?> САГА ПРО ІНВАЛІДА | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
30.12.2004, рубрика "Спогади"

САГА ПРО ІНВАЛІДА

Я не знаю, як його звуть.

Якось не наважився познайомитись. Відтоді, як у 1974 році ми заселилися на хутір Виноградар, одразу звернули увагу на цього чоловіка. Між собою ми називали його Одноруким.
Вже тоді у нього не було правої руки. Не було повністю, із рукава стирчало лише передпліччя. Із чуток ми довідалися, що ця людина отримала травму на виробництві. Де – зараз уже ніхто із сусідів не пам`ятає.
Тобто інвалідом він став у віці ще до 30 років. Здавалося б, ну що тут дивного? Серед нас трапляються люди із обмеженими можливостями. Так, але він – не “спинальник”, не хворий на ДЦП, рука у нього була, і він її втратив…

Дивовижне те, що Однорукий живе насиченим життям. Щодня він зранку їде на роботу і повертається близько 18-19 години 26-м тролейбусом, тобто зайнятий весь будній день.

Він не спився, не перетворився на бомжа, і не канючить у переході чи потязі метро. ВІН ПРАЦЮЄ! Де й ким – яка різниця?! Він зайнятий.

Це ще не все. Однорукий навчився все робити однією, лівою рукою: прибирати оселю, носити вантажі, прати й вішати білизну. Я тільки одного ніяк не можу змагнути – ЯКИМ ЧИНОМ ВІН ОДНІЄЮ РУКОЮ ЗАБИВАЄ ЦВЯХИ? Я БАЧИВ ЦЕ НА ВЛАСНІ ОЧІ. Відстань не дозволяє розглядіти всі деталі.

Очевидно, тут слід зізнатися, звідки я знаю про Однорукого. Ми із ним майже сусіди. Живемо на дев`ятому поверсі, але у сусідніх будинках. Майже одночасно звели наші будинки, майже одночасно ми й заселилися, тільки я на той час був дитиною а він – молодим чоловіком.

Однорукий має родину. У нього дружина, він виростив двоє дітей – хлопця та дівчину. Причому дітей ростив, коли вже був інвалідом. Обоє – нормальні сучасні люди. Щоправда, син трохи серйозніший. Донька на балконі попихкує цигаркою.

Раніше меблі у моїй кімнаті стояли таким чином, що я бачив вікна його квартири і довгий, кутовий балкон. Здорова людина усе робить швидко і двома руками. Більшість людей – правші, а у нього немає саме правої руки. Отже, йому довелося вчитися усе робити лівою. ЗАТЕ ВІН УСЕ МОЖЕ РОБИТИ САМ, БЕЗ СТОРОННЬОЇ ДОПОМОГИ!

Скільки часу звичайний господар склить балкон? Якщо працівник один, а балкон невеличкий – то за пару тижнів. Були б гроші, бажання, матеріали та навички. Якщо працює бригада – можна впоратися й за пару днів. Кріпиш рами, фарбуєш, і вставляєш скло!

Однорукий працює, як мураха. Повільно, але впевнено. Методично, спокійно й послідовно виконуючи одну дію за іншою. Очевидно, спочатку він усе ретельно обдумує і лише потім береться за справу. Ніколи не бачив, що він щос переробляв.

Спочатку він засклив частину одного боку свого балкону, близько однієї третини. На це витратив декілька років. Сам вставляв рами, сам вкривав їх олифою і потім фарбою, рідні лише допомагали йому вставляти й кріпити скло. Тут сушили білизну. Зробивши паузу у декілька років, він розпочав склити далі. На це витратив близько п`яти років, балкон у нього довгий. Зате знову майже все зробив сам. Оскільки балкон у нього кутовий, він закриває одну кімнату з обох боків. Тобто у кімнаті тепліше, достатньо світла, бо балкон вони не завішують і в той же час на балконі можна зберігати що завгодно, бо він закритий.

Є різні подвиги. Можна здійснити подвиг на війні, маючи військове звання офіцера. Людина закінчує військове училище, готується до війни і під час бою піднімає свій підрозділ в атаку, чи закриває власним тілом кулемет…

Якщо загинув, та ще й на людях – героя ховають із почестями, його родина ним пишається, рідним надають різноманітну допомогу. Якщо герой чудом залишиться живий, то весь залишок життя отримує блага – посвідчення ветерана чи учасника бойових дій, хорошу пенсію, продуктовий пайок, почесні нагороди та відзнаки, пільги у вигляді меншої плати за комунальні послуги, телефонні розмови, повагу та шану оточення тощо.

Важче бути героєм, якщо ти цивільна людина і не готувалася до екстремальної ситуації. Важко бути героєм щодня, коли цього ніхто не бачить, ніхто тебе не похвалить і не дасть тобі грамоту чи орден. Більше того, наскільки мені відомо, інваліди щороку проходять медичну комісію, яка мусить підтвердити їхню інвалідність! Яке це приниження! Хіба рука чи нога можуть за рік вирости?

Я вже мовчу про протези, скільки вони коштують і де їх дістати. До речі, Однорукий ходить без протеза, можливо, він уже звик все робити однією рукою і права йому просто не потрібна?

Не одного разу я, молоде здоровило майже двометрового зросту і 90-кілограмової ваги, сидячи за робочим столом у своїй кімнаті, впадав у відчай. Щось не клеїться, хтось не розуміє, зрадила близька людина, обмаль грошей, щось турбує в організмі... І раптом, підводячи очі, бачу – Однорукий порається на своєму балконі – розвішує випрану білизну, чи шкрябає рами. І одразу розумієш, якими смішними видаються твої проблеми у порівнянні з його проблемами! Достатньо тільки уявити собі, що у тебе немає лише кисті однієї руки чи гомілки на одній нозі, і життя перетворюється на пекло, елементарні дії займають значно більше часу.

Я не знаю, як його звуть. Не наважився спитати. Мені багато разів хотілося прийти до нього і допомогти, особливо, коли він склив балкон. Толку із мене було б мало, адже я не тесля, і на скляр, і руки у мене… однак щось би підтримав, якось підбадьорив… Справа не в тому, що якось незручно. За десять років роботи в журналістиці й не таке доводилося робити і бачити. Я НЕ ВПЕВНЕНИЙ, ЩО ЙОМУ ПОТРІБНА МОЯ ДОПОМОГА! ЧИ НЕ СПРИЙМЕ ВІН ЦЕ ЯК ВИЯВ ЖАЛЮ, ЧИ НЕ ОБРАЗИТЬСЯ? Можливо, для нього важливо саме те, щоб він зробив цю дію САМ, власними зусиллями, немов наголошуючи – я здоровий, я такий же, як і ви, мені нічого від вас не треба, просто не заважайте!

Зрештою, яка різниця, як його звуть, скільки йому років і де саме він працює? Головне, що він не змирився із обставинами, вистояв, відбувся, як людина. Все, що я можу для нього зробити – це розповісти про нього. Отже, на масиві Виноградар, по вулиці Світлицького, 30/20 А, у квартирі 58 живе СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ, СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА, СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК! ЗДОРОВИЙ, СИЛЬНИЙ І МУЖНІЙ. ТИТАН, ЯКИЙ КИНУВ ВИКЛИК БОГАМ І ВИСТОЯВ У ЦІЙ БОРНІ. ВІН ЗМІНИВ ВЛАСНУ ДОЛЮ, ПЕРЕМІГ САМОГО СЕБЕ, ДОВІВ СОБІ І УСІМ ЗНАЙОМИМ, ЩО ІНВАЛІД МОЖЕ ЖИТИ ПОВНОКРОВНИМ ЖИТТЯМ І ОБСЛУГОВУВАТИ СЕБЕ САМ. Дивлячись на нього, багатьом сучасним людям має стати соромно. Особливо тим, що марнують своє життя: нюхають клей, “сидять на голці”, на “колесах”, чи просто пиячать, потерпають від іпохондрії, до старості “шукають себе”... Їм просто здається, що вони завжди будуть здоровими…

Валерій СЕРДЮК

Надруковано «ПЧ» № 12/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Четверг, 30 декабря 2004 г. в 14:20
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта