?> Щодо подання Позову в Європейський суд | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
25.01.2012, рубрика "Наше право"

Рекомендації по підготовці матеріалів для подання в Європейський суд для інваліда ЧАЕС, який пройшов всі інстанції в Україні.

(Витяги підготував В.Решетник 24.01.2012р.).

Вкотре, презентуючи нашим читачам ще один річний звіт правозахисників про стан справ із правами людини, вимушені констатувати невиконання владою левової частки рекомендацій, пропонованих раніше. А також нехтування основними принципами, якими намагається керуватися світова спільнота в царині правозастосовчої діяльності, і відсторонене ставлення до практики Європейського суду з прав людини. Незважаючи на те, що вже котрий рік поспіль його архів регулярно поповнюється рішеннями, винесеними у справах «проти України».

Під час підготовки звіту Гельсінкською спілкою з прав людини і Харківською правозахисною групою було також використано матеріали 30 організацій.

У рішенні «Спинов проти України» постанови про відмову у порушенні кримінальної справи приймалися сім разів. Згодом їх скасовували вищі прокурори або суди. Розслідування почалося через чотири роки і сім місяців.

У справі «Свєршов проти України» було відзначено системну ваду законодавства України, яка полягає в тому, що особи, котрі передаються до суду, тримаються під вартою лише на підставі цієї передачі, без будь-якого судового рішення.

Як форми впливу на суддів найчастіше застосовуються погрози ускладнити просування по службі та обіцянки ініціювати звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності, підкуп, «дружні поради».

Про вплив прокуратури під час судового розгляду свідчать дані моніторингу, проведеного Центром суддівських студій спільно з Українською незалежною суддівською асоціацією у 2008 році. Відповідно до результатів опитування, 31% респондентів підтвердив намагання прокурорів неправомірно впливати на позицію суду під час розгляду судових справ.

Вирішення питання про звільнення суддів політичними органами (президентом і парламентом) свідчить, що для них ці питання — не важливі. Досить часто судді, котрі досягли пенсійного віку або строк призначення яких закінчився, 6—12 місяців отримують зарплатню судді, вже не маючи права розглядати судові справи. Крім того, до вирішення питання про звільнення посада судді не вважається вакантною, що не дає змоги розпочати процес добору нового судді.

Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють:

— кваліфікаційні комісії суддів — щодо суддів місцевих судів;

— Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів апеляційних судів;

— Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного суду України.

Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше, ніж протягом шести місяців із моменту виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Часто кваліфікаційні комісії суддів не укладаються в цей термін, оскільки вони не працюють на постійній основі. Можливо, через те, що на першому місці для них стоять питання кваліфікаційної атестації, дисциплінарні провадження розглядаються в другу чергу. Таким чином, значна кількість дисциплінарних проваджень стосовно суддів закривається через спливання шестимісячного терміну.

Виконання судових рішень. Система виконання судових рішень, м’яко кажучи, малоефективна. Системи контролю за діяльністю державної виконавчої служби, фактично, немає. В рішеннях проти України Європейський суд із прав людини найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів у розумні строки.

Середнє навантаження на державного виконавця становить 108 виконавчих документів на місяць. Водночас склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, фактично відкриваючи законні можливості для ухиляння від виконання судових рішень, констатують правозахисники.

Під час обговорення проекту нового кодексу наголошувалося, що документ покликаний гармонізувати систему кримінальної юстиції в Україні з міжнародними стандартами у сфері захисту прав і свобод людини.

На «нема» і суду нема

Вищий адміністративний суд зупиняє свою роботу через відсутність фінансування. «У зв’язку з відсутністю коштів на відправку поштової кореспонденції, оплату послуг, закупівлю паперу та дисків», — пояснюється у заяві суду. Вищий адмінсуд відзначає, що лише у 2009 році до суду надійшло понад 50 тис. касаційних скарг, здійснено касаційний перегляд 25 тис. справ.

Щодня суд відправляє «близько 3 тис. одиниць кореспонденції (постанов, ухвал, судових справ, повісток-повідомлень тощо)».

«Затримка відсилки кореспонденції навіть на один день створює серйозні проблеми з розглядом скарг і призводить до порушення процесуальних строків», — підкреслюють у суді.

Вищий адмінсуд заявляє, що до сьогодні відсилав поштову кореспонденцію в борг. Проте зараз «Укрпошта» відмовляється надавати свої послуги у зв’язку з заборгованістю. За жовтень вона становить близько 62 тис. грн.

Про критичну ситуацію з фінансуванням усіх адмінсудів ВАС неодноразово повідомляв президенту, Кабінету міністрів і Верховній Раді.

Цього року таких звернень було близько тридцяти, проте становище з фінансуванням так і не змінилося, констатує суд. Вищий адмінсуд нагадує, що саме він під час виборів президента виступатиме як суд першої і останньої інстанції у разі оскарження їхніх результатів.

У 1986 році колишнього російського військовослужбовця Анатолія Бурдова мобілізували до Чорнобиля для ліквідації наслідків аварії. Унаслідок цього, він дістав високі дози опромінення і тяжко хворів. Роками Бурдов боровся з російським урядом, аби одержати обіцяні чорнобильські компенсації, хоча тричі російський суд виносив вироки на його користь. І ось після чергової невдалої спроби, у березні 2000 року росіянин подав позов до Європейського Суду з прав людини у Страсбурзі на дії своєї держави. У вівторок європейські судді вирішили, що Чорнобильський Фонд Росії несправедливо затримував виплату допомоги, і що відсутність коштів не може бути причиною для затримки компенсації. Від 1991 до лютого минулого року Анатолій Бурдов не одержав від Фонду ні копійки, і тепер Росія, як член Ради Європи, буде змушена виконати рішення найвищої європейської судової інстанції у галузі прав людини.А яка ситуація з українськими громадянами - чорнобильцями, які також роками не одержують обіцяної допомоги? В інтерв`ю Радіо Свобода київський адвокат Віктор Ніказаков сказав, що Україна ймовірно буде наступною, хто відшкодовуватиме затримки з виплати як чорнобильських коштів, так і зарплатні. Віктор Ніказаков:

"Зараз у Європейському суді дуже багато такого роду позовів від громадян України. Йдеться про те, що в Україні не виконуються рішення судів, пов’язані з компенсаціями, і в другому випадку йдеться про несплата заробітної плати. Тому Україна тут на черзі, і чекати доведеться не довго."


"Потрібно дотриматися певних процедурних вимог, до яких Європейський Суд якраз ставиться дуже прискіпливо. Тому, єдина порада тут – звернутися до фахівця, до адвоката. Загальний принцип такий, що людина повинна вичерпати усі можливі законні засоби в країні проживання. Отже, якщо рішення українського суду вступило в законну силу, то це й означатиме вичерпання усіх можливостей в Україні. Як правило, достатньо рішення районного суду.

Скарга може бути прийнятою до розгляду Судом, якщо з дня прийняття останнього рішення національними органами в даній справі пройшло не більше ніж шість місяців (ч.1 ст.35 Конвенції).

Дане правило жорстко пов'язане з питанням про вичерпання всіх національних засобів захисту, оскільки термін в шість місяців починає відлік саме з моменту вичерпання таких засобів. Як і питання про вичерпання всіх національних засобів захисту, правило шести місяців залежить від особливостей національного процесуального законодавства.

8.3. УМОВИ НЕПРИЙНЯТНОСТІ СКАРГИ

В ч.ч.2 і 3 ст.35 Конвенції сформульовані умови неприйняття петиції до розгляду .

По-перше, це анонімні скарги. Дана умова є єдиною для всіх міжнародних органів захисту прав людини, в тому числі і для механізмів Ради Європи. Однак заявник може просити не вказувати його ім'я у випадку офіційного опублікування результатів розгляду скарги. Такі випадки відомі.

По-друге, не підлягають розгляду справи, які раніше вже розглядалися Судом.

По-третє, не може бути прийнято скаргу, яка є предметом розгляду в іншому міжнародному органі. Мова може йти, наприклад, про розгляд такої справи в Комітеті з прав людини, в Комітеті проти катувань, в Комітеті з ліквідації дискримінації щодо жінок і в інших міжнародних органах, що розглядають петиції (скарги).

По-четверте, неприйнятні будь-які скарги, що несумісні з положеннями Конвенції, явно необґрунтовані чи такі, які є зловживанням правом на подання заяви (ч.3 ст.35).

Неприйнятними є скарги, щодо яких Суд некомпетентний приймати рішення. Мова може йти, наприклад, про подання скарги, не пов'язаної з порушенням прав, обумовлених в Конвенції. Конвенція, як відомо, спрямована на забезпечення громадянських і політичних прав і свобод. З захистом економічних, соціальних і культурних прав і свобод пов'язана Європейська Соціальна Хартія. Звичайно, це не означає, що між громадянськими і політичними правами, з одного боку, і економічними, соціальними і культурними правами - з другого, лежить прірва. Навпаки, всі права і свободи людини взаємопов'язані. Справа виключно у специфіці тих чи інших прав людини. Тому на розгляд Суду потрапляють і ті скарги, які мають відношення до захисту економічних, соціальних і культурних прав, але лише в тому випадку, якщо при цьому просліджується зв'язок з громадянськими і політичними правами, наприклад, у справі Ван дер Мюссель проти Бельгії (1983 рік) адвокат звернувся зі скаргою на те, що обов'язок захищати без винагороди за працю чи відшкодування відповідних витрат є "примусовою працею".

Далі, прийнявши скаргу до розгляду, Суд діє так само, як і при поданні скарги державою.

Саме заяви фізичних осіб, груп чи організацій займають основну увагу Європейського суду з прав людини.

9. ДРУЖНЄ ВРЕГУЛЮВАННЯ

Можливість дружнього врегулювання справи передбачена п. b) ч.1 ст.38 Конвенції: "1.Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:

...b) надає себе у розпорядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї".

Держави по-різному підходять до процедури дружнього врегулювання. Це може бути безумовна згода уряду виплатити заявнику обумовлену суму в порядку відшкодування заподіяної шкоди. Це звичайно означає, що держава визнає порушення Конвенції, яке мало місце. Так буває частіше всього при досягненні згоди між заявником (заявниками) і урядом держави-відповідача.

Однак нерідко трапляються і інші ситуації, коли уряди в силу тих чи інших причин прагнуть припинити розгляд справи у Суді і погоджуються на дружнє врегулювання, не бажаючи, в той же час, визнавати свою вину в порушенні норм Конвенції. Так, у справі Антунес Томас Ребочо проти Португалії уряд дав згоду на дружнє врегулювання. В той же час представник уряду Португалії у своєму листі до Суду відзначив: "Уряд Португалії погоджується на виплату запропонованої суми... Це повинно призвести до повного вирішення справи. Така пропозиція ні в якому випадку не означає, що Уряд Португалії визнає себе винним в будь-якому порушенні Європейської Конвенції з прав людини в даній конкретній справі".[67] Така позиція держави безумовно потребує її оцінки Судом. Регламент Суду містить з цього приводу ст.62: "Якщо секретар повідомить палату про те, що сторони дійшли згоди про дружнє врегулювання, палата, переконавшись в тому, що врегулювання було досягнуто на основі поваги до прав людини, як це визначено в Конвенції і протоколах до неї, виключає справу з реєстру справ Суду на основі пункту 2 правила 44." Таким чином, остаточне рішення про те, чи продовжувати розглядати справу після дружнього врегулювання, залишається за Судом.

10. ВИНЕСЕННЯ СУДОМ РІШЕННЯ І ЙОГО ВИКОНАННЯ

Якщо Суд встановлює, що рішення або заходи, що застосовуються судовими чи іншими органами держави повністю або частково суперечать зобов'язанням згідно Конвенції, а також, якщо право держави-учасниці Конвенції припускає лише часткове відшкодування постраждалій стороні, Суд може надати слушне задоволення потерпілій стороні. Рішення Суду є остаточним і воно обов'язкове для виконання державою. За виконанням рішень Суду спостерігає Комітет міністрів.

Ухилення держави від виконання рішення Європейського суду або виконання його не повністю може потягнути не лише призупинення, але і припинення членства держави в Раді Європи. Такий досвід у практиці Ради Європи є, і держави, звичайно, ставляться до рішень Суду з достатньою повагою.

Загалом Європейський суд з прав людини розглянув близько 2000 справ. Може здатися, що це небагато для його більш ніж сорокарічної історії. Однак значення кожного з прийнятих Судом рішень важко переоцінити. Кожне з них суттєво вплинуло не лише на право (в різних публікаціях все частіше зустрічається вираз "Європейське право захисту прав людини"), але і на національне законодавство держав-учасниць Конвенції. Тому Європейський суд є одним з найважливіших європейських міжнародних органів, що формує стандарти в галузі прав людини.

Рада Європи прагне різноманітно полегшити і спростити звернення до Європейського суду. Судочинство для заявників є безкоштовним. Нерідко Суд у відповідності до ст. 41 Конвенції приймає рішення про надання "потерпілій стороні справедливої сатисфакції". Іноді це доволі значні суми. Суд може надати заявнику грант на оплату послуг адвоката, якщо заявник не має достатніх коштів.[68] Звернення до таких послуг, як правило, не уникнути. Справа не лише у тому, що судочинство провадиться англійською чи французькою мовами, необхідні ще й спеціальні знання процедури Європейського суду і його практики, а також національного законодавства.

ПІДСУМОК

Перш ніж звернутися з заявою до міжнародних органів Ради Європи з захисту прав людини, потрібно ознайомитися з Пояснювальною запискою для осіб, які заповнюють формуляр заяви у відповідності до ст.34 Конвенції.

Крім цього, необхідно взяти до уваги деякі рекомендації:

1. Необхідно визначити міжнародний орган, до якого буде подано скаргу.

2. Якщо це Європейський суд з прав людини, то повинні бути чіткі докази порушеного права, а саме, норм Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

3. Повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби правового захисту.

4. Особа, чиє право було порушене, повинна бути згодна виступити позивачем у справі.

5. Необхідно розрахувати час і можливості, маючи на увазі, що звернення до міжнародних органів і розгляд справи можуть вимагати декількох років, а підтримка звинувачення проти держави у Суді неможлива без кваліфікованого адвоката.

6. Необхідно взяти участь у підготовці скарги.

7. Бажано знайти громадську організацію, яка має досвід спілкування з міжнародними органами з захисту прав людини, і звернутися до неї за допомогою. Бажано, щоб така допомога була безкоштовною.

8. Бажано використати засоби масової інформації для повідомлення про подання скарги, про хід її розгляду і результати.

Звернення до міжнародних органів з захисту прав людини може мати різні причини і різні наслідки. Але в будь-якому випадку мова йде про зусилля, пов'язані з відстоюванням прав людини. Хоча це може бути нелегким, такі зусилля не варто зневажати.


[1] З припиненням існування Комісії її практика із застосування і тлумачення Конвенції не втратила значення, і Суд може до неї вертатися.

[2] Від України суддею Європейського Суду з прав людини обраний доктор юридичних наук, професор Володимир Георгійович Буткевич.

[3] Gomien D., Harris D., Zwaak L. Law and Practice of the European Convention on Human Rights and the European Social Charter. Council of Europe, 1996. P.75.

[4] Хоча діяльність Суду є відкритою, і його Секретаріат вільно поширює інформацію про прийняття Судом всіх рішень за скаргами, що надійшли, Суд, в той же час, не чинить перепон збереженню в цих документах анонімності того, хто подає скаргу. Тому на прохання такої особи замість його прізвища чи найменування юридичної особи в назві справи може бути використано псевдонім (частіше всього - це буква алфавіту). В практиці Суду використання таких псевдонімів не рідкість. Однак, як в заяві, яка подається до Суду, так і в документах, які направляються до Суду, повинні фігурувати справжні відомості про заявника. В іншому випадку скарга вважається анонімною і тому неприйнятною.

Держави позбавлені права приховуватися за псевдонімом в назві справи, яка розглядається Судом.

[5] Дану обставину відображено в багатьох рішеннях Суду. Див., зокрема: Судове рішення у справі Маркс від 13 червня 1979 р. Series A, No.31, p.15, para.32, Судове рішення у справі Ейрі від 9 жовтня 1979 р.Series A, No.32,p.17, paras. 32-33.

[6] Судове рішення у справі Сидиропоулус та інші проти Греції від 10 липня 1998 р.

[7] Див.: наприклад: Судове рішення у справі Мелоун від 2 серпня 1984 р. Series A, No.82, p.32-33, para. 67-68.

[8] Аналогічна норма містилась в ст.24 попередньої редакції Конвенції.

[9] Одна з останніх заяв в порядку ст.34 Конвенції, яка визнана Судом прийнятною 8 червня 1999 року - справа Данія проти Туреччини. Окрім звинувачень турецької влади в порушенні ст.3 Конвенції по відношенню до громадянина Данії Коча, що знаходився в Туреччині під вартою, Данія просить також вияснити, наскільки поширені в Туреччині методи допиту, що застосовувались до Коча. (Рішення про прийнятність заяви у справі Данія проти Туреччини від 8 червня 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 3/1999. с.21-22.)

[10] Всі заяви держав-учасниць Конвенції були вирішені на основі і у відповідності з її процедурами. Лише звернення Нідерландів і скандинавських країн з заявою проти Греції в 1969 році потягло денонсацію Європейської Конвенції владою Греції (на той час влада в Греції була захоплена воєнною хунтою).

[11] Див. Розділ: Просторова дія права, що застосовується Судом.

[12] Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ МВС України.

[13] Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ МВС України. Пп. С п.3 ст.17.

[14] Судове рішення у справах Вейт і Кеннеді проти Німеччини і Бір і Ріган проти Німеччини від 18 лютого 1999р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999. С.82-85.

[15] Судове рішення у справі Шассан'ю та інші проти Франції від 25 квітня 1999р. .// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999. С.125-131.

[16] Справа Шмауцер, Умлауфт, Градингер, Прамшталлер, Палаоро, Пфармайер проти Австрії.// Практика Європейського суду з прав людини. Вип..2. Львів: Кальварія. С.34-38.

[17] Дотримання умов, що відносяться до критеріїв неурядової організації, має принципове значення при зверненні до Суду за захистом права на асоціацію. В практиці Суду були випадки, коли організації не були визнані асоціаціями за змістом ст.11 Конвенції, наприклад у випадку, коли вони виконували публічні функції.

[18] Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992. №34, ст.504.

[19] Голос України, 15 жовтня 1997 р.

[20] Див., наприклад: Судове рішення у справі Платформа "Лікарі за життя" проти Австрії від 21 червня 1978 р. (скарга неурядової організації); Судове рішення у справі Соціалістична партія Туреччини та інші проти Туреччини від 25 травня 1998 р. (скарга політичної партії); Судове рішення у справі Національна профспілка бельгійської поліції проти Бельгії від 27 жовтня 1975 р. (скарга профспілки).

[21] Важливе роз'яснення даного положення стосовно українського перекладу Конвенції надане у зверненні до посадових осіб органів державної влади та практиків права - передусім до суддів і адвокатів. (Див.: Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 3/1999. С.203-204.)

[22] No.3798/68, Dec.17.12.68. Yearbook 12, p.306(314).

[23] No.10640/83, Dec.9.5.84. D.R.38, p.219(222-223).

[24] Судове рішення у справі Санді Таймс проти Сполученого Королівства від 29 квітня 1979 р. Series A, No.30.

[25] Див.: наприклад: Судове рішення у справі Папахалес проти Греції від 25 березня 1999р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999. С.113-116; Судове рішення у справі Ятридис проти Греції від 25 березня 1999 р.// Там же.С.109-112.

[26] Див., наприклад: Судове рішення у справі АТ "Троме" проти Іспанії від 1 квітня 1999 р.// Там же. С. 149-154.

[27] Справа Агротексим та інші проти Греції// Практика Європейського суду з прав людини. Випуск 2. Львів. Кальварія.С.60-61.

[28] Див.: наприклад: Судове рішення у справі "Бладет Тромсо" і Стенсаас проти Норвегії від 20 травня 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999.С. 144-148.

[29] Регламент Суду "А" 1 лютого 1994 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1/1999.С.123-155.

[30] Див.: Черниченко С.В. Теория международного права. Т.2. М.: НИМП, 1999. С.117.

[31] Незважаючи на те, що у відповідності до Закону України "Про ратифікацію Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року" від 17 липня 1997р. Україна визнає дію Конвенції "... на своїй території...", дане положення помилкове і потрібно визнавати примат ст.1 Конвенції про забезпечення державами, що домовляються "... кожному в межах їхньої юрисдикції..." прав і свобод, визначених в розділі 1 Конвенції.

[32] Рішення у справах Вейт і Кеннеді проти Німеччини і Бір і Ріган проти Німеччини від 18 лютого 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999.С. 82-85.

[33] Рішення у справі Мет'юз проти Сполученого Королівства від 18 лютого 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999.С. 90-93.

[34] Судове рішення у справі Хендисайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 р. Series A, No.24.

[35] Судове рішення у справі Інституту "Отто Премінгер" проти Австрії від 20 вересня 1994 р. Series A, No.295-А.

[36] Судове рішення у справі Інституту "Отто Премінгер проти Австрії від 20 вересня 1994 р. Series A, No.295-А., p.21, Para 56.

[37] Судове рішення у справі Ван Дроогенброк від 20 червня 1983 р. Series A, No.50., p.32, Para 58.

[38] Конвенция против рабства, 1926г.// Международная защита прав и свобод человека. Сб. док. М.: Юрид. литер., 1990. С.201-205.

[39] Дополнительная конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством, 7 сентября 1956 г.// Там же. С.205-211.

[40] Конвенция МОТ №29 о принудительном или обязательном труде, 1930 г.// Международная защита прав и свобод человека. Сб. Док. М.: Юрид. литер., 1990. С.219-230.

[41] Судове рішення у справах Вейт і Кеннеді проти Німеччини і Бір і Ріган проти Німеччини від 18 лютого 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999. С. 82-85.

[42] Судове рішення у справі Лінгенс проти Австрії від 8 липня 1986р. Параграф 46.

[43] Судове рішення у справі Де Бекера від 27 березня 1962 р.

[44] Судове рішення у справі Циммерман і Штайнер проти Швейцарії (1984).6 E.H.R.R. 17, para.32.

[45] Судове рішення у справі Мелоун проти Сполученого Королівства від 2 серпня 1984 р. Series A, No.82,p.32-33, para.67-68.

[46] Див., наприклад: Наслідки реалізації судових рішень у 1995 та 1996 роках. //Практика Європейського суду з прав людини. Вип.2. Львів: Кальварія, 1997. С.15-21.

[47] Рада Європи. Комітет міністрів. Рекомендація № R (2000) Комітету міністрів державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1/2000. С.207-208.

[48] Судове рішення у справі Мюллер та інші від 24 травня1988 р. Series A, No.1336, p.196, para 27.

[49] Судове рішення у справі Хендисайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976р. Series A No.24, p.28, para 57.

[50] Рішення Комісії у справі No.5442/72, Dec.20.12.74. D.R.1. p.41 (41-42).

[51] Прийнято на четвертій Конференції європейських міністрів, відповідальних за політику в галузі засобів масової інформації. Прага, 7-8 грудня 1994 р.

[52] Судове рішення у справі Гудвін проти Сполученого Королівства від 27 березня 1996 р.

[53] Рішення було прийняте Судом до набуття чинності Протоколом №11 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. В новій редакції Конвенції статті 26 відповідає п.1 ст.35.

[54] Судове рішення у справі Ахмет Садик проти Греції// Практика Європейського суду з прав людини. Вип.1. Львів: Кальварія, 1997. С.54.

[55] Закон України про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції.// Голос України. 18 липня 1997 р.

[56] В часи свого існування Комісія (№ 214/56) відзначила в цьому зв'язку, що заявник не зобов'язаний просити про надання йому певних соціальних послуг.

[57] Вживання тут терміну "громадян" безсумнівно потрібно розглядати ширше, маючи на увазі "людину", слідуючи, по-перше, назві розділу II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а також змісту ч.2 ст.124 Конституції України: "Юрисдикція судів поширюється на всі (виділено мною - М.Б.) правовідносини, що виникають у державі."

[58] Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. №9.// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. Сімферополь: Таврія, 1998. С.54-61.

[59] Закон України "Про Конституційний Суд України". Ч.1 ст.42.// Вісник Конституційного Суду України, №1, 1997.

[60] Там же. Ст..43.

[61] Див.: Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции о Защите Прав Человека. Совет Европы, 1994. С.32.

[62] Рішення про прийнятність за скаргою Кучеренко проти України (41974/98) від 4 травня 1999 року.

[63] Судом визнано прийнятними декілька скарг про невиконання в Україні судових рішень (Кайсин та інші проти України (№46144/99), Бондарчук проти України (№47602/99). Заявники оскаржують невиконання рішень суду першої інстанції, що набули чинності, в першому випадку - про невиплату пенсії, в другому випадку - про невиплату заробітної плати. В обох випадках судами були видані виконавчі листи.

[64] Судове рішення у справі Ахмет Садик проти Греції// Практика Європейського суду з прав людини. Вип.1. Львів: Кальварія, 1997. С.54

[65] Див.: Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции о Защите Прав Человека. Совет Европы, 1994.С.32.

[66] Судове рішення у справі Ахмет Садик проти Греції// Практика Європейського суду з прав людини. Вип.1. Львів: Кальварія, 1997. С.54

[67] Судове рішення у справі Антунес Томас Ребочо проти Португалії від 30 квітня 1999 р.// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2/1999.С. 160-162.

[68] Регламентом Європейського суду з прав людини для випадків розгляду справи у Суді визначені правила надання правової допомоги заявникам, які не мають засобів на її повну або часткову оплату. Секретаріат Суду виясняє цю обставину у заявника наперед. Зокрема, заявнику може бути запропоновано заповнити бланк спеціальної декларації з вказівкою даних про заробіток, нерухомість, фінансові зобов'язання. Ця декларація повинна бути завіреною відповідними компетентними органами держави чи місцевого самоврядування. Заявнику, у якого відсутній заробіток, немає у власності нерухомості, і він не має інших джерел доходу, секретаріатом Суду може бути запропоновано заповнити свідоцтво про незабезпеченість.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Формуляр заяви і Пояснювальна записка щодо заповнення формуляру


OUR EUROPEENNE DES DROITS DE L'HOMME
EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS
ЕВРОПЕЙСКИЙ СУД ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА
Conseil de I'Europe – Council of Europe –
Совет Европы
Strasbourg, France –
Страсбург, ФранцияREQUETE
APPLICATION
ЖАЛОБА
presentee en application de I'article 34 de la Convention europeenne des Droits de I'Homme, ainsi que des articles 45 et 47 du Reglement de la Cour
under Article 34 of the European Convention on Human Rights
and Rules 45 and 47 of the Rules of Court
в соответствии со статьей 34 Европейской Конвенции по правам человека
и статьями 45 и 47 Регламента Суда
IMPORTANT: La presente requete est un document juridique et peut affecter vos droits et obligations.
This application is a formal legal document and may affect your rights and obligations.
Данная жалоба является официальным юридическим документом, который может затрагивать юридические права и обязанности.


I.


LES PARTIES / THE PARTIES /
СТОРОНЫ


A.


LE REQUERANT/LA REQUERANTE
THE APPLICANT
ЗАЯВИТЕЛЬ
(Renseignements a fournir concernant le requerant et son representant eventuel)
(Fill in the following details of the applicant and the representative, if any)
(
Данные о заявителе и его представителе, при наличии такового)


1.


Nom de famille .
Name of applicant
Фамилия заявителя
Sexe: masculin/feminin
Sex: male/female
Пол: мужской/женский


2. Prenom (s)
First name (s)
Имя (имена)


3.


Nationalite
Nationality
Гражданство


4. Profession
Occupation
Род занятий


5.


Date et lieu de naissance
Date and place of birth
Дата и место рождения


6.


Domicile
Permanent address
Постоянный адрес


7.


Tel. № /Номер телефона


8.


Adresse actuelle (si differente de 6.)
Present address (if different from 6.)
Адрес проживания в настоящее время
(если отличается от п. 6)


9.


Nom et prenom du/de la representant(e)*
Name of representative*
Имя и фамилия представителя


10.


Profession du/de la representant(e)
Occupation of representative.
Род занятий представителя


11.


Adresse du/de la representant(e)
Address of representative
Адрес представителя


12.


Tel. №/Номер телефона


Fax №/Номер телефакса


B.


LA HAUTE PARTIE CONTRACTANTE
THE HIGH CONTRACTING PARTY
ВЫСОКАЯ ДОГОВАРИВАЮЩАЯСЯ СТОРОНА
(Indiquer ci-apres le nom de(s) l'Etat(s) contre le(s)quel(s) la requete est dirigee)
(Fill in the name of the State(s) against which the application is directed)
(
Укажите название государства, против которого направлена жалоба)


13.


II.


EXPOSE DES FAITS / STATEMENT OF THE FACTS /
ИЗЛОЖЕНИЕ ФАКТОВ
(Voir chapitre II de la note explicative)
(See Part II of the Explanatory Note)
(
См. Раздел II Пояснительной записки)


14.


Si necessaire, continuer sur une feuille separee
Continue on a separate sheet if necessary
Если необходимо, продолжите на отдельном листе бумаги


III.


EXPOSE DE LA OU DES VIOLATION(S) DE LA CONVENTION ALLEGUEE(S) PAR LE REQUERANT, AINSI QUE DES ARGUMENTS A L'APPUI / STATEMENT OF ALLEGED VIOLATION(S) OF THE CONVENTION AND OF RELEVANT ARGUMENTS /
ИЗЛОЖЕНИЕ ИМЕВШЕГО(ИХ) МЕСТО, ПО МНЕНИЮ ЗАЯВИТЕЛЯ, НАРУШЕНИЯ(ИЙ) КОНВЕНЦИИ И/ИЛИ ПРОТОКОЛОВ К НЕЙ И ПОДТВЕРЖДАЮЩИХ АРГУМЕНТОВ
(Voir chapitre III de la note explicative)
(See Part III of the Explanatory Note)
(
См. Раздел III Пояснительной записки)


15.


IV.


EXPOSE RELATIF AUX PRESCRIPTIONS DE L'ARTICLE 35 § 1 DE LA CONVENTION / STATEMENT RELATIVE TO ARTICLE 35 § 1 OF THE CONVENTION /
ЗАЯВЛЕНИЕ В СООТВЕТСТВИИ СО СТАТЬЕЙ 35 § 1 КОНВЕНЦИИ
(Voir chapitre IV de la note explicative. Donner pour chaque grief, et au besoin sur une feuille separee, les renseignements demandes sous ch. 16 a 18 ci-apres)
(See Part IV of the Explanatory Note. If necessary, give the details mentioned below under points 16 to 18 on a separate
sheet for each separate complaint)
(
См. Раздел IV Пояснительной записки. Если необходимо, укажите сведения, упомянутые в пунктах 16 – 18 на отдельном листе бумаги)


16.


Decision interne definitive (date et nature de la decision, organe –judiciaire ou autre – I'ayant rendue)
Final decision (date, court or authority and nature of decision)
Окончательное внутреннее решение (дата и характер решения, органсудебный или инойего вынесший)


17.


Autres decisions (enumerees dans I'ordre chronologique en indiquant, pour chaque decision, sa date, sa nature et I'organe – judiciaire ou autre – I'ayant rendue)
Other decisions (list in chronological order, giving date, court or authority and nature of decision for each one)
Другие решения (список в хронологическом порядке, даты этих решений, органсудебный или инойего принявший)


18.


Dispos(i)ez-vous d'un recours quevous n'avez pas exerce? Si out, lequel et pour quel motif n'a-t-il pas ete exerce?
Is any other appeal or remedy available which you have not used?
If so, explain why you have not used it.
Располагаете ли Вы каким-либо средством защиты, к которому Вы не прибегли? Если да, то объясните, почему оно не было Вами использовано?
Si necessaire, continuer sur une feuille separee
Continue on a separate sheet if necessary
Если необходимо, продолжите на отдельном листе


V.


EXPOSE DE L'OBJET DE LA REQUETE ET PRETENTIONS PROVISOIRES POUR UNE SATISFACTION EQUI TABLE / STATEMENT OF THE OBJECT OF THE APPLICATION AND PROVISIONAL CLAIMS FOR JUST SATISFACTION/
ИЗЛОЖЕНИЕ ПРЕДМЕТА ЖАЛОБЫ И ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЕ ТРЕБОВАНИЯ ПО СПРАВЕДЛИВОМУ ВОЗМЕЩЕНИЮ
(Voir chapitre V de la note explicative)
(See Part V of the Explanatory Note)
(
См. Раздел V Пояснительной записки)


19.


VI.


AUTRES INSTANCES INTERNAHONALES TRAITANT OU AYANTTRAITE L'AFFAIRE / STATEMENT CONCERNING OTHER INTERNATIONAL PROCEEDINGS /
ДРУГИЕ МЕЖДУНАРОДНЫЕ ИНСТАНЦИИ,
ГДЕ РАССМАТРИВАЛОСЬ ИЛИ РАССМАТРИВАЕТСЯ ДЕЛО
(Voir chapitre VI de la note explicative)
(See Part VI of the Explanatory Note)
(
См. Раздел VI Пояснительной записки)


20.


Avez-vous soumis a une autre instance Internationale d'enqukte ou de reglement les griefs enonces dans la presente requete? Si oui, fournir des indications detaillees a ce sujet.
Have you submitted the above complaints to any other procedure of international investigation or settlement?
If so, give full details.
Подавали ли Вы жалобу, содержащую вышеизложенные претензии, на рассмотрение в другие международные инстанции? Если да, то предоставьте полную информацию по этому поводу.


VII.


PIECES ANNEXEES (PAS D'ORIGINAUX, LIST OF DOCUMENTS UNIQUEMENT DES COPIES)
СПИСОК ПРИЛОЖЕННЫХ ДОКУМЕНТОВ
NO ORIGINAL DOCUMENTS, ONLY PHOTOCOPIES)
(НЕ ПРИЛАГАЙТЕ ОРИГИНАЛЫ ДОКУМЕНТОВ,
А ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО ФОТОКОПИИ)


(Voir chapitre VII de la note explicative. Joindre copie de toutes les decisions mentionnees sous ch. IV et VI ci-avant. Se procurer, au besoin, les copies necessaires, et, en cas d'impossibilite, expliquer pourquoi celles-ci ne peuvent pas ktre obtenues. Ces documents ne vous seront pas retournes.)
(See Part VII of the Explanatory Note. Include copies of all decisions referred to in Parts IV and VI above. If you do not have copies, you should obtain them. If you cannot obtain them, explain why not. No documents will be returned to you.)
(См. Раздел VII Пояснительной записки. Приложите копии всех решений, упомянутых в Разделах IV и VI. Если у Вас нет копий, Вам следует их получить. Если Вы не можете их получить, то объясните причину. Полученные документы не будут Вам возвращены.)


21.


a).
b). .
c). .


VIII.


DECLARATION ET SIGNATURE / DECLARATION AND SIGNATURE /
ЗАЯВЛЕНИЕ И ПОДПИСЬ
(Voir chapitre VIII de la note explicative)
(See Part VIII of the Explanatory Note)
(
См. Раздел VIII Пояснительной записки)


22.


Je declare en toute conscience et loyaute que les renseignements qui figurent sur la presente for mule de requete sont exacts.
I hereby declare that, to the best of my knowledge and belief, the information I have given in the application is correct.
Настоящим, исходя из моих знаний и убеждений, заявляю, что все сведения, которые я указал(а) в формуляре, являются верными.


Lieu/Place/Место .
Date/Date/
Дата .(Signature du/de la requerant(e) ou du/de la representant(e))
(Signature of the applicant or of the representative)
(Подпись заявителя или его представителя)

Порядок обращения в Европейский суд по правам человека

ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА
ДЛЯ ЛИЦ, КОТОРЫЕ ЗАПОЛНЯЮТ ФОРМУЛЯР ЗАЯВЛЕНИЯ В СООТВЕТСТВИИ СО СТАТЬЕЙ 34 КОНВЕНЦИИ
ВСТУПЛЕНИЕ
Эта заметка призвана помочь Вам заполнить формуляр заявления в Суд. Пожалуйста, внимательно прочитайте ее, прежде чем заполнять формуляр, а потом опирайтесь на нее, заполняя каждый раздел формуляра.
Заполненный формуляр будет Вашим заявлением в Суд, согласно статье 34 Конвенции. Он будет основным документом при рассмотрении Вашего дела Судом. Поэтому важно заполнить его как можно полнее и аккуратнее, даже если это означает повторное изложение информации, которая уже была представлена Вами Суду ранее.
Формуляр состоит из восьми разделов. Вы должны заполнить формуляр таким образом, чтобы Ваше заявление содержало всю необходимую информацию, которая требуется в соответствии с Регламентом Суда*. Ниже приведен порядок заполнения каждого раздела формуляра в отдельности, а также текст правил 45 и 47 Регламента Суда.


ПОРЯДОК ЗАПОЛНЕНИЯ ФОРМУЛЯРА
І. СТОРОНЫ – пункт 1 (a), (b) и (c) правила 47
(1-13)

Если заявление подается больше чем одним заявителем, Вы должны предоставить всю необходимую информацию о каждом из них (если нужно – на отдельном листе).
Заявитель может уполномочить другое лицо представлять свои интересы. Такой представитель должен быть адвокатом, который имеет право практиковать в стране – одной из Договорных Сторон и проживать на территории одной из них, или же иным лицом, определенным Судом. В случае, когда заявитель уполномочивает другое лицо, соответствующие данные должны быть указаны в этом разделе формуляра. Суд будет вести переписку лишь с этим представителем.


II. ИЗЛОЖЕНИЕ ФАКТОВ – пункт 1 (d) правила 47
(14)

Вы должны понятно и сжато изложить подробности фактов, которые касаются предмета жалобы. Старайтесь описать события в той последовательности, в которой они имели место. Указывайте точные даты. Если Ваши жалобы касаются нескольких вопросов (например, различных судебных разбирательств), Вы должны описать каждый из них в отдельности.
III. УКАЗАНИЕ НАРУШЕНИЙ КОНВЕНЦИИ И СООТВЕТСТВУЮЩАЯ АРГУМЕНТАЦИЯ – пункт 1 (c) правила 47
(15)

В этом разделе формуляра Вы должны как можно точнее объяснить, в чем состоит Ваша жалоба в соответствии с Конвенцией. Укажите, к каким положениям Конвенции Вы апеллируете, и объясните, почему Вы считаете, что факты, изложенные Вами в Разделе II, повлекли нарушение этих положений.
Вы увидите, что определенные статьи Конвенции предполагают, при определенных условиях, некоторые ограничения прав, которые гарантируются этими статьями (см., например, подпункты от (а) до (f) пункта 1 статьи 5 и пункты 2 статей с 8 по 11). Если Вы апеллируете к такой статье, попробуйте объяснить, почему Вы считаете неоправданными ограничения, против которых Вы выступаете.


IV. ЗАЯВЛЕНИЕ ПО ПУНКТАМ 1 СТАТЬИ 35 КОНВЕНЦИИ – пункт 2 (b) правила 47
(16-18)

В этом разделе Вы должны детально изложить процедуры в использованных Вами внутренних способах защиты. Вы должны заполнить каждую из трех частей этого раздела и отдельно предоставить информацию относительно каждой отдельной жалобы. В пункте 18 Вы должны указать, существуют ли какие-либо иные способы защиты, к которым Вы не прибегли и которые бы сделали возможным пересмотр Вашего дела. Если такой способ существует, Вы должны его указать (например, назвать судебную или иную инстанцию, куда можно было бы подать иск) и объяснить, почему Вы его не использовали.


V. ИЗЛОЖЕНИЕ ПРЕДМЕТА ЗАЯВЛЕНИЯ – пункт 1 (g) правила 47
(19)

Здесь Вы должны сжато указать, какой цели Вы хотите достичь, обращаясь в Суд. Вы должны указать общий размер справедливой сатисфакции, которую Вы, возможно, потребуете, в соответствии со статьей 41 Конвенции.


VI. ЗАЯВЛЕНИЕ ОТНОСИТЕЛЬНО ПРОЦЕДУР В ИНЫХ МЕЖДУНАРОДНЫХ ИНСТАНЦИЯХ – пункт 2 (b) правила 47
(20)

Здесь Вы должны указать, подавали ли Вы когда-нибудь жалобы, которые являются предметом Вашего заявления, в любые иные международные инстанции, которые занимаются расследованием или урегулированием подобных вопросов. Если да, то Вы должны указать все детально, включая название органа, куда подавались жалобы, даты и детали всех процедур, которые имели место, а также подробности принятых решений. Вы также должны предоставить копии соответствующих решений и иных документов.


VII. ПЕРЕЧЕНЬ ДОКУМЕНТОВ – пункт 1 (h) правила 47
(21) (ПРЕДСТАВЛЯЙТЕ НЕ ОРИГИНАЛЫ ДОКУМЕНТОВ,
А ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО КОПИИ)

Не забудьте составить перечень и приложить к Вашему заявлению копии всех судебных приговоров и иных решений, упомянутых в Разделах IV и VI, а также любые иные документы, которые, по Вашему мнению, Суд мог бы принять во внимание как доказательства (протоколы слушаний, заявления свидетелей и т. п.). Прибавьте любые документы, на основании которых выносился приговор или иное решение, а также текст самого решения. Присылайте исключительно те документы, которые касаются жалоб, представленных Вами Суду.


VIII. ДЕКЛАРАЦИЯ И ПОДПИСЬ – пункт 2 правила 45
(22)

Если заявление подписано представителем заявителя, к нему прилагается надлежащим образом оформленная доверенность, подписанная заявителем (если она не была представлена ранее).


ПРАВИЛА 45 И 47 РЕГЛАМЕНТА СУДА
Правило 45
(Подписи)
1.
Любое заявление, поданное в соответствии со статьями 33 или 34 Конвенции, оформляется письменно и подписывается заявителем или представителем заявителя.
2.
Если заявление подано неправительственной организацией или группой лиц, ее подписывают лица, уполномоченные представлять эту организацию или группу. Палата или соответствующая комиссия решает вопрос о том, являются ли полномочными лица, которые подписали это заявление.
3.
Если заявители представлены соответственно правилу 36, их представитель (представители) должны предоставить доверенность или письменное подтверждение полномочий выступать от лица заявителей.
Правило 47
(Содержание индивидуального заявления)
1.
Каждое заявление, о котором говорится в статье 34 Конвенции, предъявляется на бланке, предоставленном канцелярией, если председатель соответствующей секции не решит иначе. Оно должно содержать:
а)
имя, дату рождения, гражданство, пол, род занятий и адрес заявителя;
имя, род занятий и адрес доверенного лица, если такое есть;
наименование Договорной Стороны или сторон, против которых подается заявление;
краткое изложение фактов;
краткое изложение предполагаемого нарушения (нарушений) Конвенции и соответствующих аргументов;
f)
подтверждение относительно соблюдения заявителем критериев приемлемости (исчерпание национальных способов защиты и правило относительно шестимесячного срока), изложенных в пункте 1 статьи 35 Конвенции;
g)
предмет заявления, а также общее указание требований справедливой сатисфакции, которые их заявитель хочет предъявить согласно статье 41 Конвенции;
и должно сопровождаться:
h)
копиями любых соответствующих документов, в частности, решений – судебных или несудебных – относительно предмета заявления.
2.
Кроме того, заявители должны:
а)
предоставить информацию, в особенности документы и решения, указанные выше в пункте 1h, которые смогли бы доказать соответствие критериям относительно приемлемости (исчерпание национальных способов защиты и правило относительно шестимесячного срока), изложенных в пункте 1 статьи 35 Конвенции; и
b)
указать, предоставили ли они свои жалобы на рассмотрение по какой-либо иной процедуре международного расследования или урегулирования.
3.
Заявители, которые не хотят раскрывать свою личность перед общественностью, должны это указать, а также изложить причины, которые бы оправдали такое отступление от обычного порядка доступа общественности к информации относительно проведения процесса Судом. Председатель Палаты может дать разрешение на анонимность в исключительных и надлежащим образом оправданных случаях.
4.
Несоблюдение требований, изложенных выше в пунктах 1 и 2, может послужить причиной отказа в регистрации и рассмотрении дела Судом.
5.
Датой принятия заявления, как правило, считается дата первого сообщения от заявителя, в котором был изложен, по крайней мере в краткой форме, предмет заявления. Тем не менее, при наличии достаточных оснований Суд может решить, что датой принятия заявления может считаться иная дата.
6.
Заявители должны сообщать Суду о любых изменениях относительно адреса и иных обстоятельств, которые касаются заявления.

документи » Європейський Суд з прав людини. Рішення щодо України » Рішення щодо суті23.12.2004Шмалько проти УкраїниЄвропейський Суд з прав людиниДРУГА СЕКЦІЯ СПРАВА "Шмалько проти України"(Заява № 60750/00)

РІШЕННЯСТРАСБУРГ20 липня 2004 року

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 § 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.У справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини (Друга секція) засідаючи палатою у складі суддів:п. Дж.-П. Кости (Mr J-P. Costa), Головип. А.Б. Баки (Mr A.B. Baka),п. Л. Лукаідеса (Mr L. Lucaides),п. К. Юнгвірта (Mr K. Jungwiert),п. В. Буткевича (Mr V.Butkevych),пані В. Томасен (Mrs. W. Thomassen)п. М. Угрехелідзе (Mr M. Ugrekhelidze),пані С. Долє (Mrs S. Dolle), секретаря секції, Після обговорення у нарадчій кімнаті 29 червня 2004 року виносить таке рішення, яке було прийняте у той день.ПРОЦЕДУРА1.  Заяву № 60750/00 проти України подано до Суду 21 жовтня 1999 року громадянином України Анатолієм Афанасійовичем Шмальком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).2.  Уряд  України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими пані Валерією Лутковською та згодом пані Зоряною Бортновською.3.  6 травня 2003 року Суд вирішив комунікувати скаргу заявника щодо невиконання рішення національного суду, винесеного на його користь. Всі інші скарги заявника були визнані неприйнятними. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив  розглядати питання щодо прийнятності та суті скарг одночасно. Заяву було розглянуто поза чергою відповідно до правила 41 Регламенту Суду.4.  Заявник і Уряд надали свої зауваження щодо прийнятності та суті справи (відповідно до правила 59 § 1 Регламенту Суду).факти5.  Заявник, Шмалько Анатолій Афанасійович, громадянин України, який народився у 1930 році і на цей час проживає у м. Дніпропетровську. Заявник - пенсіонер-інвалід, ветеран Другої світової війни. Він хворий на міастенію.І. Обставини справи6.  У березні 1999 року заявник звернувся до Бабушкінського районного суду  м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровського міського управління охорони здоров'я та Дніпропетровської міської клінічної лікарні  № 1 (далі - лікарня) про відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди через відмову вищезазначених закладів безкоштовно надати в період з 1996 до 1998 року необхідні йому ліки, а саме: "Калімін - 60". Заявник стверджував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 1303 від 17.08.1998 ці ліки мали надаватися йому безкоштовно, проте через відмову місцевих закладів охорони здоров'я надати ліки заявник був змушений купувати їх у Москві, Німеччині та Великобританії.  Відповідно, він вимагав відшкодування витрат.7.  29 вересня 2000 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (далі - Бабушкінський суд) визнав позовну заяву заявника необґрунтованою і відмовив у її задоволенні. Суд вирішив, що Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я та лікарня не можуть нести відповідальність за ненадання ліків заявнику, оскільки ці ліки були відсутні у Дніпропетровській області взагалі.8.  13 листопада 2000 року Дніпропетровський обласний суд задовольнив касаційну скаргу заявника, скасував рішення від 29.09.2000 р. та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.9.  22 лютого 2001 року Бабушкінський суд визнав позовну заяву заявника необґрунтованою і відмовив у її задоволенні.10.  26 березня 2001 року Дніпропетровський обласний суд задовольнив касаційну скаргу заявника, скасував рішення від 22.02.2001 р. та знову направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.11.  13 липня 2001 року Бабушкінський суд визнав позовну заяву заявника необґрунтованою і відмовив у її задоволенні.12.  10 жовтня 2001 року заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області відповідно до нової процедури апеляційного оскарження, запровадженої Цивільним процесуальним кодексом 21 червня 2001 року. 29 листопада 2001 року суд частково задовольнив скаргу заявника і зобов'язав Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я виплатити заявнику 722,70 грн. і 750,00 грн. (загалом - 1509,95 грн. [237,37 ЄВРО]) компенсації матеріальної та моральної шкоди відповідно. Лікарню було зобов'язано виплатити заявнику 393,65 грн., 750 грн. та 22,25 грн. (загалом - 1165,9 грн. [183,28 ЄВРО]) компенсації матеріальної, моральної шкоди та судових витрат.13.  19 квітня 2002 року відділом державної виконавчої служби (ДВС) Бабушкінського районного управління юстиції було відкрите виконавче провадження з виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.11.2001 р.14.  15 травня 2002 року ДВС зобов'язала Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я та лікарню перерахувати на банківський рахунок заявника кошти, присуджені йому рішенням  від 29.11.2001 р.15.  27 травня 2002 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду відмовила в задоволенні касаційної скарги, поданої головним лікарем лікарні на рішення від 29.11.2001 р., через її необґрунтованість. Порушення касаційного провадження не зупинило процес виконання рішення від 29.11.2001 р.16.  17 жовтня 2002 року виконавчий лист та платіжна вимога були повернуті заявнику через відсутність коштів на рахунку лікарні.17.  21 жовтня 2002 року ДВС надіслала до управління Державного казначейства у Дніпропетровській області запит щодо можливості стягнення коштів з лікарні на виконання рішення суду.18.  26 листопада 2002 року ДВС закрила виконавче провадження у справі у зв'язку з перерахуванням на банківський рахунок заявника 1165,9 гривень. Таким чином, рішення суду в частині стягнення відшкодування з лікарні остання виконала в повному обсязі.19.  25 грудня 2002 року ДВС зобов'язала Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я перерахувати на банківський рахунок заявника кошти, присуджені йому рішенням  від 29.11.2001 р.20.  16 січня 2003 року Дніпропетровським міським управлінням охорони здоров'я було виплачено  заявнику 862,75 грн. (135,63 ЄВРО).21.  20 січня 2003 року виконавчий лист та платіжна вимога були повернуті ДВС разом із зазначенням того, що рішення суду не може бути виконане в повному обсязі через відсутність коштів у Дніпропетровського міського управління охорони здоров'я.22.  21 січня 2003 року ДВС зобов'язала Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я перерахувати на банківський рахунок заявника решту боргу.23.  7 лютого 2003 року Дніпропетровське міське управління охорони здоров'я перерахувало на банківський рахунок заявника 647,2 грн. (101,74 ЄВРО). Виконавче провадження у справі було закрите.24.  19 травня 2003 року Бабушкінський суд визнав необґрунтованим і відмовив заявнику у задоволенні позову до управління Державного казначейства у Дніпропетровській області щодо компенсації моральної шкоди, яку він нібито зазнав через тривале невиконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.11.2001 р. Це рішення оскаржено не було і тому стало остаточним.Відповідне національне законодавство

1.  Конституція України від 28.06.1996 р.

25.  Стаття 124 містить такі положення:

"…Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України."

2. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р.

26. Відповідно до статті 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Стаття 85 закріплює право кредитора подати скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. Стаття 86 надає кредитору право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи і отримати компенсацію.

3.  Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 р.

26.  Стаття 11 Закону встановлює відповідальність державного виконавця за неналежне виконання своїх обов'язків та передбачає відшкодування шкоди, заподіяної державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення. Статтею 13 передбачено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду.

4. Наказ Державного казначейства України "Про затвердження Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства" від  5 жовтня 2001 року

28. Відповідно до п. 3.6. Наказу примусове списання (стягнення) коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якщо б оплата була проведена не примусово.

ПРАВО

І. Стверджуване порушення ПУНКТУ 1 статті 6 Конвенції

29.  Заявник скаржився на те, що державні органи не спромоглися вчасно виконати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.11.2001 р. При цьому він посилався на положення пункту 1 статті 6, яка  у відповідній частині передбачає таке:

"Кожна людина при визначенні її цивільних прав і обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону".

А. Прийнятність

1.  Статус заявника як потерпілого

30.  Уряд наполягав, що відповідно до прецедентної практики Суду заявник, якому на національному рівні виправляють оскаржуване порушення Конвенції, більше не може вважатися потерпілим в сенсі статті 34 Конвенції, з боку Високих Договірних Сторін ( див. рішення у справі "Марченко проти України" від 17 вересня 2002, заява № 63520/01). Оскільки рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області  від 29.11.2001 р. було виконане повністю, заявник більше не може вважатися потерпілим від порушення його прав, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції. Тому, Уряд запропонував визнати заяву неприйнятною та викреслити її з реєстру справ Суду.

31.  Заявник не погодився.

32.  Суд зазначає, що відповідно до статі 34 Конвенції він "може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з Високих Договірних Сторін її прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї…"

33.  Відповідно до прецедентної практики Суду термін "потерпілий" у сенсі статті 34 Конвенції означає особу, яка безпосередньо постраждала від дії чи бездіяльності, яка є предметом судового розгляду; при цьому порушення Конвенції може мати місце навіть за відсутності шкоди. Отже, прийняття рішення чи вжиття заходу на користь заявника, в принципі, не є достатнім для позбавлення останнього статусу “потерпілого”, якщо державні органи не визнали порушення Конвенції, чи то безпосередньо чи по суті, і не надали за це порушення компенсації (див. "Далбан проти Румунії", заява № 28114/95, п. 44, ЄСПЛ 1999 - VI).

34.  Суд погоджується з Урядом у тому, що виконання рішення, винесеного на користь заявника,  за своєю суттю вже вирішило питання щодо його невиконання. Проте, таке запізніле виконання рішення не дало адекватної відповіді на скаргу заявника про нерозумність тривалості процедури виконання, яку органи державної влади не визнали і за яку не надали відшкодування. Тому, Суд вважає, що заявник і досі може вважатися „потерпілим” від стверджуваного порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції в частині тривалості періоду, протягом якого рішення залишалось невиконаним (див. рішення у справі "Скубенко проти України" від 6 квітня 2004 року, заява № 41152/98).

2.  Заперечення щодо вичерпання національних засобів правового захисту

35.  Уряд стверджував, що заявник не вичерпав всіх національних засобів правового захисту, так як не оскаржував до національного суду бездіяльність державного виконавця та казначейства, а також не вимагав компенсації матеріальної та моральної шкоди.

36.  Заявник відповів, що він не мав ефективного засобу правового захисту, який міг би використати, оскільки невиконання рішення суду, винесеного на його користь, було пов'язане з відсутністю державних асигнувань на систему охорони здоров'я, а не з діями органів, відповідальних за виконання рішення суду. На підтримку цього твердження заявник надав копію рішення Бабушкінського районного суду  м. Дніпропетровська від 19.05.2003 р. про відмову в задоволенні його скарги на бездіяльність державного виконавця.

37.  Суд нагадує, що  відповідно до його прецедентної практики метою пункту 1  ст. 35 Конвенції є надання сторонам Конвенції можливості запобігти або виправити порушення, які є предметом скарг проти них, до того, як ці скарги будуть надіслані до Суду. Проте вичерпанню підлягають лише ті засоби внутрішнього правового захисту, які є ефективними. Обов’язком Уряду, який посилається на невичерпання національних засобів  правового захисту, є доведення перед Судом ефективності цього засобу як у теорії, так і практиці у відповідний час (див. рішення у справі "Хохліч проти України" від 29 квітня 2003 р., заява №  41707/98, п. 149)

38.  Уряд України посилався на можливість заявника оскаржити до національного суду бездіяльність державного виконавця та казначейства, а також вимагати компенсації матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ними. Проте у цій справі боржником є державний орган, і виконання судових рішень, винесених проти нього, як це випливає з матеріалів справи, можливе лише за умови, якщо держава передбачає у державному бюджеті України відповідні видатки шляхом вжиття відповідних законодавчих заходів. Обставини справи вказують на те, що впродовж періоду, який розглядається, виконання судового рішення, по суті, було неможливим переважно через відсутність у бюджеті відповідних положень, ніж через недоліки у роботі державного виконавця. Відповідно, не можна дорікати заявнику за те, що він не ініціював провадження проти державного виконавця (див. рішення у справі "Шестаков проти Росії" від 18.06.2002 р., заява № 48757/99). У будь-якому випадку, Суд відзначає, що Уряд стверджував, що ДВС та казначейство виконували рішення суду належним чином.

39.  За цих обставин, Суд вважає, що заявник був звільнений від використання засобу правового захисту, на який посилається Уряд, і тому виконав вимоги пункту 1  статті 35 Конвенції. Відповідно, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.3.  Висновок 40.  Суд вважає, що скарга заявника на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не є явно необґрунтованою в сенсі пункту 1 статті 35 Конвенції. Суд також не вважає заяву неприйнятною з будь-яких інших причин. І тому її слід визнати прийнятною.

В. Щодо суті 1.  Аргументи сторін41.  Уряд наголошував, що вжив всіх заходів, передбачених національним законодавством, з метою виконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Крім того, Уряд стверджував, що період з 19.04.2002 р. (дата відкриття виконавчого провадження) до 21.11.2002 р. (дата отримання заявником  1 165,9 грн. на виконання рішення суду) не порушує прав заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Ця затримка була викликана скрутним фінансовим становищем системи охорони здоров'я України. До того ж  у період  з 29.11.2002 р. до 7.02.2003 р. заявник частинами отримав всю суму заборгованості. Відповідно, рішення суду, винесене на користь заявника, було виконане в повному обсязі.42.  Заявник стверджував, що процес виконання рішення був занадто тривалим.2. Оцінка Суду 43.  Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-IІ, c. 510, п. 40).

44.  Орган  державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що зводить нанівець  сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права (див. рішення у справі  "Іммобільяре Саффі" проти Італії" [GC], заява № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). У справі, що розглядається, не можна було, посилаючись на нібито фінансові труднощі, яких зазнавала держава, перешкоджати заявникові отримати вигоду від ухваленого на його користь судового рішення, що було для нього надзвичайно важливо. Рішення стосувалося надання заявнику компенсації органами державної влади через їх неспроможність забезпечити заявника в період з 1996 до 1998 року безкоштовними ліками, які заявник мав приймати щоденно. Тому Суд вважає, що  випадок заявника з огляду на його вік, стан здоров'я та природу інвалідності вимагав від відповідних органів виконати рішення суду та виділити необхідні кошти без неналежних затримок.

45.  Суд зауважує, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.11.2001 р. залишалося невиконаним, у цілому або частково, принаймні до  7 лютого 2003 року, коли заборгованість була виплачена заявнику повністю. Суд також зауважує, що виконавче провадження було відкрите 19.04.2002 р., тобто майже через п'ять місяців після того, як рішення суду на користь заявника було винесене та набрало чинності.

46.  Не виконуючи рішення суду у цій справі протягом 1 року 2 місяців і 8 днів, органи державної влади тим самим позбавили положення пункту 1 статті 6 усякого сенсу. Це сталося тому, що влада не передбачила відповідних витрат у державному бюджеті, який діяв на той час.

47.  Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ІІ. Стверджуване порушення статті 1 Протоколу № 1  до Конвенції

А. Прийнятність48.  Заявник стверджував, що у справі мало місце невиправдане втручання у його право на мирне володіння своїм майном всупереч положенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка проголошує:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів."

49.  Уряд наголошував, що рішення від 29.11.2001 р. повністю виконане. Він також повторював свою точку зору, що заявник не вичерпав всі національні засоби правового захисту, які йому надані українським законодавством. Далі Уряд наполягав, що скарги заявника мають бути визнані неприйнятними, оскільки, на його думку, у цій справі не було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

50.  Заявник не погодився.

51.  Суд посилається на своє обґрунтування щодо статті пункту 1 статті 6 у зв'язку зі статтею  34 та пунктом 1 статті 35  (див. п. 31-40), яке так само застосовується і для відхилення попередніх заперечень Уряду щодо прийнятності скарги заявника на порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

52.  Суд вважає, що скарга заявника на порушення статті 1 Протоколу № 1 не є явно необґрунтованою в сенсі статті 35 Конвенції. Суд також не вважає заяву неприйнятною з будь-яких інших причин. І тому її має бути визнано прийнятною.

В. Щодо суті 53.  Уряд України погодився, що сума, присуджена заявнику рішенням національного суду, становить "майно" в значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Проте він стверджував, що зазначені положення Протоколу не були порушені, оскільки право заявника на володіння присудженими йому коштами ніколи не ставилося під сумнів, і він не був позбавлений свого майна. Далі Уряд зауважив, що затримка у виплаті присуджених коштів була викликана недостатністю державних асигнувань на охорону здоров'я. Уряд стверджував, що заявник міг будь-коли подати позов щодо відшкодування знецінення його коштів. 54.  Заявник стверджував, що йому довелося дуже довго чекати, перш ніж рішення суду було виконане в повному  обсязі, і тому він фактично був позбавлений права володіти своїм майном всупереч положенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.55.  Суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на  його/її користь становить втручання у гарантоване йому статтею 1  Протоколу № 1 право на мирне володіння своїм майном (див., серед іншого, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява №  59498/00, п. 40, ECHR 2002-III; "Ясіунєнє проти Литви" від 6 березня 2003 р., заява №  41510/98, п. 45).

56.  У цій справі Суд дотримується думки, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі  пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

57.  Враховуючи ситуацію заявника, Суд вважає, що, не виконавши рішення Дніпропетровського обласного суду, державні органи тим самим позбавили заявника на визначений період часу можливості отримати всю належну йому суму боргу. Уряд не надав жодних виправдань за це порушення, а Суд вважає, що нестача бюджетних асигнувань на систему охорони здоров'я не може слугувати виправданням за його вчинення. Відповідно, у справі заявника  мало місце також порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 Конвенції58.  Стаття 41 Конвенції проголошує:"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода та судові витрати59.  Суд зазначає, що відповідно до правила 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо отримання справедливої сатисфакції має бути надана в письмовій формі разом із відповідними документами чи посвідками, що підтверджують вимогу, "без наявності яких палата може відхилити вимогу повністю або частково." 60.  Секретарем заявнику було запропоновано викласти свої вимоги щодо справедливої сатисфакції. Він зробив це 29 березня 2004 року. Проте заявник не надав жодних документів на підтвердження своїх вимог. Тим не менш, він  вимагав 44787,88 грн. (7043,71 ЄВРО) відшкодування моральної шкоди. Заявник стверджував, що ця сума складалася з заощаджень, які він вніс на зберігання до Державного ощадного банку, і мінімального розміру пенсії, яку він отримує. Далі заявник оцінив моральну шкоду, якої він зазнав, у 18993,94 грн. (2987,14 ЄВРО). Заявник також стверджував, не надаючи при цьому жодних доказів, що він також має отримати відшкодування судових витрат у розмірі 4800 грн. (754,32 ЄВРО).

61.   Уряд стверджував, що вимоги заявника були необґрунтованими.

62.  Суд не виявив будь-якого причинного зв'язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, про яку стверджував заявник. З цих підстав Суд не присуджує  відшкодування матеріальної шкоди. Проте Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення. Однак сума, яку вимагає заявник, є завищеною. Зробивши свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику суму в 1000 ЄВРО компенсації моральної шкоди.

63.  Щодо суми судових витрат, про яку стверджував заявник, Суд вважає її завищеною. Проте він також вважає, що заявник зазнав деяких витрат, пов'язаних з провадженнями у національних судах, даремно намагаючись домогтись відшкодування за порушення Конвенції, що призвело до ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська рішення  від 19 травня 2003 року.

64.  Суд, врахувавши інформацію, яку мав у своєму розпорядженні, вважає, що розумною сумою відшкодування судових витрат є 300 ЄВРО, яку й присуджує заявнику.

В. Пеня

65.  Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського Центрального Банку плюс три відсоткові пункти.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО

1.  Оголошує прийнятними скарги заявника щодо невиконання остаточного рішення національного суду, винесеного на його користь;

2.  Встановлює порушення статті пункту 1 статті 6 Конвенції;

3.  Встановлює порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції;

4.  Встановлює, що:

a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним, згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові в українських гривнях за курсом на день розрахунку 1000 (одну тисячу) ЄВРО як компенсацію моральної шкоди, 300 (триста) ЄВРО як відшкодування судових витрат та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми; b) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського Центрального Банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. 5.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції. Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 20 липня 2004 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду. С.Доллє  Дж.- П. КостаСекретар      Голова

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 25 января 2012 г. в 10:14
и размещена в разделе Наше право.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта