?> Про право чорнобильців | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
28.06.2004, рубрика "Наше право"

Про право чорнобильців на відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю

Аналіз порушень Конституції і законодавства України, щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров’ю учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи

Відповідно до Конституції України (далі – Конституції), Україна як соціальна, правова держава (статті 1), в якій людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3), де кожна людина моє право на життя, а обов’язок держави – захищати життя людини (стаття 27), в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8), де права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави (стаття3), де усі люди рівні перед законом (стаття 24), рівні у правах, які є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), де при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав (стаття 22), де громадяни мають рівні конституційні права (стаття 24), які гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22), проголосила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (стаття 46), а також право кожного на відшкодування шкоди, завданої життю і здоров’ю людини внаслідок порушення її права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (стаття 50).

Ці конституційні права людини законодавчо визначені основними принципами, якими Україна, як соціальна держава, керується.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України “Про охорону праці” (далі – ЗпОП), державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров’я працівників, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закону), державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується на принципах пріоритету життя та здоров’я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок цієї катастрофи.

1. Учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров’я, пов’язане з їх роботою по ліквідації наслідків цієї аварії, та сім’ям, які внаслідок Чорнобильської катастрофи втратили годувальника, конституційне право на соціальний захист, встановлене статтею 46 Конституції, реалізується шляхом призначених їм державної пенсії згідно статті 54 Закону.

Конституційне право щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров’ю, встановлене статтею 50 Конституції і цілим рядом Законів України, лишається нереалізованим, оскільки органами соціального захисту цій категорії постраждалих в цьому відмовлено.

Стаття 13 “Обов’язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи” Закону визначає:

“Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їхними дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов’язана з Чорнобильською катастрофою”.

Дана стаття не тільки підтвердила право учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС на відшкодування шкоди, завданої їхньому здоров’ю, вона встановила, що шкода відшкодовується обов’язково і вказала відповідача, який зобов’язаний це здійснити.

Обов’язковість повного відшкодування шкоди, в тому числі завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілих, і в тому числі пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, встановлена також у статтях 440, 453, 455 та 456 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦКУР), статтях 22, 275, 280, 1166, 1195 та 1200 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), статті 173 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), статті 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), статті 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі – ЗССНВ). При цьому шкода повинна відшкодовуватися у повному обсязі, без урахування пенсій, а також інших доходів (перший абзац статті 456 ЦКУР, п.3 статті 1195 та п. 3 статті 1200 ЦКУ, перший абзац статті 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), п. 1 статті 21 ЗССНВ).

Склалася парадоксальна ситуація.

З одного боку, Конституція, яка визначила, що людина, її життя і здоров’я визначаються найвищою соціальною цінністю, що кожна людина має невід’ємне право на життя, а обов’язок держави – захищати життя людини, що права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Законодавство, в тому числі стаття 50 Конституції, яке забезпечує реалізацію цих знакових принципів і обов’язків соціальної держави, цих приоритетних прав людини, спрямованих на поширення сфери соціального її захисту, на повне відшкодування шкоди заподіяної її життю і здоров’ю.

З іншого боку, повне ігнорування вказаних норм і положень Конституції та законодавства України. Без будь-яких підстав, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров’я, пов’язане з їх роботою по ліквідації наслідків цієї аварії та сім’ям, які внаслідок Чорнобильської катастрофи втратили годувальника, не виплачується належне їм відшкодування заподіяної шкоди.

Багатьом з них не вистачило цих коштів на придбання вкрай необхідних ліків, складну діагностику, операцію, курс спеціального лікування тощо, тобто на те, щоб вижити.

Це відбулося внаслідок порушення статей 1, 13 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у статтях 440, 453, 455 та 456 Цивільного кодексу України, статті 173 Кодексу законів про працю України, статей 4, 11 Закону України “Про охорону праці” (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), статті 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, а також норм, віднесених Конституцією до прав людини і громадянина, визначених у статтях 50, 21, 22, 24.

Внаслідок протиправних дій органів соціального захисту населення, учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров’я, пов’язане з їх роботою по ліквідації наслідків цієї аварії та сім’ї, які внаслідок Чорнобильської катастрофи втратили годувальника, були незаконно позбавлені належного їм згідно Конституції і законодавства України відшкодування заподіяної шкоди.

2. Згідно статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закону) пенсія призначається “в розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством”. Саме при визначенні розміру відшкодування фактичних збитків, який повинен визначатися згідно з законодавством, відбуваються значні його порушення, особливо, коли з моменту заподіяння шкоди до моменту її відшкодування проходить значний час, за який, внаслідок інфляції, відбувається зростання цін та вартості життя.

Згідно з законодавством, а саме з статтею 453 ЦКУР і статтею 22 ЦКУ (п.3,4), відшкодування збитків –це один з способів відшкодування заподіяної шкоди. Крім нього, передбачені й інші способи, зокрема, в натурі.

Розглянемо загальний випадок, коли завдана шкода може бути відшкодована будь-яким з цих способів, або в натурі, “надати річ того ж роду і якості”, або грошима “повністю відшкодувати заподіяні збитки”. Обидва способи однаково забезпечують відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі (стаття 440 ЦКУР та стаття 1166 ЦКУ) тобто є рівнозначними і не дають будь-яких переваг в реалізації майнового права особи.

В натурі вказана річ надається не залежно від того, як змінилася її вартість з моменту ушкодження до моменту відшкодування. Вона повинна бути відшкодована, скільки б вона не коштувала на момент відшкодування.

По аналогії з цим (стаття 8 ЦКУ), повністю відшкодувати заподіяні збитки можливо, якщо розмір відшкодування забезпечує фактичні збитки, тобто можливість придбати цю річ. А це означає, що на момент відшкодування розмір відшкодування фактичних збитків повинен бути не нижче її вартості. Це можливо за умов, коли розмір відшкодування фактичних збитків повинен бути не нижчі її вартості і забезпечує таку ж купівельну спроможність, яку він мав на момент заподіяння шкоди.

В загальному випадку, це можливе у разі, коли фактичні збитки, визначені у повному обсязі на момент заподіяння шкоди, при відшкодуванні будуть збільшенні відповідно зміни індексу вартості життя, що склався з моменту заподіяння шкоди на момент їх відшкодування. Отримана сума забезпечує відшкодування фактичних збитків у повному обсязі.

В разі не виконання цих умов, сума відшкодування збитків на момент відшкодування буде меншою за розміром відшкодування фактичних збитків, тобто вартості вказаної речі, що не дозволить її придбати та відшкодувати потерпілому і тим саме, забезпечити рівнозначність вказаних способів відшкодування шкоди, а також у повному обсязі відшкодувати заподіяні збитки (шкоду), чим виконати вимоги, які визначені вище вказаними статтями 22 та 1166 ЦКУ і статтями 440 та 453 ЦКУР.

При відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю людини, з тим щоб забезпечити відшкодування фактичних збитків, необхідно виконати ці ж самі загальні умови. Відповідно до статей 455, 456 ЦКУР, статті 1195, 1200 ЦКУ, статті 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), в цьому випадку, по-перше, відшкодовується втрачений заробіток. Щоразу при відшкодуванні фактичних збитків від втрати заробітку, розмір відшкодування повинен забезпечити таку ж купівельну спроможність, яку мав втрачений заробіток в момент заподіяної шкоди. Тільки за цих умов завдана шкода буде відшкодована у повному обсязі, а її розмір буде дорівнювати розміру відшкодування фактичних збитків. Як і в загальному випадку, це можливо, коли втрачений заробіток, визначений на момент заподіяння шкоди, буде збільшуватися відповідно зміни індексу вартості життя, що склався з моменту заподіяної шкоди до моменту відшкодування.

Саме такий порядок встановлено статтею 67 Закону та статтею 1208 ЦКУ.

Крім того, людина, яка втратила працездатність, втрачає можливість збільшити свій заробіток, тому відповідно до п/п2 п.2 статті 22, а також згідно статті 67 Закону і статті 1208 ЦКУ передбачено збільшення розміру відшкодування фактичних збитків відповідно до збільшення мінімальної заробітної плати.

Тобто, згідно законодавства, розмір відшкодування фактичних збитків, визначений на момент заподіяння шкоди, повинен збільшуватися відповідно до збільшення вартості життя та мінімальної заробітної плати. Але знов всупереч законодавству, всім, хто втратив здоров’я внаслідок роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в цьому відмовлено. Запущено механізм поступового зменшення купівельної спроможності пенсій тяжко хворих людей і відповідно можливості для їх виживання.

Внаслідок цього розмір відшкодування, що сплачується, став значно нижчим розміру відшкодування фактичних збитків і поступово зменшується, що суперечить положенню першого абзацу статті 54 Закону, а також, статтям 22 та 1266 ЦКУ і статтям 440 та 453 ЦКУР, статті 67 Закону та статті 1208 ЦКУ. Людей позбавлено права, яке є невідчужуваним та непорушним, фактично вони стали нерівними перед законом, тобто порушені їх конституційні права, визначені статтями 21 та 24 Конституції.

3. За вісім останніх років пенсії, призначені згідно статті 54 Закону, збільшувалися двічі, постановами Кабінету Міністрів України від 28.07.96р. №836 та від 28.03.02р. №374. Кожного разу ці збільшення не відповідали вимогам статті 67 Закону та статті 1208 ЦКУ, тобто здійснювалися не відповідно до зміни індексу вартості життя та збільшення мінімальної заробітної плати. При цьому, збільшувалися не всі пенсії. В постановах мали місце обмеження в залежності від розміру пенсії, тобто за майновою ознакою, що заборонено статтею 24 Конституції, а також. суперечить вимогам статті 67 Закону та статті 1208 ЦКУ, відповідно до яких збільшенню підлягають всі без винятку вказані виплати. Внаслідок цих дій інваліди та сім’ї померлих внаслідок Чорнобильської катастрофи стали не рівними у правах та перед законом, що є порушенням статей 21 та 24 Конституції.

Цими постановами в розміри пенсій було внесено хаос, вони перестали бути відповідними ступеню втрати працездатності, що не відповідає вимогам статті 1197 ЦКУ. Наприклад, інвалід І групи з втратою 100% працездатності, відносно інваліда ІІІ групи з втратою 50% працездатності, внаслідок цих підвищень замість 100% втраченого заробітку, отримує тільки 80,58% і стільки же відносно розміру відшкодування фактичних збитків.

Оскільки ці дії не передбачені і навіть заборонені законодавством, здійснювалося це під гаслом соціальної справедливості, тобто підвищити менші пенсії і не підвищувати більші. Пенсії, призначені згідно статті 54 Закону, залежать від втраченого заробітку і ступеня втрати працездатності, тому, перш за все, були позбавлені підвищення ті, хто в 1986 році працювали по 12 годин на добу у 3-й зоні небезпеки (зона найбільшого забруднення) на об’єктах комплексу захисних споруд зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС, віднесеного постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 5.06.86 р. №693-194 до основних, першочергових, особливо важних робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме вони, внаслідок цього, найбільш постраждали, стали інвалідами І, ІІ груп з високим ступенем втрати працездатності, або померли. Замість вдячності їх було за це покарано.

В основному були підвищені пенсії працездатних інвалідів ІІІ групи з невисоким ступенем втрати працездатності, які виконували другорядні роботи в місцях із значно меншим забрудненням.

Це не соціальна справедливість, фактично відбулося обмеження сфери соціального захисту за станом здоров’я, що заборонено статтею 24 Конституції. Порушені також конституційні права, визначені статтями 21,22, а також статтею 67 Закону, статтею 1208 ЦКУ, статтею 1197 ЦКУ.

Вказані дії Кабінету Міністрів України є протиправними, оскільки згідно Конституції і законодавства України, збільшення пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров’я, пов’язане з їх роботою по ліквідації наслідків цієї аварії та сім’ям, які внаслідок Чорнобильської катастрофи втратили годувальника, повинне здійснюватися всім без винятку та без обмеження в залежності від цього розміру, тобто за майновою ознакою.

4. Медико-соціальні експертні комісії, при встановленні 80-100% втрати працездатності, визнають людину непрацездатною. Непрацездатна людина втрачає роботу і відповідно весь заробіток у повному обсязі. Відповідно до статей 455 та 456 ЦКУР, статті 1195 ЦКУ, статті 11 ЗпОП(в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), заробіток, втрачений внаслідок втрати або зменшення працездатності, підлягає відшкодуванню. Не частина, а заробіток повністю. Але всупереч законодавству, відшкодовується тільки частина фактично втраченого заробітку, відповідна ступеню втрати працездатності, внаслідок чого це відшкодування не відшкодовує фактичних збитків, тобто не відповідає вимогам статті 54 Закону, а також статей 440, 453 ЦКУР, статті 1166,1195 ЦКУ, статті 4 ЗпОП, статті 1 Закону, щодо повного відшкодування шкоди (збитків). Має місце порушення конституційних прав, визначених статтями 21 та 24 Конституції.

5. До фактичних збитків, які підлягають обов’язковому відшкодуванню, відповідно статті 1195 ЦКУ, статті 455ЦКУ, статті 11 ЗпОП(в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), крім втраченого заробітку, входять витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, ссанаторно-курортного лікування, придбання ліків, тощо.

Відшкодування витрат на посилене харчування інвалідів Чорнобиля (категорія1), визначено п.14 статті 20 Закону в розмірі 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров’я України. Для порівняння, відповідно до п.6 статті 21Закону особи, які віднесені до категорії 2, тобто не інваліди, отримують 25% вартості продуктів харчування за фізіологічними нормами. Тобто, Законом визначено, що для інвалідів розрахунок здійснюється на підставі медичних норм харчування, встановлених Міністерством охорони здоров’я України для хворих людей із стійкою втратою працездатності, з урахуванням особливостей патології, спричиненої радіаційним опроміненням, а для відносно здорових людей на підставі фізіологічних норм харчування, визначених для середньостатистичної здорової людини, в асортименті і розмірах необхідних, щоб забезпечити її нормальну життєдіяльність.

Фактично витрати на додаткове харчування інвалідам (категорія 1) компенсуються у розмірі 50% від вартості продуктів харчування за фізіологічними, а не за медичними нормами, як то встановлено у п.14 статті 20 Закону.

На виконання Закону, Міністерство охорони здоров’я України розробило вказані медичні норми. Але Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 21.05.92р. №258 “Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п.2 якої надано право органам державної влади на місцях визначати розміри компенсації витрат на продукти харчування громадянам, віднесеним до 1 і 2 категорії, виходячи з “фізіологічних (медичних) норм харчування(додаток №4)”. Постановою було затверджено ряд норм харчування (додатки 1-3), але крім медичних норм для інвалідів (категорія 1). Це сталося тому, що при підготовці постанови із медичних норм, розроблених Міністерством охорони здоров’я України, були відібрані продукти, які складають фізіологічні норми харчування(додаток № 4), а решта продуктів визначена , як “додатковий набір продуктів харчування, понад фізіологічні норми, для осіб, віднесених до 1 категорії”(додаток № 5). В назву фізіологічних норм в дужках добавили “(медичних)”, чим здійснили підміну понять і плутанину, оскільки в цьому випадку фізіологічні норми не можуть бути медичними, як медичні не можуть бути фізіологічними. Якщо людина не потребує додаткових продуктів, їй не потрібні медичні норми, вона харчується за фізіологічними нормами. Якщо внаслідок хвороби людина потребує додаткових продуктів, для неї складаються норми харчування з урахуванням цих необхідних продуктів. Ці норми і є медичними. Саме в цьому відмінність фізіологічних норм від медичних. В нашому випадку у додаток №5 увійшли продукти, що потрібні інвалідам Чорнобиля(категорія 1) понад фізіологічні норми. Потрібні хворій людині продукти повинні бути включені до норм її харчування і разом з іншими скласти медичні норми харчування для цієї людини. За цих підстав продукти визначені в додатках №4 та №5 Постанови, є медичними нормами для цій категорії хворих.. Це, до речі, підтверджує і п.4 Постанови. В першому реченні п. 14 статті 20 Закону для категорії 1 передбачається забезпечення продуктами харчування за медичними нормами. В п.4 Постанови ця категорія постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи повинна забезпечуватися продуктами харчування згідно додатків №4 та №5, тобто також за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, бо нічого іншого Законом не передбачено..

Крім цього, на нараді в Міністерстві охорони здоров’я України це питання було задано Міністру, який доручив начальнику Головного управління з медичних проблем аварії на ЧАЕС і радіаційного захисту населення розібратися в цьому питанні і дати відповідь інвалідам Чорнобиля. Листом від18.09.95 року № 7.00/509(копія додається) Міністерство, яке згідно п.14 статті 20 Закону встановлювало ці норми, повідомило: “Що стосується норм харчування, про які йдеться у додатках №4 і №5 до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.92р. №258, то вони складають єдину медичну норму харчування для громадян, віднесених до категорії 1, що визначено в п 14 ст. 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Однак до цих пір розмір виплат визначається згідно п. 2 вказаної Постанови, яким підставою для розрахунку визначено тільки додаток № 4 “фізіологічні (медичні) норми”. Внаслідок цього, постраждалим, віднесеним до категорії 1, як і категорії 2, розмір компенсації визначається за однаковими нормами харчування, хоча законом передбачені різні. Внаслідок цього не відбувається відшкодування витрат на посилене харчування інвалідів Чорнобиля (категорія 1), яке визначено п.14 статті 20 Закону, статтею 1195 ЦКУ, статтею 455ЦКУ, статтею 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92), а також відшкодування фактичних збитків, визначених статтею 54 Закону. Знов порушуються вказані вище конституційні права людини.

Знов через порушення положень законодавства відбувається обмеження соціального захисту, внаслідок чого тяжко хворі люди позбавлені можливості харчуватися за медичними нормами.

6. Крім того, виплата 50% вартості набору продуктів харчування за фізіологічними нормами відбуваються зі значними затримками, досі не здійснені виплати за минулий рік. Внаслідок зростання цін за цей час сума, отримана інвалідами, складає 32-44% від вартості цього набору продуктів за цінами, що склалися на момент виплати і 15-21 % від вартості набору продуктів за медичними нормами, що не відповідає вимогам п.14 статті 20 Закону. Тобто розмір відшкодування на момент виплати менше розміру фактичних збитків.

Знову відбувається зменшення обсягу соціального захисту. Внаслідок цих дій тяжко хворі люди позбавлені можливості харчуватися не тільки за медичними нормами, але і за фізіологічними нормами.

7. Відшкодування витрат, викликаних необхідністю санаторно-курортного лікування інвалідів Чорнобиля (категорія 1), передбачається у п.4 статті 20 Закону. В ньому для цієї категорії постраждалих визначено: “позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їхнім бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні”.

За останні три роки ненадання безплатних санаторно-курортних путівок стало масовим. В разі ненадання путівки, або відсутності путівок необхідного профілю, витрати на санаторно-курортне лікування інвалідам не відшкодовуються, а замість виплати, передбаченої законом компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні, фактично виплачується 70 грн., тобто близько 5% цієї вартості. Відбувається кричуще порушення норм Закону, які відповідно до першого абзацу статті 20 гарантовані Державою.

Внаслідок невиконання вимог п.4 статті 20 Закону, а саме: ненадання безплатних санаторно-курортних путівок, невиплати компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні, а також внаслідок відмови відшкодувати витрати на санаторно-курортне лікування в разі ненадання путівок, або відсутності путівок необхідного профілю, тяжко хворих людей фактично позбавлено санаторно – курортного лікування, та відшкодування витрат на нього, чим порушуються вимоги п.4 статті 20 Закону, статті 1195 ЦКУ, статті 455 ЦКУ, статті 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92). В цьому випадку не відбувається відшкодування фактичних збитків, визначених статтею 54 Закону і порушуються конституційні права людини.

8. Майже аналогічна ситуація склалася з відшкодуванням витрат на придбання ліків. Відповідно до п.1 статті 20 Закону, для інвалідів Чорнобиля (категорія 1) встановлено безплатне придбання ліків за рецептами лікарів. Незважаючи на те, що законом не передбачено будь-яких обмежень, Міністерство охорони здоров’я України розробило перелік медикаментів, які можуть відпускатися інвалідам Чорнобиля (категорія 1) безплатно і тим самим запровадило значні обмеження. Внаслідок значної вартості у перелік не включені найбільш ефективні, життєво важливі ліки, вкрай потрібні при тяжких хворобах. Крім того, лікарі, в разі великої вартості, не виписують і ті ліки, які є у переліку. І навіть, коли є рецепт, то аптеки далеко не завжди відпускають ці ліки. Витрати на ліки, які інваліди змушені купувати самі, не відшкодовуються. Ці дії позбавили найбільш тяжко хворих людей необхідних їм життєво важливих ліків. Для багатьох хворих на рак, хвороби кровотворення, кровообігу, тощо це втрата останньої можливості вижити.

Знову не виконуються вимоги п.1 статті 20 Закону, статті 1195 ЦКУ, статті 455 ЦКУ, статті 11 ЗпОП (в редакції закону №2695-12 від 14.10.92) і не відбувається відшкодування фактичних збитків, визначених статтею 54 Закону. Знову має місце обмеження сфери соціального захисту за станом здоров’я, чим гірше стан, тим страшніше обмеження. Знову порушуються конституційні права людини.

9. Останній абзац статті 54 Закону визначає розміри мінімальних пенсій для інвалідів (категорія 1), а також встановлює норматив для їх розрахунку в розмірі мінімальної пенсії за віком. Фактично замість офіційно встановленого в Державі розміру мінімальної пенсії за віком, яка за інформацією Міністерства праці і соціальної політики України (“Праця і зарплата” №15 квітень 2004 р. “Основні показники рівня життя населення”) дорівнює 90 грн.19 коп. в розрахунки закладається безпідставна, свавільно визначена сума 19 грн.91 коп., що є грубим порушенням вимог Закону. Це ігнорування вимог Конституції і законодавства України, з метою значно зменшити обсяг соціального захисту тяжко хворих людей, позбавити їх навіть мінімальної можливості вижити.

Фактично в Україні існує певна категорія громадян, яка визначена за ознакою втрати здоров’я внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, по відношенню до якої здійснюється особлива дискримінаційна політика, політика скасувань і обмежень їхніх прав. Маючи, визначені Конституцією і законами, рівні з іншими громадянами права, які повинні бути невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані, ці люди позбавлені можливості їх реалізувати і фактично стали нерівними і перед законом, і по відношенню до інших громадян, що суперечить нормам статей 21, 22, і 24 Конституції, які віднесені до норм прав людини. Так сталося з відшкодуванням завданої здоров’ю шкоди, встановленим статтею 50 Конституції і законодавством України, а при визначенні розміру відшкодування фактичних збитків, їх не просто позбавили багатьох законних прав, проти них запущено механізм, який спрямований на поступове фізичне їх знищення.

Тяжко хворих людей, якими є непрацездатні інваліди І та ІІ груп, внаслідок підлогу та затримання виплат в умовах постійного зростання цін, позбавлено можливості харчуватися не тільки за медичними, але і за фізіологічними нормами, їх практично позбавлено життєво необхідних, ефективних медикаментів, санаторно-курортного лікування, реабілітації. Крім того, діями, якими забезпечується погіршення їхнього матеріального становища, постійне зниження купівельної спроможності їхніх пенсій, їх позбавлено можливості здійснити необхідну діагностику, щоб на ранній стадії виявити тяжкі хвороби, щоб зробити складну операцію, здійснити спеціальний курс лікування тощо.

З тим, щоб позбавити можливості вижити, їм відмовлено у відшкодуванні витрат на необхідне лікування та оздоровлення, їх позбавлено вказаного вище відшкодування шкоди, в разі непрацездатності їм відшкодовують тільки частку втраченого заробітку. Не підвищення розміру пенсій протягом багатьох років в умовах постійного зростання вартості життя, діє, як зашморг, який поступово затягують.

Після того, як матеріальні можливості людини, що постійно зменшуються, перетинають межу, необхідну для її виживання, людина гине. Механізм, яким людина позбавляється свого найвищого права, права на життя працює, як конвеєр. Все більше і більше людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, опиняється за цією фатальною межею і гинуть десятками тисяч. Про це свідчить медична статистика.

Невиконання статті 54 Закону представниками органів влади – це невиконання вимог статей 6, 19, 68, 113 Конституції, це порушення прав людини, визначених у статтях 21, 22, 24, 27, 49, 50, 64, а також основних державних принципів і положень, встановлених статтями 1, 3, 8, 27 Конституції.

Едуард КАЦ,
голова правління
“Координаційної Ради громадських об’єднань інвалідів
та постраждалих від Чорнобильської катастрофи”

(Далі буде).

Надруковано «ПЧ» №№6-9/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Понедельник, 28 июня 2004 г. в 13:18
и размещена в разделе Наше право.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта