?> Розповіді про творців українських пісень, які стали народними | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

Розповіді про творців українських пісень, які стали народними

Ніч яка, Господі, місячна, зоряна

(Виклик)

Музика Миколи Лисенка
Слова Михайла Старицького

Ніч яка місячна

Ніч яка, Господі! Місячна, зоряна:
Видно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипане зорями –
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько
Тепло – ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палко, мов жар;
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх та сном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи з нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання – за гріх?

1870 р.

Співець найтонших почуттів

Ранок був незвичайний. У небі творилося диво. Воно, високе, блакитне, щомиті мінялося, велично, яскраво сяяло багатьма кольорами. Раптово у центрі села Клішинці задзвонили один за одним дзвони. Срібно розливали своє дзвінке, закличне „бам-бам-ба...” То так вони кликали мешканців села на велике свято – Великдень.

До широкого майдану, до церкви, все йшли та йшли вулицями святково вбрані поважні господарі, молодиці з дітьми, невеликими гуртами парубки, дівчата...

В одному будинку, що білів у чималому вишневому садку, було тихо-тихо. Його тьмяні вікна, обвиті павутинням, в краплинах ранкової роси, здавалися заплаканими. Будинок сумував без своїх добрих, лагідних господарів. На його ґанку в самотині стояв невеличкий хлопчик і все журливо дивився на вулицю, як нею йдуть діти з батьками.

Почувся цокіт копит. То швидко мчали коні. Перестук копит все ближчав і ближчав. Ось напроти обійстя зупинився повіз. З нього вийшов ставний, вродливий чоловік середнього зросту. Хутко відчинив хвіртку і попрямував до ґанку:

– Добридень, Михайлику! – лагідно промовив чоловік, рукою погладив непокірного чубчика на голові хлопчика. На очах Михайлика з’явилися сльози. Так його завжди пестив батько.

– Не плач. Я приїхав за тобою, - сказав Віталій Лисенко. Взяв його на руки, пішов вулицею до підводи. Хлопчика посадив поруч із собою. І побігли, помчали коні у полтавське мальовниче село Гриньки.

– Старицькі і Лисенки – родичі. У Гринька у тебе є менший на два роки братик, мій син Микола. І ти будеш моїм сином, – так казав хлопчику, обіймаючи його за худенькі плечі, Віталій Лисенко. Михайлик, відчувши доброту, ласку, сидів, притулившись до свого дядька.

А в Гринька Микола з нетерпінням очікував приїзду Михайлика. Все стояв на подвір’ї, пильно дивився на шлях. Він перший побачив коней, повіз. Швидко пішов назустріч батькові і двоюрідному братику.

Хлопчики сподобалися один одному, подружилися. Разом ходили купатися до річки, навідувалися до гаю, де радісно щебетали, виспівували різні пташки та вабили зір галявини у барвистих квітах.

Вечорами заходили до світлиці. На канапі сиділи нишком. Тут любили слухати, як мати Миколки, вродлива жінка, гарно грала на фортепіано та співала українські пісні. Їх знала багато. Особливо зворушливо виводила:

Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі, дівочі?

Минали літа. Швидко росли хлопці. Віталій Лисенко потурбувався про те, щоб Михайло отримав належну освіту. Отвіз в місто Полтаву, там влаштував у престижну на той час гімназію.

Влітку стрункий, вродливий гімназист приїхав на канікули в село Гриньки. Якось одного дня пішов прогулятися до річки поблизу сусіднього села. Неквапно йшов левадою, вдихав на повні груди настої духмяних трав: запашного чебрецю, дикої м’яти... Звідси звивиста стежка петляла поміж розлогими вербами, густими острівцями верболозів, а за ними синіло плесо річки. І тут почув, як ніжно, сумовито і так дзвінко співала на березі дівчина:

Цвіте терен,  цвіте терен,
Листя опадає:
Хто в любові не знається,
Той горя не знає...

Щирий спів полонив юнака. Пішов хутко, щоб побачити незнайомку. Подумав: спиває гарно, то, мабуть, і така ж дівчина.

На дерев’яному помості побачив юну, тонкостанну з чорною тугою косою дівчину, що стояла босоніж в білій вишитій сорочці, чорній спідниці, викручувала мокру білизну та й наспівувала собі. Підійшов близько.

Почекав доки закінчила наспівувати, а тоді приязно привітався:

– Добридень, дівчино!

Кароока озирнулася, тонкою чорною бровою повела, відповіла: – Добридень, паничу!

Михайлові дуже сподобалася дівчина. Стояв і закохано, мовчки дивився на неї. Мабуть, їй також сподобався вродливий, чемний юнак. Все ж він набрався сміливості, запитав:

– Як тебе звати?
– Звуть мене Оксаною...
– То запрошую, Оксано, прийти на вечорниці.
– Дякую. Я – сирота, немає в мене черевичків. Та й не гоже наймичці гуляти разом з паничами, – відповіла.
– Може, тоді увечері, як поробите всю роботу, вийдете до гаю? Я хочу зустрітися, порозмовляти з вами, Оксано.
– Не знаю, - тихо сказала і пішла не озираючись, струнка, вродлива.

А він все стояв непорушно, дивився, як вона прошкувала стежкою до сусіднього села. Не міг очей одвести. Такого з им ще не було ніколи. Цілий день не мав жодної хвилини спокою. Все в уяві бачив перед собою Оксану. З нетерпінням чекав тої миті, коли настане вечір. Сподівався, що пізнього вечора, осяяного місяцем, дівчина прийде на побачення за село, в тихий гай понад річкою.

Увечері пішов до гаю. Там стояв під розкішним кущем калини, все виглядав, а чи прийде сюди Оксана?

Вона вибрала собі зручне місце під двома високими березами. До них, замріяна, притулилася потайки дивилися на панича, щоб не помітив її. Вона не раз чула від бабусі, добре знала про те, що паничі освідчувалися в коханні бідним дівчатам, а потім зраджували, обдурювали їх. І тоді чесні, вродливі дівчата ставали покритками. Деякі вразливі не витримували наруги над собою, то накладали на себе руки.

... А ніч була напрочуд місячна, зоряна, ясна. У гаю на деревах листки тремтіли, на травах перлами світилася, сяяла роса. Краса була невимовна, неповторна! Дівчина не вийшла зі своєї схованки на побачення, зажурена пішла з гаю.

З великої любові до дівчини, із щемкого болю нерозділеного почуття кохання, місячної ночі Михайло Старицький склав вірш. Йому дав назву „Виклик”, тобто юнак цим віршем викликав на побачення, – освідчувався ним дівчині. Із нею так більше і не зустрівся ніколи.

Вперше вірш „Виклик” був надрукований у 1865 році в журналі „Нива”, коли поету виповнилося двадцять п’ять років.

Цей твір вразив письменників, критиків, багатьох читачів своєю щирістю, ніжністю, витонченою формою.

У 1908 році вийшов перший том творів Михайла Петровича Старицького, де були вміщені його поезії, переклади, а також проникливий вірш „Виклик”. Він сподобався його родичу, найближчому другу, композитору Миколі Віталійовичу Лисенку. До нього створив мелодію і подарував пісню Михайлу Старицькому – основоположнику українського театру, талановитому драматургу, письменнику. Вона пішла в села і міста України. У народі далі їй назву з першого рядка твору „Ніч яка, Господі, місячна, зоряна”. В радянські часи друкували у пісенних збірниках „атеїстичний” варіант назви – „Ніч яка місячна, ясная, зоряна”.

Проникливий поет-лірик, співець найтонших порухів душі людської Михайло Старицький не лише подарував нам чудову пісню, але й створив нові слова для української мови – чари, мрія. Їх увів до свого славнозвісного словника письменник Борис Грінченко.

Володимир КАПУСТІН,
текст друкується за книгою
„Одна на цілий світ”,
видавництво „Криниця”,
Київ, 2003 р.

Надруковано «ПЧ» № 6 (18) червень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 5 июня 2005 г. в 11:40
и размещена в разделе Вітальня української пісні.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта