?> Справа № 2-а-1484/2010 р. | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
21.12.2010, рубрика "Судові справи"

Справа № 2-а-1484/2010 р.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2010 року Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Ковригін О.С., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області щодо визнання протиправним нарахування та виплату належних йому основної та додаткової пенсії, як інваліду ЧАЕС який отримав ядерну шкоду здоров’ю під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що привело до втрати працездатності, всупереч Конституції України, правовим нормам ратифікованої Україною Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області (надалі УПФ), в якій просив визнати протиправним нарахування та виплату УПФ належних йому основної та додаткової пенсії, як інваліду ЧАЕС який отримав ядерну шкоду здоров’ю під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що привело до втрати працездатності, всупереч Конституції України, правовим нормам ратифікованої Україною Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду за період з 01.07.1996 року, виплату заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3-х процентів річних.

Управлінню Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області були направлені ухвала суду про відкриття скороченого провадження разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідач скористався своїм правом у десятиденний строк подати заперечення на позов, ці заперечення базуються на посиланнях на підзаконні акти, всуперечь нормам закону, повністю ігнорують норми Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (надалі Конвенція).

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 183-2 КАС України адміністративні справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, розглядаються в порядку скороченого провадження.

Дослідивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини справи, установивши наявність абсолютного характеру відповідальності, яку на себе взяла держава за завдану ядерну шкоду його здоров’ю під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що привело до втрати працездатності, в якості відшкодування за що й були призначені виплачувані пенсії, суд дійшов до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки на відповідача обов’язок по нарахуванню та виплаті пенсій покладений с 01.03.2001 року, згідно Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 року, то і вказані вимоги підлягають задоволенню саме з цього часу.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведені евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Оформленою належним чином довідка МСЕК № 024478 від 18.06.2001 року (а. с. 9), також копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії А № 104618 та вкладкою до нього підтверджується, що ушкодження здоров’ю, яке привело до втрати працездатності, ОСОБА_1 отримав під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, яка є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. k п. 1 ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (надалі Конвенція), до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (ОСОБА_2 України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).

В відповідності до ст. 5 та 9 КАС України, як правовий акт, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду.

Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.

Стаття V ( Конвенції зобов’язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.

Стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров’ю в тридцять років. П. ч. 1 ст. VI Конвенції надає право країнам, які підписали Конвенцію, збільшувати строк позовної давності в цьому випадку. Всі питання пов’язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 3 грудня 1997 року ОСОБА_2 України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 8.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Стаття 76 визначає, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.

В відношенні Чорнобильської катастрофи, абсолютну відповідальність за ядерну шкоду завдану здоров’ю цим ядерним інцидентом, стаття 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» кореспондує до відповідного законодавства України.

ОСОБА_2 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі – ОСОБА_2), який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров’ю, втрату працездатності, завдану особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі (стаття 13 закону).

Стаття 49 Закону встановлює пенсії по інвалідності особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 54 Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.

Стаття 50 Закону особам віднесеним до категорії 1 призначає щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Пенсійне законодавство в Україні безпосередньо врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 5 листопада 1991 року. Стаття 15 цього закону надає право громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вибирати підстави для одержання пенсій, але умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, особливо для інвалідів ЧАЕС, в відношенні яких держава прийняла на себе зобов’язання відшкодувати втрату працездатності, визначаються тільки Законом.

Розмір мінімальної пенсії, згідно статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», дорівнюється розміру мінімального споживчого бюджету, який встановлено Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет».

Частини 3 та 4 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачають, що мінімальний розмір пенсій за віком підвищується у зв’язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету.

Згідно ст. 3 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» підвищення розміру вартісної оцінки мінімального споживчого бюджету повинно проводитися «з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» 3 жовтня 1991 року постановою № 244, з додатком, Кабінет Міністрів України (надалі КМУ) затвердив мінімальний споживчий бюджет на 1991 рік у розмірі 256 крб. на душу населення та склад споживчих товарів і послуг, що входять до мінімального споживчого бюджету (додаток до постанови).

Ця норма закону є прямою, має конкретне наповнення і є чинною станом на сьогодення. Інші норми закону, які встановлювали розмір мінімальної пенсії за віком, суд не приймає до уваги, так як вони або встановлені підзаконними актами, або значно пізніше і суттєво зменшують вже існуюче право інвалідів ЧАЕС отримувати пенсії в розмірі не меншому ніж визначено Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет».

Стаття 8 КАС України зобов’язує суд при вирішенні справи по суті керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 21 та 22 Конституції України гарантують людині, що її права і свободи, будучі невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючі права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.

11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України в рішенні № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) прямо вказав про неприпустимість обмеження обсягу прав людини звуженням обсягу прав і свобод, яке має прояв в зменшенні кола суб’єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод.

Право відповідача на отримання відшкодування завданої його здоров’ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, виникло з моменту її завдання, до прийняття Конституції України і ратифікації Конвенції. Відповідні правовідносини урегульовані Законом з 1991 року. Обсяг права позивача на отримання відшкодування завданої його здоров’ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, встановлено Законом. Обсяг, наповнення цього права, його кількісно вимірювані показники, визначені відповідно до закону постановою КМУ № 244 від 3 жовтня 1991 року. З 26 червня 1996 року Конституція України закріпила зміст та обсяг цього права – з цього часу вони не можуть бути обмежені, скасовані.

З 12 липня 1996 року, часу коли Україна ратифікувала Конвенцію, ці права і свободи набули абсолютного характеру.

Враховуючи відсутність підвищення мінімального розміру пенсій за віком у зв’язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету, який повинен був переглядатися не рідше одного раз на рік, з 1991 року, зважаючи на ту обставину, що позивач по справі став інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, будучи працездатною особою, відповідальність за цю ядерну шкоду здоров’ю, яка привела до втрати працездатності, в повному обсязі взяла на себе держава, виходячи із вимог статей 8, 21 та 22 Конституції України, порівнявши розміри кількісно вимірюваних показників мінімального споживчого бюджету, прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд приходить до висновку про необхідність зобов’язання відповідача при нарахуванні позивачу основної та додаткової пенсій проводити їх розрахунок виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком дорівнюючої прожитковому мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України позивач заявив в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір і вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями суб’єкта владних повноважень.

Так як суд встановив неправомірність дій УПФ, позовні вимоги про нарахування та сплату частини пенсій, які не були сплачені своєчасно, підлягають задоволенню.

ОСОБА_2 базується на прецедентах Європейського суду з прав людини (надалі ЄСЗПР), які, відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, повинен враховувати суд. Починаючи з 1975 року ЄСЗПР право на отримання пенсії визнає елементом «майна» відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у класичній справі Mailer v. Austria (№ 5849/72 3 DR 25, 1975) Євросуд з прав людини відмітив, що законодавчо визначене право на отримання пенсії прирівнюється до права приватної власності і на нього розповсюджуються загальні національні норми, які застосовуються до «майна», «грошового зобов’язання», відповідно до національного закону, в тому числі і право на індексацію.

ЄСЗПЛ у відношенні України неодноразово приймав рішення щодо відшкодування інфляційних втрат, якщо вони подані заявником в заяві (наприклад «Максиміха проти України» (Maksimikha v. Ukraine), заява № 43483/02, п. 29, рішення від 14 грудня 2006 року).

Частина друга статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування йому інфляційних витрат та виплати 3 процентів річних від суми боргу, за кожен місяць прострочення слати.

Згідно з п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

Суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

За таких обставин, оскільки суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача усієї суми заборгованості по сплаті основної та додаткової державних пенсій, суд допускає негайне виконання постанови в цілому.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 19, 21, 22, 56, 58, 64, 124, 152 Конституції України, рішеннями Європейського Суду з прав людини, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 8 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ст.ст. 1, 13, 50, п. 4 ст. 54, ст.ст. 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 6-14, 71, 99, 122, п. 2 ч. 1 ст. 183-2, ст.ст. 159-163, 167, 256 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області щодо призначення та перерахунку ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії за ядерну шкоду заподіяну здоров'ю, втрату працездатності.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області на майбутнє, на час існування для нього обов’язку по виплаті пенсій ОСОБА_1 як інваліду 2-ої групи ЧАЕС, нараховувати та виплачувати йому належні до сплати пенсії в розмірі не меншому ніж 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, де розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому Законом про Державний бюджет України на час виплати пенсій.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсіям, починаючи з 01.03.2001 року, шляхом нарахування з 01.03.2001 року суми пенсій в розмірі 8 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75 % прожиткового мінімуму, де прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений Законом України «Про прожитковий мінімум» на відповідний місяць, за відрахуванням вже виплачених сум за цей період, в тому числі і за рішеннями судів по виплаті пенсій за цей період.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області відшкодувати ОСОБА_1 інфляційні втрати, для чого кожну не отриману своєчасно суму пенсій за кожен календарний місяць, починаючи з 01.03.2001 року, помножити на коефіцієнти інфляції за всі наступні місяці, по момент фактичної виплати, без врахування коефіцієнту за місяць, коли ця сума була повинна нарахована.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області сплатити ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми, з розрахунку за кожен календарний місяць, починаючи з 01.03.2001 року.

Допустити негайне виконання постанови в цілому.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подання протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Оскарження постанови в апеляційному порядку не зупиняє її виконання.

Суддя –

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11878283

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 21 декабря 2010 г. в 16:37
и размещена в разделе Судові справи.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта