?> Про політичну і громадську реабілітацію операторів Чорнобильської АЕС | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
26.04.2006, рубрика "Чорнобиль-86"

Про політичну і громадську реабілітацію  операторів Чорнобильської АЕС

Sr-90

Безимени-1

Президенту України
Прем'єр-міністру України
Голові Верховної Ради України та
Керівникам парламентських груп і фракцій
лідерам політичних партій України

У переддень 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи учасники Соціально-екологічної групи незалежних художників "Стронцій-90" закликають Президента України, прем'єр-міністра, голову парламенту, керівників парламентських фракцій, лідерів усіх політичних партій України й усіх, кому важлива історична справедливість, докласти всіх можливих зусиль для громадської і політичної реабілітації операторів Чорнобильської АЕС, за якими несправедливо закріпилася репутація винуватців ядерної катастрофи.

Вночі 26 квітня 1986 року полум'я пожежі на четвертому блоці Чорнобильської АЕС яскраво висвітило імена героїв-пожежників, які після вибуху реактора перекрили шлях вогню і не дали йому перекинутися на сусідні ядерні блоки. Шестеро вогнеборців загинули. Їхні імена і подвиг навічно вписано в історію людства як приклад мужності і самопожертви заради життя на Землі.

Подвиг операторів атомної станції, які самовіддано боролися із смертельною стихією в темних боксах зруйнованого блоку, виявився не таким помітним. Озброєні професіоналізмом і усвідомленням свого громадянського обов’язку, вони мужньо і рішуче виступили проти смертельної загрози, що виходила з некерованого реактора та іншого небезпечного устаткування. Двадцять з них загинули. Але вони не завагалися, не кинули свої робочі місця, не побігли геть! Більш того, до кінця дня на зруйнований блок прибували нові оператори, змінюючи знесилених товаришів.

Їх обливало радіоактивною водою, обдавало струменями розпеченої пари, било електричним струмом від розірваних дротів, їм не давав дихати радіоактивний пил. Їх обпалювало полум'ям пожеж всередині блока, а над ними із зруйнованого даху звисали і падали бетонні плити. Невидима і нещадна радіація пронизувала і палила їх, ззовні і зсередини. Але вони знали, що будь-що мають зробити те, що крім них ніхто не зробить.

Це вони, працівники атомної станції, ціною свого життя виконали дії, завдяки яким величезну кількість вибухонебезпечного водню було видалено з устаткування зруйнованого блоку, а в спеціальні підземні ємності було злито більше 200 тонн вогненебезпечного мастила. Страшно уявити наслідки загоряння мастила і вибуху водню в тому ядерному Везувії, на який у той час перетворився четвертий блок!

Оператори намагалися зробити все, що ще було можливо, для зменшення згубних наслідків ядерної аварії. Вони подавали воду в аварійний реактор, здійснювали вкрай потрібну розвідку приміщень і стану устаткування, відключали непотрібне устаткування, забезпечували водою протипожежні системи, виконували дозиметричне обстеження приміщень і території станції, дбали про безпечну зупинку і розхолоджування інших реакторів...

Дехто з них одержав урядові нагороди, зокрема, посмертно. Але в суспільстві було сформовано необґрунтовану думку про операторів як винуватців аварії. Ця упереджена думка закріпилася, вона досі зберігається і, більш того, дотепер цілеспрямовано підтримується, незважаючи на очевидні тепер вади в конструкції реактора, які фактично стали запалом для вибуху.

Вибух реактора стався після натискання кнопки "Аварійний захист 5-го роду" (АЗ-5), що спеціально спроектована... для повної зупинки реактора: негайної, безумовної зупинки, за будь-якої ситуації, незалежно від попередніх дій операторів, стану реактора й іншого устаткування, незалежно від зовнішніх факторів: пожежі, землетрусу, урагану, затоплення тощо. Так, кнопку натиснув оператор, і ніхто інший не мав права це зробити. Але чи логічно і справедливо звинувачувати його в тому, що події, які відбулися після натискання кнопки, виявилися зовсім не тими, що були закладені в проекті реактора, і навіть протилежними?! Звичайно, ні! Такі звинувачення блюзнірські, безсовісні й аморальні.

Очевидно, що головною причиною несправедливого звинувачення операторів стало те, що в якості експертів під час розслідування причин аварії залучали, передусім, представників наукових і проектних організацій, причетних до створення чорнобильського реактора. По суті, склалася ситуація, коли право істини в останній інстанції безроздільно привласнили "жерці" від радянської ядерної науки, які аж ніяк не були зацікавлені у визнанні власних помилок і тому переклали провину на операторів, зробивши їх "стрілочниками".

Перша доповідь про причини аварії була представлена Радянським Союзом в МАГАТЕ восени 1986 року і ґрунтувалася не на прагненні експертів-фізиків докопатися до істини, а на законах "політичної фізики", за якими політичні імперативи вищі за фізичні істини. Як наслідок, операторів звинуватили в шести порушеннях, які нібито й призвели до катастрофи. На жаль, вочевидь перекручені висновки про причини аварії в період гострого дефіциту інформації і високої емоційної напруги в суспільстві були сприйняті й укоренилися у свідомості мільйонів людей як непорушна істина.

Нині критичні, якщо не сказати – злочинні, прорахунки в проекті чорнобильського реактора добре відомі, і жоден серйозний вчений не стане їх заперечувати. Кількаразові перерозслідування причин аварії підтвердили наявність цих проектних вад, і вже не раз дослідники заявляли про невинність операторів. Висновки першого такого розслідування стали сенсацією за кордоном і нині добре відомі на Заході.

Перше офіційне перерозслідування було проведено в 1990-91 роках державною комісією з ініціативи тодішнього Держатомнагляду СРСР. Висновок цього розслідування такий: дії операторів, які комісія 1986 року визнала за порушення, жодним чином не вплинули на виникнення аварії та її катастрофічний розвиток; крім того, частину "порушень" було попросту інкриміновано персоналу - насправді дії операторів відповідали тодішнім інструкціям; водночас, зробити висновок щодо правомірності чи то неправомірності окремих дій операторів виявилося неможливим через суперечності в тодішніх інструкціях для операторів.

Однак розрізнені повідомлення і заяви 1991-го і наступних років не змогли протистояти тій лавині неправди і наклепу, яка була випущена проти операторів у перші часи після аварії.

Група українських художників "Стронцій-90" вважає за необхідне відновити, нарешті, справедливість. Не йдеться про скасування або перегляд якогось рішення. Не існує жодного офіційного документа, у якому б провина за аварію прямо і беззастережно покладалася на конкретних операторів атомної станції. Тим більше прикро і сумно, що в суспільстві панує думка про операторів як про винуватців вибуху на ЧАЕС. Сьогодні слово на захист операторів лише тоді може бути почуте і сприйняте в суспільстві, якщо воно буде не менш вагомим, ніж заяви колишньої влади після аварії.

Настав час покласти край ситуації, коли висновки про причини аварії роблять експерти, далекі від ядерної науки й інженерії, що спеціалізуються в суміжних галузях або, ще гірше, на "популярній дозиметрії". Необхідне проведення незалежного розслідування причин катастрофи із залученням неупереджених зарубіжних експертів. На жаль, комісії, сформовані тільки з українських та російських вчених і фахівців, не завжди вільні від упередженості через успадкування вузьковідомчих традицій і корпоративних інтересів у наукових колах.

Говорячи про причини аварії, не можна не згадати про спадкування іншого роду. В аварійному захисті реактора, що має бути індиферентним до морального та професійного рівня оператора, на жаль, виявилися закладені не кращі моральні якості його розробників. Іншими словами, "залізо", організоване людиною в складну інженерну систему, успадкувало духовність його творців. Таке спадкування – неминуче явище в будь-якій рукотворній машині або системі, в основі якої лежать високі технології. Тому надзвичайно важливо, щоб громадянський рівень, відповідальність перед собою й іншими людьми, рівень духовності у суспільстві відповідали рівневі тих високих технологій, якими суспільство прагне опанувати. Саме усунення дисбалансу між моральним і технологічним розвитком суспільства – основна запорука безаварійного використання високих технологій.

Відновлення справедливості щодо операторів Чорнобильської АЕС – це не тільки визнання їхнього подвигу і данина пам'яті загиблих. Це ще й крок до розуміння і визнання справжніх причин технологічних аварій взагалі. Таке розуміння має сприяти моральному зростанню суспільства в цілому і, зокрема, підвищенню культури безпечного поводження з потенційно небезпечними технологіями (не тільки ядерними) на всіх етапах і в усіх сферах діяльності людини: під час проектування нових установок, їх виготовлення, транспортування, спорудження і монтажу, експлуатації і ремонту, зняття з експлуатації, під час прийняття рішень – як інженерних, так і політичних.

Виходячи з цього, зусилля по відновленню справедливості щодо чорнобильських операторів і їх реабілітації набувають надзвичайної важливості, зневага до якої може свідчити про те, що суспільство поки що залишається неготовим до безпечного використання новітніх технологій.

Учасники арт-групи "Стронцій-90":

Олексій Бреус,
художник, журналіст,
учасник ЛНА на ЧАЕС 1-ї категорії,

Тетяна Чеброва, художник, журналіст,

Валерій Голейко,
художник

Надруковано "ПЧ" № 7 (31) квітень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 26 апреля 2006 г. в 8:31
и размещена в разделе Чорнобиль-86.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта