?> Рішення КСУ 20-РП/2011 від 26.12.2011 | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
08.01.2012, рубрика "Наше право"

Рішення КСУ 20-РП/2011 від 26.12.2011

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік“

м. К и ї в Справа № 1-42/2011

26 грудня 2011 року

№ 20-рп/2011
 
 
Конституційний Суд України у складі суддів:
 

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Пасенюка Олександра Михайловича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни – доповідача,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік“ від 23 грудня 2010 року № 2857–VI (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 7–8, ст. 52) з наступними змінами (далі – Закон).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стали конституційні подання 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є твердження суб’єктів права на конституційне подання про неконституційність пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону.

Заслухавши суддю-доповідача Шапталу Н.К. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції, які висловили Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерство фінансів України, Пенсійний фонд України, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкти права на конституційне подання – 49 народних депутатів України, 53 народних депутати України, 56 народних депутатів України – звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями визнати таким, що не відповідає статтям 1, 3, 6, 8, 16, частині п’ятій статті 17, частині другій статті 19, статтям 21, 22, частині першій статті 43, статтям 46, 48, 58, 64, 75, пункту 3 частини першої статті 85, пунктам 1, 6 частини першої, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95, статтям 116, 117 Конституції України (є неконституційним), пункт 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону.

Згідно з пунктом 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни“, статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Народні депутати України вважають, що Верховна Рада України цим Законом надала Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри соціальних виплат, передбачених названими законами, змінювати розміри соціальних виплат залежно від наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, чим обмежила конституційні права громадян на соціальний захист.

Автори клопотань також стверджують, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є вичерпний перелік правовідносин, визначений Конституцією України та Бюджетним кодексом України, до якого не входить вирішення питання щодо особливостей застосування інших чинних законодавчих актів.

2. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційних поданнях питання, виходить з такого.

За Основним Законом України Україна є демократична, соціальна, правова держава (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частини друга, третя статті 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24); громадяни України мають право на соціальний захист (частина перша статті 46); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

2.1. Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов’язок держави щодо його забезпечення.

У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов’язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008
у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії“ констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії“ від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

У рішеннях від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005, від 20 червня 2007 року № 5-рп/2007 Конституційний Суд України сформулював правові позиції стосовно такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність). Крім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005 у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, держава зобов’язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме
статті 21 Конституції України.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що оспорювані положення Закону не суперечать статтям 8, 21, 22, 46, 48, 64 Конституції України.

2.2. За Основним Законом України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України та зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117).

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116).

Невід’ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов’язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України „Про Кабінет Міністрів України“ забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

У Рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України – органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 20 червня
2001 року № 10-рп/2001 у справі про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги вказав, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права на державну соціальну допомогу громадянам і відносить до законодавчого регулювання механізм його реалізації.

Так, в одних законах безпосередньо встановлено розміри соціальних виплат, а в інших їх визначення віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. Зокрема, у частині першій статті 5 Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям“ передбачено, що розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж
75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї. Відповідно до положень законів України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,Про соціальний захист дітей війни“ та Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністрів України.

Таким чином, Верховна Рада України, доповнивши пунктом 4 розділ VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік, визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Отже, пункт 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону не суперечить пункту 6 частини першої статті 92, статтям 116, 117 Конституції України.

2.3. За змістом статті 63 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни“, статті 8 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ виплати, передбачені статтями 39, 50, 51, 52, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни“, статтями 14, 22, 37, частиною третьою статті 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).

Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (частини перша, третя статті 95 Основного Закону України).

У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України вказав, що положення частини третьої статті 95 Конституції України щодо прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв’язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними. У Рішенні від 16 березня 2004 року № 6-рп/2004 у справі про друковані періодичні видання Конституційний Суд України також наголосив, що прагнення держави до збалансованості та наповнення бюджету України реалізується через визначення джерел надходження до державного бюджету і потреб на видатки.

З огляду на зазначене Конституційний Суд України розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік. У пункті 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону встановлює механізм реалізації положень законів України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, „Про соціальний захист дітей війни“, „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“, а тому не суперечить статті 75, пункту 3 частини першої статті 85, статті 95 Конституції України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтею 51, частиною першою статті 61, статтями 63, 65, 67, 69, частиною першою статті 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1.Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік“ від 23 грудня 2010 року № 2857–VІ з наступними змінами.

2.Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 8 января 2012 г. в 18:14
и размещена в разделе Наше право.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Рішення КСУ 20-РП/2011 від 26.12.2011" 3 комментария

  1. Віктор сказал(а):

    То що що він виніс, рішення завідомо неправосудне, суперечить попереднім рішенням від 3 червня 1999 року № 5-рп/99; 6 липня 1999 року N 8-рп/99; від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000; від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002; від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004; 9 липня 2007 року № 6-рп/2007; 22 травня 2008 року № 10-рп/2008; 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008; 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009 і підпадає під вимоги ст. 375 КК України, на щастя відмінити попередні рішення навіть тому херойському суду не під силу, не має в нього таких повноважень, рішення остаточні і не можуть бути оскарженими.

  2. Likvidator сказал(а):

    Показательна в этой связи история 1-го конституционного суда России и его Председателя В.Д.Зорькина :В 1992—1993 годах Конституционный суд активно участвовал в урегулировании конституционного кризиса. Его председатель Валерий Зорькин принимал участие в переговорах между президентом Борисом Ельциным и Верховным Советом в декабре 1992 года, что закончилось тогда подписанием соглашения между Ельциным и Хасбулатовым, согласно которому предусматривалась отсрочка вступления в силу поправок к Конституции, которые урезали полномочия Президента, до проведения референдума в апреле 1993 года.
    23 марта 1993 года Конституционный суд признал телеобращение президента Ельцина к народу от 20 марта неконституционным[2], что послужило основанием для рассмотрения вопроса об отрешения Президента от должности.
    21 сентября 1993 года президент Ельцин объявил о роспуске Верховного Совета. Конституционный суд собрался в ночь с 21 на 22 сентября по собственной инициативе (что не противоречило действовавшему тогда закону) или, по другой версии, по устному запросу членов Верховного Совета РФ, и признал действия президента неконституционными.
    После событий 3—4 октября 1993 года президент Ельцин «приостановил» деятельность Конституционного суда, а в 1994 году был принят новый закон о Конституционном суде. Согласно нему, суд утратил право рассматривать дела по собственной инициативе и оценивать конституционность действий тех или иных должностных лиц, а также конституционность партий.
    Вновь Конституционный суд был назначен Советом Федерации РФ в феврале 1995 года в количестве 19 судей (по оценке судьи КС Г. Гаджиева, расширение состава КС было вызвано желанием президента Ельцина обеспечить себе перевес над 9 судьями, голосовавшими против него во время кризиса[3]), его председателем был избран Владимир Туманов, в 1997 году новым председателем стал Марат Баглай, а в 2003 году снова был избран Валерий Зорькин.
    Первым решением Конституционного суда было признание неконституционным указа президента Ельцина об объединении МВД и органов госбезопасности в январе 1992 года.
    Зорькин В.Д член КПСС с 1970 по 1991 г., и его громким делом стало «дело КПСС». 26 мая 1992 года (депутаты-коммунисты Верховного Совета РФ внесли на рассмотрение суда вопрос о законности указов Ельцина о запрете КПСС и КП РСФСР от 23 августа 1991 года. В ответ на это депутаты-«демократы» во главе с Олегом Румянцевым внесли вопрос о конституционности КПСС. 30 ноября 1992 года дело было окончено и отдельные положения указов Ельцина были признаны неконституционными[1]. Данное решение позволило низовым структурам КП РСФСР воссоздать центральное руководство партии.
    13 марта 1992 года Конституционный суд РФ во главе с Валерием Зорькиным признал неконституционным планировавшийся в Татарстане референдум о суверенитете республики, а также некоторые части Декларации о Суверенитете Татарстана. Несмотря на это, референдум в Татарстане был проведён 21 марта 1992 года.
    В период конституционного кризиса 1992—1993 активно участвовал в переговорах представителей ветвей власти. После октябрьских событий 1993 года 6 октября 1993 года под давлением ушёл в отставку с поста председателя, сохранив полномочия судьи. Председателем КС стал его заместитель Николай Витрук. 1 декабря 1993 года были прекращены его полномочия „за политическую деятельность“ и как судьи КС и были восстановлены только на совещании КС 25 января 1994 года.
    21 марта 2003 снова был избран председателем Конституционного Суда.
    В начале 1990-х годов КС во главе с Зорькиным объявлял противоречащими конституции многие решения Бориса Ельцина. 20 марта 1993 года он выступил по телевидению с осуждением президентского указа «Об особом режиме управления до преодоления кризиса власти» ещё до опубликования документа. Летом того же года несколько судей КС приняли заявление, в котором говорилось, что председатель, по их мнению, перешёл грань, отделяющую судебную деятельность от политической.
    В связи с массовыми обращениями граждан России в Европейский суд по правам человека Зорькин заявил, что
    …наша внутренняя судебная система несовершенна, включая ступени, касающиеся надзора, апелляционные, кассационные инстанции. Их надо приводить в соответствие со стандартами

    а ШИБЕНЕЦЯ (ГИЛЯКА),КОЛИИВЩИНА, для всех одинакова

  3. Серж сказал(а):

    Чим частіше норми та положення правових актів вступають у взаємну суперечність, тим краще це для тих хто в такому положенні речей зацікавлений, оскільки за таких обставин перебування біля корита стає зручним. Зазвичай дерев’яну довгасту посудину – корито використовують для го-дівлі або напування тварин, ті ж, кому випала нагода з неї зачерпнути, себе такими не бачать і всіх почути не можуть, бо повне черпало давить на вуха, а відтак намагаються зробити тваринами сво-їх годівників.
    Практика вибіркової, заштопувальної законотворчості стає зручним знаряддям для тих, хто завтра поспіхом скористається несподіваною наявністю подвійного громадянства та втечею в нагріті міс-ця.
    За подібну судову практику в давнину живцем знімали шкуру та натягували на стільці, щоб тим кому на них доводилось сидіти, було краще чинити правосуддя а не лівосуддя.
    Ганьба!

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта