?> Симон Петлюра | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
08.09.2006, рубрика "Архіви історії"

В ДЕНЬ СВЯТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ

В день свята української державности встають передо мною постаті лицарів і мучеників великої ідеї.

Петлюра

Тим, що життям своїм заплатили за свою віру в неї.

Тих, що найдорожчим скарбом засвідчили відданість батьківщині.

Тих, хто власним чином крови і праці, гарячого патріотизму і виконання обов`язку, умінням – для одних слухатись і для других наказувати, а обом і разом коритись вищим наказам нації, через її вождя переказаним, розпочали нову добу в історії України.

Тих, що створили спільним чином свого життя найкращу леґенду нації – леґенду оружної боротьби її за своє право жити вільною і державно-незалежною.

Тих, хто заслужив право на те, щоб стати незабутнім в історії України, хто зв`язав її величне минуле з світлим майбутнім і переказав нам, живим та прийдешнім поколінням, великий заповіт: національної помсти та недовершеного чину.

Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров`ю. Нашої – так само.  Кров`ю чужою і своєю.  Ворожою і рідною.  Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій, усвідомлень, організаційної праці, ідеологічної творчости, всього того, що нація свідомо і раціонально використовує для ствердження свого права на державне життя.

Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає.  Тепло її все теплим буде в душі нації, все відограватиме ролю непокоючого, тривожного ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження розпочатого.

З цим чуттям завжди переживаю я свято української державности. Воно все зв`язується у мене з дорогими – незабутніми образами тих, хто дав нам право його святкувати, подібно до того, як величаві мелодії нашого гімну, що в цей день здаються особливо урочистими,  а слова обов`язуючими, -- все зливаються з передсмертними стогнаннями тих, чий дух тоді тільки повірить у щирість і поважність нашого святкування, коли ми не словами-співами, а ділами докажемо нашу моральну вартість бути достойними свята.

Хай же в цей день ми глибше, як коли, відчуємо велику вагу передсмертних заповітів наших лицарів!

Хай свято сьогоднішнє навчить нас шанувати пам`ять поляглих і обережно плекати традиції боротьби за українську державність, такі чисті і проречисті, такі ушляхотнюючі, бо і оправдані і окроплені святою кров`ю найкращих синів нації.

А найголовнішою з тих традицій буде: пам`ятати про неминучість відновлення боротьби тими самими знаряддями і під тими самими гаслами, що ними користувалися і ними одушевлялися жертви військових подій 1917—1920 рр.

Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло Незалежна Держава Українська – перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужитковувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якого іншого інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.

Отже: не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття – творчої любови до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, -- в симбіозі яких знайдемо і вірний шлях до звільнення і програму для будівництва!

Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам і умінню підпорядковуватись. Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.

Біля гасла: Українська Народня Республіка – Українська Незалежна Держава об`єдналися всі справжні активні сили нації в її боротьбі за незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній цією боротьбою, могли з`явитися світлі постаті поляглих, тільки на цьому ґрунті могла зародитись жива леґенда дальшої нашої боротьби, що живе невмирущою в душі нації і ферментує її сили на нові виступи.

Моральним чотирикутником – отим старокозацьким табором – поставимося ми в переходові дні нашої історії до всіх негідних наступів на нашу єдність та вірність випробуваним ідеям.  Скупчимося один біля одного з готовністю взаємної допомоги і перестороги, -- і ми витримаємо всі “міри і проби” незалежно від того, чи вони походять з якогось інтернаціоналу чи від його клясократичного антиподу.

Вірність є основою не лише родинного життя.  Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об`єднань, до національного включно.  Наша вірність тим ідеям, за які голови поклали незабутні лицарі оружної боротьби за українську державність з часів 1917—1920 рр., буде найкращою пошаною до світлої пам`яті їх, до великого чину їхнього життя і нарешті до розуміння глибокого змісту тієї думки, що вклав законодавець в акт свята Української Державности.

Симон  ПЕТЛЮРА,

(Стаття була надрукована в журналі “Тризуб”

 (Париж), ч.15 за 22 січня 1926 року.

Підписана псевдонімом В.Марченко),

Надруковано "ПЧ" № 15-16 (39-40) 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 8 сентября 2006 г. в 18:28
и размещена в разделе Архіви історії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта