«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
12.08.2014, рубрика "Наше право, Судові справи"

Рішення "Велікода проти України": його значення для справ чорнобильців в Євросуді

Максим Щербатюк, Сергій Поліщук

Рішення Велікода проти України: його значення для справ чорнобильців в Євросуді

Рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 3 червня 2014 року у справі за скаргою Валентини Ніканорівни «Велікоди проти України» безумовно є знаковим в історії взаємовідносин ЄСПЛ та України. Вказаним рішенням скаргу Велікоди В.Н. було визнано неприйнятною, а відтак залишено без задоволення.

Справа «Велікода проти України» є досить показовою з огляду на те, що значна частина усіх справ, що розглядаються ЄСПЛ за скаргами проти України, мають подібний характер. Суть всіх аналогічних скарг зводиться до намагання громадян-пенсіонерів стягнути з держави Україна належну їм за спеціальними законами пенсію, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України виплачується у розмірі меншому, ніж це передбачено згаданими законами.

У самому рішенні «Велікода проти України» розкрито всю хронологію подій, що стала причиною масових скарг до ЄСПЛ на дії України.

Так, у 2011 році було прийнято зміни до Закону України «Про державний бюджет України», якими надано право Кабміну виплачувати пенсії за спеціальними законами («Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний захист дітей війни», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), виходячи з наявних фінансових ресурсів Пенсійного фонду на 2011 рік.

Наступним кроком стало прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та Постанови № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказаними Постановами було змінено розмір пенсійних виплат порівняно зі спеціальними законами.

Згодом Конституційним Судом України було прийнято рішення від 26 грудня 2011 року, яким визнано конституційними положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», а відтак і підтверджено повноваження Кабміну на регулювання пенсійних виплат відповідно до наявних фінансових ресурсів.

Усі вищевказані події спричинили до зниження рівня пенсійного забезпечення і до того малозабезпечених категорій громадян. Тому логічним і прогнозованим було оскарження пенсіонерами таких дій держави до ЄСПЛ.

Прийняття ЄСПЛ рішення у справі «Велікода проти України» є тривожним дзвіночком для усіх громадян, хто має подібні спори з Україною, оскільки фактично ЄСПЛ виправдовує усі наведені вище дії з встановлення ручного регулювання розміру пенсійних виплат.

У своєму рішення ЄСПЛ визнає, що пенсійні виплати, встановлені рішенням національних судів не є чимось раз і назавжди встановленим, а можуть змінюватися в залежності від змін законодавчої бази.

Крім того ЄСПЛ вказує на право держави регулювати соціальні виплати з метою необхідності дотримання балансу інтересів особи і суспільства. Однак при цьому зазначається про неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.

ЄСПЛ не знаходить підтвердження наведених у скарзі порушень ст. 6 та ст. 13 Конвенції і в цій частині визнає скаргу безпідставною. При цьому судом констатується подібність скарги «Велікода проти України» з іншими, зокрема, зі справою «Іванов проти України», за якою було прийняте пілотне рішення. Однак ЄСПЛ вказує, що між цими справами все таки є певна різниця.

Щодо порушення ст. 1 Протоколу № 1 ЄСПЛ вказує на те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.

Отже, як видно, ЄСПЛ у цій справі став на бік держави Україна. Не можна сказати, що таке рішення є чимось абсолютно неприйнятним для громадян України, але й оптимізму воно не вселяє.
Цілком очевидно, що право власності, право на соціальне забезпечення, як і будь-яке інше встановлене законодавчими актами право, не є чимось абсолютним. Ми живемо у суспільстві, де всі так, чи інакше пов’язані один з одним. Відтак чийомусь праву кореспондує чийсь обов’язок і навпаки.

Якщо держава, регулюючи суспільні відносини, шляхом прийняття нормативних актів, встановлює певні правила гри, то вона ж в першу чергу і повинна бути зацікавлена у їх дотриманні. Натомість у питанні пенсійного забезпечення ми бачимо ситуацію, коли держава Україна вдається до певних казуїстичних прийомів у нормотворчості і проявляє правовий нігілізм.
Вдаючись до теорії права, можна сказати, що вносячи зміни до законодавства щодо пенсійного забезпечення у 2011 році, держава діяла у дусі закону. Однак закони повинні бути правовими і справедливими.

Не можна заперечувати право держави на встановлення певних механізмів для дотримання балансу економічної безпеки держави та соціального забезпечення її громадян. Більше того такі механізми повинні постійно змінюватися відповідно до реалій життя. Проте важко відшукати прийнятне пояснення впровадженню такого балансу між правами громадян і безпекою держави, що був запроваджений з прийняттям змін до Державного бюджету України у 2011 році. Зменшуючи рівень соціального забезпечення пенсіонерів до межі фізичного виживання, держава тим самим не вирішила наявні економічні проблеми, а навпаки їх ускладнила. Крім того держава порушила основоположні принципи свого існування, що встановлені Конституцією – принципи соціальної та правової держави.

Варто вказати, що ЄСПЛ, приймаючи рішення у справі «Велікода проти України», вочевидь пішов для себе простішим шляхом і не став глибше досліджувати ситуацію з пенсійним забезпеченням в Україні. Сфера пенсійного забезпечення стала заручником політиків-популістів, які роками не реформують ці чутливі суспільні відносини. Внаслідок неефективної державної політики Пенсійний фонд України як чорна діра поглинає з кожним роком все більше фінансових ресурсів. Таким чином йдеться не про економічну безпеку держави, а про невміння і небажання владної верхівки в Україні вирішувати болючі і нагальні питання.

Судом слушно відмічено, що необхідний баланс між економічною безпекою і правами громадян не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Словосполучення надмірний тягар мабуть найвлучніше характеризує положення тих, хто отримує пенсію в Україні. Це ще раз вказує на те, що ЄСПЛ можливо не до кінця захотів розбиратися із скаргою «Велікода проти України». Однак чи можемо ми висувати подібні претензії до ЄСПЛ? Мабуть все таки ні. Очевидно, що приймати справедливі і правові рішення по таким справам повинні національні суди, що більше обізнані з специфікою ситуації в країні.

Крім того ЄСПЛ у справ «Велікода проти України» певним чином суперечить сам собі. Хоча й в іншому контексті, але судом неодноразово вказувалося, що у справах щодо виплати органами державної влади певних грошових коштів на користь скаржників неприйнятними є аргументи про відсутність фінансових ресурсів у розпорядженні конкретного державного органу (справа «Бурдов проти Росії»). Якщо пенсійний фонд не може покрити усіх витрат, у таких випадках грошові кошти повинні виплачуватися громадянам безпосередньо з державного бюджету України.

Отже справа «Велікода проти України» скоріш за все стане поворотною точкою у скаргах громадян проти держави Україна щодо виплати належного їм за спеціальними законами пенсійного забезпечення. Хоча рішення у вказаній справі винесено на користь держави Україна, ситуацію мабуть не варто розглядати як трагічну. Необхідно дочекатися рішень ЄСПЛ в аналогічних справах і виходячи з цього робити якісь остаточні висновки.

Натомість громадянському суспільству в Україні не варто покладатися лише на ЄСПЛ, а необхідно тиснути на державу з метою зміни внутрішньої політики у питаннях пенсійного забезпечення. Крім того необхідно домагатися проведення кардинальних реформ у сфері пенсійного забезпечення загалом, оскільки усунувши самі лише симптоми хворобу не вилікуєш. Ще однією сферою, що потребує кардинального реформування для забезпечення дотримання прав громадян, в тому числі й пенсіонерів є сфера судочинства. Оскільки, як вже зазначалося, тільки національні суди спроможні виносити рішення з урахуванням певних національних особливостей.

Максим Щербатюк, програмний директор ВАГО "Українська Гельсінська спілка з прав людини"

Сергій Поліщук, адвокат

http://hr-lawyers.org/index.php?id=1407419410


Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 12 августа 2014 г. в 9:45
и размещена в разделе Наше право, Судові справи.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта