визначення необхідних обсягів грошових коштів, спрямованих на щорічні закупівлі санаторно-курортних путівок, проведення тендерів.

Але з другого боку, цей порядок не дозволяє реалізувати кожному постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС своє право на отримання щорічної санаторно-курортної путівки, а саме, у випадку неподання заяви у вищевказаний термін (до 15 жовтня кожного року), постраждалий втрачає право на отримання путівки протягом всього наступного року. Таким чином порушуються його права, обумовлені законодавством. Причини неподання заяви в більшості випадків не залежать від постраждалого – тяжкий стан здоров’я, проходження медичного огляду після 15 жовтня тощо.

Але непоодинокі випадки щорічного користування санаторно-курортною путівкою одними і тими особами.

Невже неможливо передбачити формування черги на отримання постраждалими санаторно-курортних путівок не щорічної а перехідної із року в рік? Нехай енергія „шустрих” чорнобильців піде на „вибивання” достатнього фінансування Чорнобильського Закону з боку держави.

Дуже смішну на цей час суму грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку треба  наблизити до реальної вартості путівок!

На сам кінець, зовсім не працює система компенсації вартості санаторно-курортних путівок при самостійному оздоровленні.

Можна все вирішити. Потрібне лише бажання розв’язати проблему оздоровлення чорнобильців, навести порядок у цьому питанні та створити системний підхід його вирішення.

Анатолій КОЛЯДІН,

головний редактор часопису «Пост Чорнобиль»

 

Надруковано «ПЧ» № 6 (54) березень 2007

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 24 марта 2007 г. в 7:49
и размещена в разделе Слово редактора.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта