?> РИЛЬСЬКІ | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
05.06.2005, рубрика "Проза"

РИЛЬСЬКІ: ПОГЛЯД КРІЗЬ ВІКИ

(Закінчення. Початок „ПЧ” №3-5 2005 р.)

Як зазначає Юрій Хорунжий, опрацювавши вчення Сміта, Рікардо, Прудона, Маркса, Мальтуса,  Оуена, Сен-Сімона, Фур’є, Тадей Рильський   визначає власне поняття проблеми, поклавши в основу економічний устрій сучасного йому суспільства і своє критичне ставлення до нього. Автор розглядає теорію вартості, співвідношення між капіталом і працею. За його дослідженнями, відносини у промисловості характеризуються свободою економічних чинників, індивідуальною власністю на всі матеріальні блага; праця – єдина основа і джерело власності. Проте класову боротьбу Рильський не вважав рецептом для вирішення суспільних проблем.

З теоретичних міркувань випливають практичні висновки.  Давши яскраву та об’єктивну оцінку становищу робітників у поміщицьких економіях, Тадей Розеславович закликає заробітчан до організованого (але не насильницького) опору кабальним намаганням поміщиків. Серед інших вимог має бути скорочення робочого дня до десяти годин, дотримання безпечних умов праці, у степу – облаштування просторих куренів для відпочинку, налагоджування харчування та лікарської допомоги.

Максим Фаддевич

Рильський пише українською мовою популярні книжечки для селян: “Сільські пригоди” – з практичними порадами про право випасу селянської худоби в поміщицьких лісах, вигіднішого ведення сільського господарства; “Херсонські заробітки” – про те, як селяни Київської, Полтавської, Чернігівської, Подільської губерній ходять улітку на заробітки до Херсонської губернії, які гроші там платять, скільки коштує проїзд і як доїхати – своєрідне керівництво для заробітчан.

Помітні праці Тадея Рильського, зміст яких розкривають їх назви: “До вивчення українського народного світогляду” і “Нариси про правові норми економічного життя”. У них автор викладає свої спостереження як за часів молодості, так і зрілого віку. Власне, усього свого життя у гущі народу. Вченому вдалося зазирнути у глибини душі нашого народу, “у ті прадавні елементи одухотворення навколишнього світу, звичайного побуту, що складає основу народного характеру”. До речі, їх досить високо поціновують і сучасні економісти.

У Романівці й навколишніх селах Рильський збирає і записує народні пісні, найкращі з них надсилає одному зі своїх найближчих друзів -- Миколі Лисенку. У “Київській старовині” 1888-1889 років з’являються розвідки про релігійний світогляд українців.

Неопублікована творча спадщина Тадея Рильського також значна. Це: “Заметки о внутренней жизни Гетьмащины», 2 семестр, у 3-х зошитах, 1863 рік, очевидно це, на думку Юрія Хорунжого, курс лекцій, який Рильський читав у недільних школах; «Заметки, выписки по всеобщей и русской истории», «Замітки по історії англійських селян»; «Історичний перегляд репортизаційних стосунків у Англії»; «Історія Англії до 60 рр. Х1Х ст.»; «Notatki do teoryi ekonomiczney” “Ruch ludnosci”; “Статистично-економічні відомості по країнах Західної Європи” (польською мовою);  “Studia nad zasada ruchu ludnosci”.

Надзвичайно яскравою і непересічною особистістю була ця людина. Ось яке враження справив Т.Рильський на Івана Франка, з яким зустрічався у Києві 1885 року: “Незвичайно симпатичне враження від особи Рильського лишилося у мене завсігди. Було щось м’яке та меланхолійне в його поставі, в обрисах лиця, в голосі. У розмові він не запалювався, не піднімав голосу; говорив плавно й рівно, гарною українською мовою”.

С женой Екатериной Николаевной

Помер Тадей Розеславович 25 вересня 1902 року (за старим стилем) у Романівці. Там його й поховали на новому цвинтарі, землю під який небіжчик колись подарував усій романівській громаді на території родового парку.  Ховали за стародавнім українським звичаєм. Труну, вкриту червоною китайкою, везли чотири пари сірих хазяйських волів. Зібрався величезний натовп з місцевих жителів і гостей з усієї України.  Приїхало чимало інтелігенції з Києва

Під час похорону селяни говорили: “Ой допомагав, допомагав!” – “Ніколи вже на всьому світі не буде такого пана!” – “Прощавайте, паночку! Чотирнадцять літ служив я вам, навіть “ти” ви мені ні разу не сказали…”. Коли тіло заносили до церкви, воли раптом заревли, немов прощаючись із людиною, яка впродовж усього життя робила лише добро.

У спогадах Михайло Щербаківський так озвався про Тадея: “Він мав великий вплив на мене і своїм світоглядом, і укладом особистого життя, де виявив себе по-справжньому гуманною людиною – і суспільною діяльністю, вносячи світло знання, правди, взаємодопомоги і працелюбства в навколишнє середовище селянського життя, і дружніми стосунками з випадковими і різнокаліберними знайомими, в котрих хоча б трохи теплилася іскра Божа, і своїм щирим народництвом, як плодом виховання в дитинстві серед народу і плодом глибокого переконання його самобутнього і сильного розуму та вимогами його сумління ще за пори університетського життя”.

Світла постать в українському культурному житті другої половини Х1Х ст. – молодший брат Тадея Розеславовича, Юзеф-Марціял (1842—1862). Його ідейні переконання, глибока людяність, гідна поведінка під час обшуків, слідства, переживання, спричинені виключенням з університету, нарешті, передчасна смерть, прискорена “опікою” поліції, затягуванням з видачею закордонного паспорта, потрібного для поїздки на лікування у південну Францію, викликають повагу і симпатію до цієї людини, як так рано пішла з життя.

Про молодшу сестру Тадея Розеславовича – Магдалену-Марію-Терезу (народилася в 1847 році) нам майже нічого не відомо. Як пише Орест Левицький, “коли частина романівського маєтку, яка належала його сестрі, була призначена для продажу, Рильський переконав селян купити її при сприянні селянського банку і сам вів справи щодо цієї купівлі…”

 Нащадок князівського роду Рильських з дружиною, простою селянкою Меланією Чуприною, привели у світ трьох синів – старшого Івана 1879 року народження, середульшого Богдана – 1882-го  і молодшого Максима – 1895 року.

Іван Рильський закінчив юридичний факультет Київського університету. В Інституті рукопису НБУ ім.В.Вернадського у фонді 114 зберігаються його рецензії на книжку Бикова “Англія та англічане. Боротьба їх за волю і парламент” та брошуру Одарки Романової “Індія та індуси” (обидві рецензії датовані початком ХХ століття); також на книжку Кульжинського “Канада” і брошуру В.Корольова “Дотепне харчування подвірної худоби”. Після революції Іван Тадейович учителював у Романівці, в школі, яку організував разом з братами Богданом та Максимом. Перекладав українською твори Мопассана і Меріме з французької, Джека Лондона – з англійської, книжку “Костка Наперський” – з польської. Він тяжко бідував після жовтневого перевороту, і, за родинними переказами, помер під час голодомору 1933-го року…

Його дружина, “Ганя із Свідзинських” (Г.К.Свідзинська), відзначалася тонкою і делікатною вродою,  лагідною вдачею. Особливо подобалося сусідам у Романівці, що Ясь (Іван) Рильський одружився з “простою дівчиною”, поставивши понад усе її духовне багатство і красу, а не гроші та панство.

Богдан Рильський жив головним чином при молодшому братові. Відомий його переклад з російської твору Олександра Гріна “Скарби африканських гір”. Помер 1939 року.

Найдовший вік і слава судилися Максиму Рильському – відомому поетові, перекладачеві, громадському діячеві, директорові Інституту фольклору й етнографії Академії наук УРСР.  В його поезії відбилися шляхетні батькові ідеали. Добрих слів заслуговує дружина Максима Тадейовича Катерина Миколаївна (у дівоцтві Паткевич) – його вірна подруга, порадниця в найтяжчі години життя. Натхненниця його поезії.

 Поліція не обминула “ласкавою опікою” і дітей Тадея Рильського. На них теж було заведено відповідні справи (справа про розповсюдження прокламацій у с.Кривому Іваном і Богданом Рильськими, Левом Юркевичем та Василем Ващенком-Захарченком), установлено таємний нагляд за Максимом Рильським –гімназистом тощо. Усім їм довелося пройти тернистсий шлях і примножити батькову духовну спадщину. 

Матеріали ЦДІА України містять відомості про багатьох членів родини Рильських: Людвіга – власника с.Длужнєва в Галичині; Розеслава – власника маєтків у м.Ставищах та Романівці Сквирського повіту; Теофіла і Діонізія-Каетана, що мали маєтки в с.Ярешках; Теофіла – власника маєтку в с.Пощитках.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зауважити, що всі представники цього роду певною мірою були пристосуванцями. Коли треба було – полонізувалися, згодом – українізувалися. Не уникнув пристосуванства й Максим Рильський. Один лише його батько, Тадей, немов титан, кинув виклик усім своїм предкам, родичам, сусідам, пшекам-плантаторам і магнатам, усьому тодішньому суспільству і робив те, що вважав за потрібне. Він не стидався свого походження, не гнувся й не запобігав перед владою.  Він прожив життя гідно і помер без докорів сумління.

 

За матеріалами Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського та книги Юрія Хорунжого “Українські меценати. Доброчинність – наша риса”  підготував Валерій СЕРДЮК

Надруковано "ПЧ" № 6(18) червень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 5 июня 2005 г. в 11:53
и размещена в разделе Проза.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта