?> Сучасний погляд на Чорнобильську катастрофу | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ЧОРНОБИЛЬСЬКУ КАТАСТРОФУ

На передодні 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи у спеціалізованій школі №15 іх поглибленим вивченням ангійської мови м. Києва (Голосіївський район, вул. Васильківська, 12-А) відбулася міжнародна конференція на тему "Сучасний погляд на Чорнобильську катастрофу. Перед школярами виступили представники посольства Республіки Куба, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Була відверта розмова. Тому читачам будуть цікаві реферати учнів. (Редакція)

ДЕКЛАРАЦІЯ

УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ НА ТЕМУ: «СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ЧОРНОБИЛЬСЬКУ КАТАСТРОФУ»

18.04.2011 м. Київ

спеціалізована школа №15

із поглибленим вивченням

англійської мови м. Києва

25 років тому, 26 квітня 1986 року, на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції на території Української РСР (теперішня Україна) стався великий вибух, який повністю зруйнував реактор.

Будівля енергоблоку частково порушились, при цьому загинуло дві людини -оператор головною центральною насосу Валерій Ходемчук і співробітник пуско-налагоджувального підприємства Володимир Шашенок, а у 134 співробітників станції та членів рятувальних пожежних команд, які знаходились на станції під час вибуху, розвинулась сильна променева хвороба. 28  із них померли.

Це була страшна катастрофа в мирний час для всіх країн світу. Не маючи ніякого досвіду «боротьби» з цим лихом, наші люди почали роботу по ліквідації наслідків аварії на станції.

Ми вдячні вченим, усім громадянам колишньою Радянською Союзу, які брали безпосередню участь у ліквідації наслідків однієї 3 найбільших катастроф у світі.

Висловлюємо особливу подяку уряду Республіки Куба, всім міжнародним організаціям, які надавали і надають допомогу у лікуванні постраждалих дітей - нашою майбутнього - золотого фонду України.

Щиро співчуваємо всім громадянам і особливо дітям Японії, які постраждали від землетрусу і цунамі, що призвело до трагічних наслідків.

Сприймаючи 25-річчя трагедії па Чорнобильській атомній електростанції як планетарний катаклізм, ми віддаємо шану всім ліквідаторам, які в складних умовах мужньо і героїчно в ім'я безпеки нашого народу поклали свої сили ліквідації наслідків великої біди, яка нависла над нашою рідною Україною.

Ми, учасники конференції, звертаємося до урядів усіх країн світу і проханням заснувати Міжнародний фонд допомоги дітям України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.



Реферат

На тему: «Теорії щодо причин аварії на ЧАЕС»

учениці 9-Б класу

СШ №15; м.Києва

Ганненко Ганни

Керівник:

Бородіна Тетяна Іванівна

Теорії щодо причин аварії на ЧАЕС

Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вiрогiдностi.

Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у власному звіті 1986 року також в цілому підтримало цю точку зору. Значна частина публікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, основана саме на цій версії. На ній же основані різні художні і документальні твори.

Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:

проведення експерименту будь-якою ціною, не зважаючи на зміну стану реактора;

вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;

замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.

Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано помилковими.

У сучасному викладі, причини аварії такі:

реактор був неправильно спроектований і небезпечний;

персонал не був проінформований про небезпеки;

персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;

відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Позитивний паровий коефіцієнт реактивності

Під час роботи реактора через активну зону прокачується вода, яка використовується як теплоносій. Усередині реактора вона кипить, частково перетворюючись на пару. Реактор мав позитивний паровий коефіцієнт реактивності, тобто чим більше пари, тим більше потужність, що виділяється за рахунок ядерних реакцій. На малій потужності, на якій працював енергоблок під час експерименту, дія позитивного парового коефіцієнта не компенсувалася іншими явищами, що впливають на реактивність, і реактор мав позитивний потужнісний коефіцієнт реактивності. Це означає, що існував додатний зворотний зв'язок — зростання потужності викликало такі процеси в активній зоні, які приводили до ще більшого зростання потужності. Це робило реактор нестабільним і небезпечним. Крім того, оператори не були проінформовані про те, що на низьких потужностях може виникнути позитивний зворотній зв'язок.

“Кінцевий ефект”

Ще небезпечнішою була помилка в конструкції керуючих стержнів. Для управління потужністю ядерної реакції в активну зону вводяться стержні, що містять речовину, що поглинає нейтрони. Коли стержень виведений з активної зони, в каналі залишається вода, яка теж поглинає нейтрони. Для того, щоб усунути негативний вплив цієї води, в РБМК під стрижнями були поміщені витискувачі з графіту. Але при повністю піднятому стрижні під витискувачем залишався стовп води висотою 1,5 метра.

При русі стрижня з верхнього положення, у верхню частину зони входить поглинач і вносить негативну реактивність, а в нижній частині каналу графітовий витискувач заміщає воду і вносить позитивну реактивність. У момент аварії нейтронне поле мало провал в середині активної зони і два максимуми — у верхній і нижній її частині. При такому розподілі поля, сумарна реактивність, що вноситься стрижнями, протягом перших трьох секунд руху була позитивною. Це так званий «Кінцевий ефект», унаслідок якого спрацьовування аварійного захисту в перші секунди збільшувало потужність, замість того щоб одразу зупинити

Помилки операторів

Спочатку стверджувалося, що оператори зробили багато помилок. Зокрема, провиною персоналу вважалося відключення основних систем захисту реактора, продовження роботи після падіння потужності до 30 Мвт і те, що реактор не зупинили, хоча знали, що оперативний запас реактивності менший дозволеного. Стверджувалося, що ці дії були порушенням встановлених інструкцій і процедур і стали головною причиною аварії.

У доповіді МАГАТЕ 1993 року ці висновки були переглянуті. Було визнано, що більшість дій операторів, які раніше вважалися порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам або не справили жодного впливу на розвиток аварії. Зокрема:

тривала робота реактора на потужності нижче 700 МВт не була заборонена, як це раніше стверджувалося;

одночасна робота всіх восьми насосів не була заборонена жодним документом;

відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) допускалося, за умови проведення необхідних узгоджень. Система була заблокована відповідно до затвердженої програми випробувань, і необхідний дозвіл від Головного інженера станції був отриманий. Це не вплинуло на розвиток аварії — до того моменту, коли САОР могла б спрацювати, активна зона вже була зруйнована;

блокування захисту, що зупиняє реактор в разі зупинки двох турбогенераторів, не лише допускалося, але було обов'язковим при роботі на низькій потужності;

те, що не був включений захист при низькому рівню води в баках-сепараторах, технічно, було порушенням регламенту. Проте це порушення не пов'язане безпосередньо з причинами аварії і, крім того, інший захист (за нижчим рівнем) був включений.

Тепер при аналізі дій персоналу основна увага приділяється не конкретним порушенням, а низькій «культурі безпеки». Слід зазначити, що саме це поняття фахівці з ядерної безпеки почали використовувати лише після Чорнобильської аварії. Звинувачення відноситься не лише до операторів, але і до проектувальників реактора, керівництву АЕС і тому подібне. Експерти вказують на такі приклади недостатньої уваги до питань безпеки:

після відключення системи аварійного охолоджування реактора (САОР) 25 квітня від диспетчера «Київенерго» було отримано вказівку відкласти зупинку енергоблока, і реактор декілька годин працював з відключеною САОР. Персонал не мав можливості знов увімкнути САОР (для цього потрібно було вручну відкрити декілька клапанів, а це зайняло б кілька годин[11]), проте з точки зору безпеки, реактор слід було зупинити, не зважаючи на вимогу «Київенерго».

25 квітня протягом декількох годин оперативний запас реактивності (ОЗР), за вимірами, був менший дозволеного (у цих вимірах, можливо, була помилка, про яку персонал знав; реальне значення було в дозволених межах.[12]) 26 квітня, безпосередньо перед аварією, ОЗР також (на короткий час) був меншим дозволеного. Останнє стало однією з головних причин аварії. Експерти МАГАТЕ відзначають, що оператори реактора не знали про важливість цього параметра. До аварії вважалося, що обмеження, встановлені в регламенті експлуатації, пов'язані з необхідністю підтримки рівномірного енерговиділення у всій активній зоні. Хоча розробникам реактора було відомо (з аналізу даних, отриманих на Ігналінській АЕС), що при малому запасі реактивності, спрацьовування захисту може приводити до зростання потужності, відповідні зміни так і не були внесені до інструкцій. Крім того, не було засобів для оперативного контролю цього параметра. Значення, що порушують регламент, були набуті з розрахунків, зроблених вже після аварії на підставі параметрів, записаних реєструючою апаратурою;

після падіння потужності персонал відхилився від ухваленої програми і на свій розсуд вирішив не піднімати потужність до наказаних 700 Мвт. За словами А. С. Дятлова[12] це було зроблено за пропозицією начальника зміни блоку Акімова. Дятлов, як керівник випробувань, погодився з пропозицією, оскільки в регламенті, що діяв у той час, не було заборони на роботу на такій потужності, а для випробувань велика потужність була не потрібна. Експерти МАГАТЕ вважають, що будь-яке відхилення від заздалегідь складеної програми випробувань, навіть в рамках регламенту, неприпустиме.

Не зважаючи на те, що в новій доповіді акценти були зміщені і основними причинами аварії названі недоліки реактора, експерти МАГАТЕ вважають, що недостатня кваліфікація персоналу, недостатні знання про особливості реактора, що впливають на безпеку, і необачні дії також були важливими чинниками, що призвели до аварії.

Реферат

на тему:«Чорнобиль»

учениці 9-Б класу

СШ №15; м. Києва

Заєць Галини

Керіник:

Бородіна Тетяна Іванівна

Хронологія аварії та її причини

День 25 квітня 1986 року на 4-м енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед заглушенням ядерної установці керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Перед зупинкою були заплановані іспити одного з турбогенераторів станції в режимі вибігу з навантаженням власних нестатків блоку. Суть цього експерименту полягає в моделюванні ситуації, коли турбогенератор може залишитися без своєї рушійної сили, тобто без подачі пари. Для цього був розроблений спеціальний режим, відповідно до якого, при відключенні пари за рахунок інерційного обертання ротора генератор якийсь час продовжував виробляти електроенергію, необхідну для власних нестатків, зокрема для харчування головних циркуляційних насосів.

Звернемося до хронології подій.... Отже 25 квітня 1986 року......

1ч. 00 хв. - відповідно до графіка зупинки реактора на планово-попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності апарата працюючего на номінальних параметрах.

13ч. 05 хв. - при тепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7, що входить у систему 4-го енергоблоку. Електроживлення власних нестатків перевели на турбогенератор №8

14ч. 00 хв. - відповідно до програми іспитів відключається система аварійного охолодження реактора. Оскільки реактор не може експлуатуватися без системи аварійного охолодження, його необхідно було зупинити. Але дозвіл на глушіння апарата не було дано. І реактор продовжував працювати без системи аварійного охолодження (САОР).

23ч. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 МВТ відповідно до програми іспитів. Але оператор не справився з керуванням, у результаті чого потужність апарата упала майже до 0. У таких випадках реактор повинний глушитися. Але персонал не порахувався з цією вимогою. Почали підйом потужності.

1ч. 00 хв. 26 квітня - персоналу удалося підняти потужність до рівня 200 Мвт (теплових) замість покладених 1000-700.

1ч. 03 хв. - До шести працюючих насосів підключили ще два, для підвищення надійності охолодження реактора після іспитів.

1ч. 20 хв. - Для утримання потужності реактора з нього були виведені стрижні автоматичного регулювання, порушивши найсуворішу заборону працювати на реакторі без визначеного запасу стрижнів - поглиначів нейтронів. У той момент у реакторі знаходилося тільки шість стрижнів, що приблизно вдвічі менше гранично припустимої величини.

1ч. 23 хв. - Оператор закрив клапана турбогенератора. Подача пари припинилася. Почався вибіг турбіни. У момент відключення другого турбогенератора повинна була спрацювати ще одна система захисту по зупинці реактора. Але персонал відключив її, щоб повторити іспиту якщо перша спроба не удасться. У результаті виниклої ситуації реактор потрапив у хитливий стан, що привело до появи позитивної радіоактивності і розігріву реактора.

1ч. 23 хв. 40 сек. - керівник зміни 4-го енергоблоку зрозумівши небезпеку ситуації дав команду натиснути кнопку найефективнішого аварійного захисту. Поглинаючі стрижні пішли вниз, але через кілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх у реакторну зону не удалися. Реактор вийшов з під контролю.

1ч. 23 хв. 44 сек. Потужність реактора різко збільшилася і приблизно в 100 разів перевищила проектну.

1ч. 23 хв. 45 сек. ТВЕЛи почали руйнуватися. У паливних каналах створився високий тиск.

1ч. 23 хв. 49 сек. Паливні канали стали руйнуватися.

1ч. 23 хв. Пішло два вибухи. Перший - через гримучу суміш, що утворилася в результаті розкладання водяної пари. Другий був викликаний розширенням пар палива. Вибухи викинули палі даху четвертого блоку. У реактор проникнув повітря. Повітря реагувало з графітовими стрижнями, утворити оксид вуглецю II (чадний газ). Цей газ спалахнув, почалася пожежа. Покрівля машинного залу зроблена з матеріалів, що легко пломеніють. (З тих самих, котрі використовувалися на ткацькій фабриці в Бухарі, що цілком згоріла на початку 70-х років. І хоча деякі працівники після випадку в Бухарі були віддані під суд, ці ж матеріали використовувалися при будівництві АЕС.)

8 з 140 тонн ядерного палива, що містять плутоній і інші надзвичайно радіоактивні матеріали (продукти розподілу), а також осколки графітового сповільнювача, теж радіоактивні, були викинуті вибухом в атмосферу. Крім того, пари радіоактивних ізотопів йоду і цезію були викинуті не тільки під час вибуху, але і поширювалися під час пожежі. У результаті аварії була цілком зруйнована активна зона реактора, ушкоджене реакторне відділення, деаераторна етажерка, машинний зал і ряд інших споруджень.

Були знищені бар'єри і системи безпеки, що захищають навколишнє середовище від радіонуклідів, що містяться в опроміненому паливі, і відбувся викид активності з реактора. Цей викид на рівні мільйонів кюрі в добу, продовжувався протягом 10 днів з 26.04.86. по 06.05.86., після чого упав у тисячі разів і надалі поступово зменшувався. По характері протікання процесів руйнування 4-го блоку і по масштабах наслідків зазначена аварія мала категорію позапроектної і відносилася до 7-ому рівня (важкі аварії) по міжнародній шкалі ядерних подій INES.

Уже через годину радіаційна обстановка в місті була ясна. Ніяких мір на випадок аварійної ситуації там передбачено не були: люди не знали, що робити. По всіх інструкціях і наказам, що існують уже 25 років, рішення про висновок населення з небезпечної зони повинні були приймати місцеві керівники. До моменту приїзду Урядової комісії можна було вивести з зони всіх людей навіть пішки. Але ніхто не взяв на себе відповідальність (шведи спочатку вивезли людей із зони своєї станції, а тільки потім почали з'ясовувати, що викид відбувся не в них).

На роботах у небезпечних зонах (у тому числі в 800 метрах від реактора) знаходилися солдати без індивідуальних засобів захисту, зокрема, при розвантаженні свинцю. Потім з'ясувалося, що такого одягу в них немає. У подібному положенні виявилися і вертолітники. І офіцерський склад, у тому числі і маршали, і генерали дарма бравірували, з'являючись поблизу реактора в звичайній формі. У даному випадку необхідна була розумність, а не помилкове поняття сміливості. Водії при евакуації Прип'яті і при роботах по обвалуванню ріки також працювали без індивідуальних засобів захисту. Не може служити виправданням, що доза опромінення складала річну норму - в основному це були молоді люди, а отже, це позначиться на потомстві. Точно також прийняття для армійських підрозділів бойових норм - це крайня міра у випадку воєнних дій і при проході через зону поразки від ядерної зброї. Такий наказ був викликаний саме відсутністю в даний момент засобів індивідуального захисту, що на першому етапі аварії були тільки в спецпідрозділах. Уся система цивільної оборони виявилася цілком паралізованою. Не виявилося навіть працюючих дозиметрів. Залишається тільки захоплюватися роботою і мужністю пожежного підрозділу. Вони запобігли розвитку аварії на першому етапі. Але навіть підрозділу, що знаходяться в Прип'яті, не мали відповідного обмундирування для роботи в зоні підвищеної радіації. Як завжди досягнення мети обійшлося ціною багатьох і багатьох життів.

Таким чином, можна коротко визначити шістьох основних причин аварії на 4-м енергоблоці:

Перше - зниження оперативного запасу радіоактивності, тобто зменшення кількості стрижнів-поглиначів в активній зоні реактора нижче припустимої величини.

Друге - несподіваний провал потужності реактора, а потім робота апарата при потужності меншої, чим було встановлено програмою іспитів.

Третє - підключення до реактора усіх восьми насосів з перевищенням витрат по ЦГН.

Четверте - блокування захисту реактора за рівнем води і тиску пари в барабані-сепараторі.

П'яте - блокування захисту реактора по сигналі відключення пари від двох турбогенераторів.

Шосте - відключення системи захисту, передбаченої на випадок виникнення максимальної проектної аварії, - системи аварійного охолодження реактора.

У результаті теплового вибуху який відбувся в реакторі відбулося руйнування активної зони реакторної установки  і частини будинку 4-го енергоблоку, а також відбувся викид частини радіоактивних продуктів, що нагромадилися в активній зоні, в атмосферу. Вибухи в 4-м реакторі ЧАЕС зрушили зі свого місця металоконструкції верха реактора, зруйнували всі труби високого тиску, викинули деякі регулюючі стрижні і палаючі блоки графіту, зруйнували розвантажувальну сторону реактора, підживлюючий відсік і частину будинку. Осколки активної зони і випарних каналів упали на дах реакторного і турбінного будинків. Була пробита і частково зруйнований дах машинного залу другої черги станції. При вибуху частина панелей перекриття упала на турбогенератор №7 зашкодивши мастилопроводи й електричні кабелі, що привело до їхнього загоряння, а велика температура усередині реактора викликала горіння графіту.

Найбільшу небезпеку, зв'язану з аварією представляло те, що, руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу  і на територію ЧАЕС великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 метрів, рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000 мілірентген у годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6 травня 1986р.

У першої годинник після аварії, коли ще не були точно визначені її розміри і вага, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю, частина облич, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Усім потерпілим була зроблена перша медична допомога. До 6 годинник ранку 26 квітня було госпіталізовано 108 чоловік, а протягом дня ще 24-х з число обстежених. На основі діагностики  променевої хвороби, 237 чоловік, у кого розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю були терміново госпіталізовані в клінічні заснування Києва і Москви. Загальне число людей загиблих внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС від опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 року склало 30 чоловік, причому 28 - від променевої хвороби...

Ліквідація наслідків аварії

Аварія на Чорнобильської АЕС породила цілий комплекс проблем. Насамперед необхідно було з'ясувати: чи не виникне внаслідок розплавлювання і стікання ядерного палива ланцюгова реакція? Важливо було організувати великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку 1-го і 2-го енергоблоків що знаходились ще в роботі. У такий спосіб були визначені наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:

оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і прилягаючій території;

захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;

локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і навколишнє середовище.

До вечора 26 квітня були  прийняті необхідні рішення, почалася підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були  зупинені реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації наслідків аварії.

Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення комплексу робот, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин. За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався тепловідводящими і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити, а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27 квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою, що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися впливу радіаційного випромінювання.

Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.

Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом, очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні, вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід ( так називаний “рудий ліс”), був цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені ємності. Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку. Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця аварії. Роботи з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу чергу атомної станції.

Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву “Укриття”, але широкій публіці він більш відомий за назвою “Саркофаг”.

Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів. Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів, оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з розчином бора.

Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених бетоном. Особлива складність  у цьому проекті  представляла стіна 3-го енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана “стіною біологічного захисту”. Після її установки були початі роботи з дезактивації третього енергоблоку.

15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття" ("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС. Буквально в лічені дні, практично на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання, виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування, робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз проживання персоналу. У складі ВУС-605 був організований відділ дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися безпосередньо на території ЧАЕС, у м.Чорнобилі, у м.Іванполі і на станції Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік. Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у світовій інженерній практиці. Складність створення подібного спорудження, крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень. При спорудженні "Укриття" реалізація проектних рішень у настільки складній радіаційній обстановці стала можливої завдяки комплексу спеціально розроблених організаційно - технічних заходів, у тому числі використання спеціальної техніки з дистанційним керуванням. Однак позначалася відсутність досвіду. Один дорогий робот так і залишився на стіні "Саркофагу", не виконавши свого завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.

У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 - розформований. Cпоруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і ряд істотних труднощів.

Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання і т.д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива. Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива тепловий вибух. На дослідження процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, дотепер частина зведень приховується.

При будівництві “Саркофагу” було покладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій. Таким чином, у жовтні 1986 року “Укриття” щільно запечатало те, що було раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС. У той же час “Укриття” не цілком герметичне. Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, постачені спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі.  Таким чином, була забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, відвернений вихід аерозолей у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

Міністерство охорони здоров'я України підвело підсумки: понад 125 тисяч померлих до 1994 року, тільки торік із впливом аварії на ЧАЕС зв'язані 532 смерті ліквідаторів; тисячі км2 забруднених земель. Через тринадцять років після аварії виявляється вплив ефектів опромінення, що наложилось на загальне погіршення демографічної ситуації і стан здоров'я населення постраждалих держав. Уже сьогодні понад 60% обличчя, що були в той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території, складають групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія комплексних факторів, характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до росту захворюваності дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення і дихальних шляхів. Пильної уваги вимагають зараз обличчя, що приймали особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні їх нараховується понад 432 тисяч чоловік. За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла до 1400%. Утішатися залишається лише тим, що результати впливу аварії на населення, могли б бути набагато гірше, якби не активна робота вчених і фахівців. За останнім часом розроблено біля ста методичних, нормативних і інструктивних документів. Але на їхню реалізацію не вистачає засобів...

Поширення радіації

Як уже говорилося, процес викиду радіонуклідів зі зруйнованого реактора був  розтягнутий у часі і складався з декількох стадій.

На I стадії було викинуто  діспергіроване  паливо,  у якому  склад радіонуклідів відповідав такому  в опроміненому  паливі, але  був збагачений летучими ізотопами йоду телуру, цезію і шляхетних газів.

На  II  стадії  завдяки  мірам, що  починаються,  по припиненню горіння  графіту  і  фільтрації  викиду  потужність  викиду  зменшилася. Потоками гарячого повітря і продуктами горіння  графіту з реактора виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

Для  III  стадії  характерним  було  швидке  наростання потужності  виходу  продуктів  розподілу  за  межі  реакторного   блоку.  За рахунок  залишкового  тепловиділення   температура  палива   в  активній зоні  перевищувала  1700°С,  що у  свою чергу  обумовлювало температурно-залежну  міграцію  продуктів  розподілу  і   хімічних  перетворень оксиду  урану  які  з паливної  матриці виносилися  в аерозольній формі на продуктах згоряння графіту.

З  останньої  IV  стадією витік  продуктів розподілу  швидко початку  зменшуватися що з'явилося  наслідком спеціальних  мір. До  цього часу  сумарний  викид  продуктів  розподілу  (без  радіоактивних шляхетних газів) склав близько 1,9 Ебк  (50 Мкі),  що відповідало приблизно 3,5% загальної  кількості радіонуклідів у реакторі  до моменту аварії.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня - у північному, а з 29 квітня в плині декількох днів - у південному напрямку ( убік Києва).

Значна частина площ водозбору Дніпро Прип'яті піддалися  інтенсивному   радіоактивному   забрудненню.   Нижні  ділянки  Прип'яті,  Дніпра  і  верхня  частина  Київського  водоймища  ввійшли в З0-ти кілометрову зону відселення.

Відповідно до метеорологічних умов переносу віз задушливих мас радіонукліди, що вийшли за межі реактора, поширювалися на площі водозбору й акваторії  Дніпра, його  водоймищ припливів і Дніпровсько-Бугського лиману.

Вже в перші дні після аварії радіоактивні  аерозолі надійшли  у  водойми а  потім дощем  змивалися з  забруднених водозборів.

Рівні радіоактивного  забруднення природних  вод визначалися відстанню від  ЧАЕС і  інтенсивністю випадання  аерозолей, змивом з території водосбору  а в  дніпровських водоймищах  - часом "добігання" забруднених мас води.  Радіонукліди, що надійшли у водойми, включилися в абіотичні (води, суспензії, донні відкладення) і  біотичні  компоненти  (гідробіонти   різних  трофічних рівнів).  При  розпаді коротко живучіх  радіонуклідів визначилася гідроекологічна значимість найбільше біологічно небезпечних довго живучіх стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивне забруднення  донних відкладень  Київського водоймища досягло максимуму до середини літа 1986 р., коли характерні концентрації цезію-137  на різних  ділянках знаходилися в межах 185-29 600 Бк/кг природної вологість  Максимальний зміст цезію-137 у представниках іхтіофауни спостерігалося  в зимовий період 1987 - 1988 р. - (3,70 - ~29) 10~ Бк/кг сирі маси.

Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по території Білорусії, України і Росії, а також за межі Радянського Союзу. У ряді країн були зафіксовані незначні підвищення рівня радіації, виявлені деякі нукліди, викид яких в атмосферу відбувся в результаті аварії в Чорнобилеві. Насамперед це було зареєстровано відповідними службами у Швеції ( у 6 годин ранку 1986г), потім у Фінляндії, Польщі. Усього надійшла інформація про радіологічні зміни і вжиті захисні заходи від 23 держав. Дані показали, що в результаті погодних умов під час самої аварії на ЧАЕС, у Європі відбулося визначене радіаційне забруднення територій. Крім того, первісний викид з ушкодженого реактора ( висота якого складала близько 1200 метрів) привів до переносу невеликих кількостей радіоактивних речовин за межі Європи, включаючи Китай, Японію і США.

Незважаючи на масштаби поширення радіоактивного забруднення, керівник секції безпеки МАГАТЕ пані Анелі Сало, оцінюючи положення в цілому заявила: “За винятком постраждалих районів на території СРСР рівні зараження в даний час є досить низькими, для того щоб вимагати ретельного розгляду питання про тім, ли існує взагалі і при яких обставинах необхідність у вживанні захисних заходів по радіологічних причинах”.

Наслідкі аварії

Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання—це і є радіоактивність) за межі аварійного блоку ЧАЕС являв собою розтягнутий у часі процес, що складався з декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.

Фахівці розрахували сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів). Він склав 50 МКі, що приблизно відповідає 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії.

До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня—у північному, а з 29 квітня 1986 року протягом декількох днів—у південному напрямку (убік Києва).

Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по території БССР, УРСР, РСФСР, а також за межами Радянського Союзу.

Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС. У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих мілірентгена в годину.

Радіоактивному забрудненню значною мірою піддалися Гомельська і Могилевська області Білорусі, райони Київської і Житомирської областей УРСР, що примикають до 30-кілометрової зони коло ЧАЕС, частина Брянської області Росії. Ці території складають нині так називану зону твердого контролю. Усього ж у тім чи іншому ступені виявилися забрудненими радіонуклідами 11 областей СРСР, у яких проживає 17 мільйонів чоловік.

Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців після аварії і небезпеки вже не представляє. У перші хвилини після вибуху й утворення радіоактивної хмари найбільшу погрозу для здоров'я людей представляли ізотопи так званих шляхетних газів. Атмосферні умови, що склалися в районі ЧАЕС у момент аварії, сприяли тому, що радіоактивна хмара пройшла мимо м. Прип'яті і поступово розсіялася в атмосфері, утрачаючи свою активність. Надалі серйозну тривогу лікарів викликали коротко живучі радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131. Незважаючи на те, що період його напіврозпаду, а, отже, і нейтралізації загрозливих властивостей менш восьми доби, він має велику активність і небезпечний тим, що передається по харчових ланцюгах, швидко засвоюється людиною і накопичується в організмі. У зв'язку з цим вводилися обмеження на вживання деяких харчових продуктів (наприклад, молока), проводилася йодна профілактика. Крім того, всім, що знаходилися в найбільш небезпечній зоні пред'являлася вимога про обов'язкове використання респіраторів.

Після розпаду більшої частини радіоактивного йоду увагу радіохімиків і медиків залучив плутоній. Він не настільки радіоактивний, однак довго живучій. Його нагромадження навіть у малих дозах—небезпечно для легень.

У результаті досліджень з'ясувалося, що довжина зон з підвищеною концентрацією плутонію була незначної, а хімічні форми і розміри часток, у яких він виявився, легко затримувався респіраторами.

Наступною проблемою стали уже довго живучі ізотопи стронцію і цезію, особливо цезій-137. Їхня наявність на той чи іншій території сьогодні викликає необхідність проведення додаткових дезактиваційних робіт, а також визначає рішення питань реевакуації населення, його проживання у визначених районах, сільськогосподарських робіт режиму харчування людей і інших проблем.

Які ж медичні аспекти аварії?

Радіаційне випромінювання відбувається не тільки внаслідок яких-небудь неполадок у ядерних чи установках після вибуху атомних бомб. Усе живе на землі, так чи інакше є під впливом радіаційного тла. Він складається з двох складових: природного тла і так називаного техногенного, що є наслідком технічної діяльності людини. Природне тло формується за рахунок космічного випромінювання і процесів, що відбуваються в надрах землі. Техногенні джерела радіаційного тла формуються за рахунок медичних рентгенівських обстежень, перегляду телепередач, перебування в сучасних будинках, участі у виробничих процесах і інших факторах. У підсумку, кожен житель землі одержує в середньому в рік радіаційну дозу рівну 300-500 мілібер (мбер). Бер - одиниця опромінення еквівалентна 1 рентгену застосовується для оцінки небезпеки іонізуючого випромінювання для людини. Учені визначили, що клінічно визначаються незначні короткочасні зміни складу крові при опроміненні дозою 75 берів. Розглянемо, які дози можуть бути отримані при різних умовах, і яке їхня дія на людину.

; 0,5 мбер - щоденний тригодинний перегляд телевізора в плині року

; 100 мбер - фонове опромінення за рік

; 500 мбер - припустиме опромінення персоналу в нормальних умовах

; 3 бер ( 1 бер = 1000 мбер) - опромінення при рентгенографії зубів

; 5 бер - припустиме опромінення персоналу атомних станцій за рік

; 10 бер - припустиме аварійне опромінення населення (разове)

; 25 бер - припустиме опромінення персоналу (разове)

; 30 бер - опромінення при рентгеноскопії шлунка (місцеве)

; 75 бер - короткочасна незначна зміна складу крові

; 100 бер - нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби

; 450 бер - важкий ступінь променевої хвороби (гине 50% опромінених)

; 600-700 бер - однократно отримана доза вважається абсолютно смертельною.

Несприятливі наслідки опромінення можуть виникнути в двох випадках. Перше - у результаті короткочасного інтенсивного опромінення, і друге - як підсумок щодо тривалого опромінення малими дозами. На площадці Чорнобильської АЕС відбувся перший випадок, де частина персоналу, пожежні виявилися в зоні саме високого опромінення. У результаті в деяких з них виникла променева хвороба, у тому числі й у важкій формі. Як відомо, 28 чоловік померло від гострої променевої хвороби .  З підозрою на діагноз гостра променева хвороба різного ступеня ваги був госпіталізований 237 чоловік. 4-я ступінь променевої хвороби був відзначений у 21 чоловік ( 20 з них умерли, один живий), 3-я ступінь - у 21 чоловік (7 умерли 14 - живі), 2 ступінь - у 53 чоловік (один умер 52 - живий), 1-я ступінь - у 50 чоловік ( усі живі). Серед населення 30-ти кілометрової зони й інших районів випадків захворювання гострою променевою хворобою не відзначалося. Але інтенсивне випромінювання обмежене в просторі. Досить видалитися від радіоактивного джерела буквально на лічені метри, як воно швидко зменшується.

При опроміненні малими дозами виникають ефекти, що виявляються лише в невеликої частини людей. Проте, потенційне збільшення росту ракових захворювань у районах найбільшого радіаційного забруднення, по розрахунках Міністерства охорони здоров'я оцінюється в 1 - 1,5%, а рівень негативних генетичних наслідків відповідно - 0,5%. Також прогнозувався рівень розвитку лейкемії в уражених районах.

Разом з опроміненням одержуваною людиною ззовні, радіонукліди можуть попадати в організм людини, наприклад з їжею, повітрям і ін. У цьому випадку говорять про внутрішнє опромінення. У нього свої особливості. Кожен радіонуклід поводиться по своєму, має свої крапки додатка. Наприклад при надходженні в організм радіоактивного йоду, 30% його накопичується в щитовидній залозі. Стронцій концентрується в кістах, цезій розподіляється рівномірно в м'язовій тканині. Крім нагромадження радіонуклідів в організмі, радіобіологією враховується період напіввиведення - час, за яке кількість радіоізотопу, що потрапив в організм, скорочується наполовину. Для цезію-137 цей період дорівнює 110 доби, а, наприклад, для йоду-131 - 7,5 доби. Радіаційну обстановку в Чорнобилеві в основному визначав цезій-137. Але існували звичайно й інші, довго живучі радіонукліди, що попадали в організм людини.

Реферат

на тему: «Атом і людське життя»

учениці 9-Б класу

СШ №15; м.Києва

Ганненко Ганни

Керівник:

Біденко Оксана Володимирівна

Вплив радіації на організм може бути різним, але майже завжди воно негативне. У малих дозах радіаційне випромінювання може стати каталізатором процесів, що приводять до раку або генетичних порушень, а в більших дозах часто приводить до повної або часткової загибелі організму внаслідок руйнування кліток тканин.

Складність у відстеженні послідовності процесів, викликаних опроміненням, пояснюється тим, що наслідку опромінення, особливо при невеликих дозах, можуть виявитися не відразу, і найчастіше для розвитку хвороби потрібні роки або навіть десятиліття. Крім того, внаслідок різної проникаючої здатності різних видів радіоактивних випромінювань вони впливають на організм: частки найнебезпечніші, однак для (випромінювання навіть аркуш паперу є непереборною перешкодою; (випромінювання здатне проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметра; найбільш необразливе (випромінювання характеризується найбільшою проникаючою здатністю: його може затримати лише товста плита з матеріалів, що мають високий коефіцієнт поглинання, наприклад, з бетону або свинцю.

Також різниться чутливість окремих органів до радіоактивного випромінювання. Тому, щоб одержати найбільш достовірну інформацію про ступінь ризику, необхідно враховувати відповідні коефіцієнти чутливості тканин при розрахунку еквівалентної дози опромінення:

0,03 - кісткова тканина

0,03 - щитовидна залоза

0,12 - червоний кістковий мозок

0,12 - легені

0,15 - молочна залоза

0,25 - яєчники або насінники

0,30 - інші тканини

1,00 - організм у цілому.

Імовірність ушкодження тканин залежить від сумарної дози й від величини дозування, тому що завдяки репараційним здатностям більшість органів мають можливість відновитися після серії дрібних доз.

Проте, існують дози, при яких летальний результат практично неминучий. Так, наприклад, дози порядку 100 г приводять до смерті через кілька днів або навіть годин внаслідок ушкодження центральної нервової системи, від крововиливу в результаті дози опромінення в 10-50 г смерть наступає через одну-дві тижнів, а доза в 3-5 грам загрожує обернутися летальним результатом приблизно половині опромінених.

Знання конкретної реакції організму на ті або інші дози необхідні для оцінки наслідків дії більших доз опромінення при аваріях ядерних установок і пристроїв або небезпеки опромінення при тривалому знаходженні в районах підвищеного радиационного випромінювання, як від природних джерел, так і у випадку радіоактивного забруднення. Однак навіть малі дози радіації не нешкідливий і їхній вплив на організм і здоров'я майбутніх поколінь до кінця не вивчено. Однак можна припустити, що радіація може викликати, насамперед, генні й хромосомні мутації, що в наслідку може привести до прояву рецессивных мутацій.

Варто більш докладно розглянути найпоширеніші й серйозні ушкодження, викликані опроміненням, а саме рак і генетичні порушення.

У випадку раку важко оцінити ймовірність захворювання як наслідку опромінення. Будь-яка, навіть найменша доза, може привести до необоротних наслідків, але це не визначено. Проте, установлено, що ймовірність захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення.

Серед найпоширеніших ракових захворювань, викликаних опроміненням, виділяються лейкози. Оцінка ймовірності летального результату при лейкозі більше надійна, чим аналогічні оцінки для інших видів ракових захворювань. Це можна пояснити тим, що лейкози першими проявляють себе, викликаючи смерть у середньому через 10 років після моменту опромінення. За лейкозами “по популярності ” випливають: рак молочної залози, рак щитовидної залози й рак легенів. Менш чутливі шлунок, печінка, кишечник і інші органи й тканини.

Вплив радіологічного випромінювання різко підсилюється іншими несприятливими екологічними факторами (явище синергизма). Так, смертність від радіації в курців помітно вище.

Що стосується генетичних наслідків радіації, то вони проявляються у вигляді хромосомних аберацій (у тому числі зміни числа або структури хромосом) і генних мутацій. Генні мутації проявляються відразу в першому поколінні (домінантні мутації) або тільки за умови, якщо в обох батьків мутантним є той самий ген (рецессивные мутації), що є малоймовірним.

Вивчення генетичних наслідків опромінення ще більш утруднено, чим у випадку раку. Невідомо, які генетичні ушкодження при опроміненні, проявлятися вони можуть протягом багатьох поколінь, неможливо відрізнити їх від тих, що викликано іншими причинами.

При оцінці ризику НКДАР використовує два підходи: при одному визначають безпосередній ефект даної дози, при іншому - дозу, при якій подвоюється частота появи нащадків з тією або іншою аномалією в порівнянні з нормальними радіаційними умовами.

Так, при першому підході встановлено, що доза в 1 г, отримана при низькому радіаційному тлі особинами чоловічої статі (для жінок оцінки менш певні), викликає поява від 1000 до 2000 мутацій, що приводять до серйозних наслідків, і від 30 до 1000 хромосомних аберацій на кожний мільйон живих немовлят.

При другому підході отримані наступні результати: хронічне опромінення при потужності дози в 1 г на одне покоління приведе до появи близько 2000 серйозних генетичних захворювань на кожний мільйон живих немовлят серед дітей тих, хто піддався такому опроміненню.

Оцінки ці ненадійні, але необхідні. Генетичні наслідки опромінення виражаються такими кількісними параметрами, як скорочення тривалості життя й періоду непрацездатності, хоча при цьому зізнається, що ці оцінки не більш ніж перша груба прикидка. Так, хронічне опромінення населення з потужністю дози в 1 г на покоління скорочує період працездатності на 50000 років, а тривалість життя - також на 50000 років на кожний мільйон живих немовлят серед дітей першого опроміненого покоління; при постійному опроміненні багатьох поколінь виходять на наступні оцінки: відповідно 340000 років і 286000 років.

Існує три шляхи надходження радіоактивних речовин в організм: при вдихання повітря, забрудненого радіоактивними речовинами, через заражену їжу або воду, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран. Найнебезпечніший перший шлях, оскільки:

об'єм легеневої вентиляції дуже великий

значення коефіцієнта засвоєння в легенях більше високі.

Пилові частки, на яких сорбовані радіоактивні ізотопи, при вдиханні повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у порожнині рота й носоглотці. Звідси пил надходить у травний тракт. Інші частки надходять у легені. Ступінь затримки аерозолів у легенях залежить від дисперсионности. У легенях затримується близько 20% всіх часток; при зменшенні розмірів аерозолів величина затримки збільшується до 70%.

При усмоктуванні радіоактивних речовин зі шлунково-кишкового тракту має значення коефіцієнт резорбції, що характеризує частку речовини, що попадає зі шлунково-кишкового тракту в кров. Залежно від природи ізотопу коефіцієнт змінюється в широких межах: від сотих часток відсотка (для цирконію, ніобію), до неяк-ких десятків відсотків (водень, щелочноземельні елементи). Резорбція через неушкоджену шкіру в 200-300 разів менше, ніж через шлунково-кишковий тракт, і, як правило, не грає істотної ролі.

При влученні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхом вони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходження радіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у крові спочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15-20 діб знижується.

Концентрації в крові довго живучих ізотопів надалі можуть утримуватися практично на одному рівні протягом тривалого часу внаслідок зворотного вимивання речовин, що відклалися.

Заряджені частки. Проникаючі в тканині організму  частки втрачають енергію внаслідок електричних взаємодій з електронами тих атомів, біля яких вони проходять (Гамма-випромінювання й рентгенівські промені передають свою енергію речовині декількома способами, які, в остаточному підсумку, також приводять до електричних взаємодій.)

Електричні взаємодії.

За час порядку десяти трильйонні секунди після того, як проникаюче випромінювання досягне відповідного атома в тканині організму, від цього атома відривається електрон. Останній заряджений негативно, тому інша частина вихідного нейтрального атома стає позитивно зарядженою. Цей процес називається іонізацією. електрон, Що Відірвався, може далі іонізувати інші атоми.

Фізико-хімічні зміни

І вільний електрон, і іонізований атом звичайно не можуть довго перебувати в такому стані й протягом наступних десяти мільярдних часток секунди беруть участь у складному ланцюзі реакцій, у результаті яких утворяться нові молекули, включаючи й такі надзвичайно реакційно-здатні, як “вільні радикали”.

Хімічні зміни. Протягом наступних мільйонних часток секунди вільні радикали, що утворилися, реагують як один з одним, так і з іншими молекулами й через ланцюжок реакцій, ще не вивчених до кінця, можуть викликати хімічну модифікацію важливих у біологічному відношенні молекул, необхідних для нормального функціонування клітки.

Біологічні ефекти. Біохімічні зміни можуть відбутися як через кілька секунд, так і через десятиліття після опромінення й з'явитися причиною негайної загибелі кліток, або такі зміни в них можуть привести до раку.

Кінцевий ефект опромінення є результатом не тільки первинного ушкодження кліток, але й наступних процесів відновлення. Передбачається, що значна частина первинних ушкоджень у клітці виникає у вигляді так званих потенційних ушкоджень, які можуть реалізовуватися у випадку відсутності відбудовних процесів. Реалізація цих процесів сприяють процеси біосинтезу білків і нуклеиновых кислот. Поки реалізація потенційних ушкоджень не відбулася, клітка може в них "відновитися". Це, як передбачається, пов'язане з ферментативними реакціями й обумовлено енергетичним обміном. Уважається, що в основі цього явища лежить діяльність систем, які у звичайних умовах регулюють інтенсивність природного мутаційного процесу.

Мутагенний вплив іонізуючого випромінювання вперше встановили росіяни вчені Р.А. Надсон і Р.С. Філіппов в 1925 році в досвідах на дріжджах. В 1927 році це відкриття було підтверджено Р. Меллером на класичному генетичному об'єкті - дрозофілі.

Іонізуючі випромінювання здатні викликати всі види спадкоємних змін. Спектр мутацій, індукованих опроміненням, не відрізняється від спектра спонтанних мутацій.

Останні дослідження Київського Інституту нейрохірургії показали, що радіація навіть у малих кількостях, при дозах у десятки берів, найсильнішим чином впливає на нервові клітки - нейрони. Але нейрони гинуть не від прямого впливу радіації. Як з'ясувалося, у результаті впливу радіації в більшості ліквідаторів ЧАЕС спостерігається "послерадиоционная энцефлопатия". Загальні порушення в організмі під дією радіації приводить до зміни обміну речовин, які спричиняють патологічні зміни головного мозку.

Джерела радіаційного випромінювання

Тепер, маючи подання про вплив радіаційного опромінення на живі тканини, необхідно з'ясувати, у яких ситуаціях ми найбільш піддані цьому впливу.

Існує два способи опромінення: якщо радіоактивні речовини перебувають поза організмом і опромінюють його зовні, те мова йде про зовнішнє опромінення. Інший спосіб опромінення - при влученні радіонуклідів усередину організму з повітрям, їжею й водою - називають внутрішнім.

Джерела радіоактивного випромінювання досить різноманітні, але їх можна об'єднати у дві більші групи: природною й штучні (створеною людиною). Причому основна частка опромінення (більше 75% річної ефективної еквівалентної дози) доводиться на природне тло.

Природні джерела радіації

Природні радіонукліди діляться на чотири групи: долгоживущие (уран-238, уран-235, торий-232); короткоживущие (радій, радон); долгоживущие одиночні, не утворюючих сімейств (калій-40); радіонукліди, що виникають у результаті взаємодії космічних часток з атомними ядрами речовини Землі (вуглець-14).

Різні види випромінювання попадають на поверхню Землі або з космосу, або надходять від радіоактивних речовин, що перебувають у земній корі, причому земні джерела відповідальні в середньому за 5/6 річний ефективної еквівалентної доз, одержуваної населенням, в основному внаслідок внутрішнього опромінення.

Рівні радіаційного випромінювання неоднакові для різних областей. Так, Північний і Південний полюси більш, ніж екваторіальна зона, піддані впливу космічних променів через наявність у Землі магнітного поля, що відхиляє заряджені радіоактивні частки. Крім того, чим більше видалення від земної поверхні, тим інтенсивніше космічне випромінювання.

Іншими словами, проживаючи в гірських районах і постійно користуючись повітряним транспортом, ми піддаємося додатковому ризику опромінення. Люди, що живуть вище 2000м над рівнем моря, одержують у середньому через космічні промені ефективну еквівалентну дозу в кілька разів більшу, ніж ті, хто живе на рівні моря. При підйомі з висоти 4000м (максимальна висота проживання людей) до 12000м (максимальна висота польоту пасажирського авіатранспорту) рівень опромінення зростає в 25 разів. Зразкова доза за рейс Нью-Йорк - Париж по даним НКДАР ООН в 1985 році становила 50 микрозивертов за 7,5 годин польоту.

Усього за рахунок використання повітряного транспорту населення Землі одержувало в рік ефективну еквівалентну дозу близько 2000 чіл-зв.

Рівні земної радіації також розподіляються нерівномірно по поверхні Землі й залежать від сполуки й концентрації радіоактивних речовин у земній корі. Так звані аномальні радіаційні поля природного походження утворяться у випадку збагачення деяких типів гірських порід ураном, торием, на родовищах радіоактивних елементів у різних породах, при сучасному привносе урану, радію, радону в поверхневі й підземні води, геологічне середовище.

За даними досліджень, проведених у Франції, Німеччині, Італії, Японії й США, близько 95% населення цих країн проживає в районах, де потужність дози опромінення коливається в середньому від 0,3 до 0,6 миллизиверта в рік. Ці дані можна прийняти за середні по мирі, оскільки природні умови в перерахованих вище країнах різні.

Є, однак, трохи “гарячих крапок”, де рівень радіації набагато вище. До них ставляться кілька районів у Бразилії: околиці міста Посус-Ди-Калдас і пляжі біля Гуарапари, міста з населенням 12000 чоловік, куди щорічно приїжджають відпочивати приблизно 30000 курортників, де рівень радіації досягає 250 і 175 миллизивертов у рік відповідно. Це перевищує середні показники в 500-800 разів. Тут, а також в іншій частині світла, на південно-західному узбережжі Індії, подібне явище обумовлене підвищеним змістом тория в пісках. Перераховані вище території в Бразилії й Індії є найбільш вивченими в даному аспекті, але існує безліч інших місць із високим рівнем радіації, наприклад у Франції, Нігерії, на Мадагаскарі.

По території Росії зони підвищеної радіоактивності також розподілені нерівномірно й відомі як у європейській частині країни, так і в Зауралье, на Полярному Уралі, у Західному Сибірі, Прибайкаллі, на Далекому Сході, Камчатці, Північному сході.

Серед природних радіонуклідів найбільший внесок (більше 50%) у сумарну дозу опромінення несе радон і його дочірні продукти розпаду (у т.ч. радій). Небезпека радону полягає в його широкому поширенні, високій проникаючій здатності й міграційній рухливості (активності), розпаді з утворенням радію й інших високоактивних радіонуклідів. Період напіврозпаду радону порівняно невеликий і становить 3,823 доби. Радон важко ідентифікувати без використання спеціальних приладів, тому що він не має кольору або заходу.

Одним з найважливіших аспектів радонової проблеми є внутрішнє опромінення радоном: продукти, що утворяться при його розпаді, у вигляді дрібних часток проникають в органи подиху, і їхнє існування в організмі супроводжується альфа-випромінюванням. І в Росії, і на заході радоновій проблемі приділяється багато уваги, тому що в результаті проведених досліджень з'ясувалося, що в більшості випадків зміст радону в повітрі в приміщеннях і у водопровідній воді перевищує ПДК. Так, найбільша концентрація радону й продуктів його розпаду, зафіксована в нашій країні, відповідає дозі опромінення 3000-4000 берів у рік, що перевищує ПДК на два-три порядки. Отримана в останні десятиліття інформація показує, що в Російській федерації радон широко розповсюджений також у приземному шарі атмосфери, підґрунтовому повітрі й підземних водах. У Росії проблема радону ще слабко вивчена, але достеменно відомо, що в деяких регіонах його концентрація особливо висока. До їхнього числа ставляться так зване радонове “пляма”, що охоплює Онезьке, Ладожское озера й Фінську затоку, широка зона, що простирається від Середнього Уралу до заходу, південна частина Західного Приуралля, Полярний Урал, Енисейский кряж, Західне Прибайкалля, Амурська область, північ Хабаровського краю, Півострів Чукотка.

Джерела радіації, створені людиною (техногенні)

Штучні джерела радіаційного опромінення істотно відрізняються від природних не тільки походженням. По-перше, сильно різняться індивідуальні дози, отримані різними людьми від штучних радіонуклідів. У більшості випадків ці дози невеликі, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел набагато більш інтенсивно, ніж за рахунок природних. По-друге, для техногенних джерел згадана варіабельність виражена набагато сильніше, ніж для природних. Нарешті, забруднення від штучних джерел радіаційного випромінювання (крім радіоактивних опадів у результаті ядерних вибухів) легше контролювати, чим природно обумовлене забруднення.

Енергія атома використовується людиною в різних цілях: у медицині, для виробництва енергії й виявлення пожеж, для виготовлення світних циферблатів годин, для пошуку корисних копалин і, нарешті, для створення атомної зброї.

Основний внесок у забруднення від штучних джерел вносять різні медичні процедури й методи лікування, пов'язані із застосуванням радіоактивності. Основний прилад, без якого не може обійтися жодна велика клініка - рентгенівський апарат, але існує безліч інших методів діагностики й лікування, пов'язаних з використанням радіоізотопів.

Невідомо точна кількість людей, що піддаються подібним до обстежень і лікуванню, і дози, одержувані ними, але можна затверджувати, що для багатьох країн використання явища радіоактивності в медицині залишається чи ледве не єдиним техногенним джерелом опромінення.

У принципі опромінення в медицині не настільки небезпечно, якщо їм не зловживати. Але, на жаль, часто до пацієнта застосовуються невиправдано більші дози. Серед методів, що сприяють зниженню ризику, -і зменшення площі рентгенівського пучка, його фільтрація, що забирає зайве випромінювання, правильна екранировка й сама банальне, а саме справність устаткування й грамотна його експлуатація.

Через відсутність більше повних даних НКДАР ООН був змушений прийняти за загальну оцінку річної колективної ефективної еквівалентної дози, принаймні, від рентгенологічних обстежень у розвинених країнах на основі даних, представлених у комітет Польщею і Японією до 1985 року, значення 1000 чіл-зв на 1 млн. жителів. Швидше за все, для країн, що розвиваються, ця величина виявиться нижче, але індивідуальні дози можуть бути значніше. Підраховано також, що колективна ефективна еквівалентна доза від опромінення в медичних цілях у цілому (включаючи використання променевої терапії для лікування раку) для всього населення Землі дорівнює приблизно 1 600 000 чіл-зв у рік.

Наступне джерело опромінення, створений руками людини - радіоактивні опади, що випали в результаті випробування ядерної зброї в атмосфері, і, незважаючи на те, що основна частина вибухів була зроблена ще в 1950-60е роки, їхнього наслідку ми випробовуємо на собі й зараз.

У результаті вибуху частина радіоактивних речовин випадає неподалік від полігона, частина затримується в тропосфері й потім протягом місяця переміщається вітром на більші відстані, поступово осідаючи на землю, при цьому залишаючись приблизно на одній і тій же широті. Однак більша частка радіоактивного матеріалу викидається в стратосферу й залишається там більше тривалий час, також розсіюючись по земній поверхні.

Радіоактивні опади містять велика кількість різних радіонуклідів, але з них найбільшу роль грають цирконій-95, цезій-137, стронцій-90 і вуглець-14, періоди напіврозпаду яких становлять відповідно 64 доби, 30 років (цезій і стронцій) і 5730 років.

По даним НКДАР, очікувана сумарна колективна ефективна еквівалентна доза від всіх ядерних вибухів, зроблених до 1985 року, становила 30 000 000 чіл-зв. ДО 1980 року населення Землі одержало лише 12% цієї дози, а іншу частину одержує дотепер і буде одержувати ще мільйони років.

Один з найбільш обговорюваних сьогодні джерел радіаційного випромінювання є атомна енергетика. Насправді, при нормальній роботі ядерних установок збиток від них незначний. Справа в тому, що процес виробництва енергії з ядерного палива складний і проходить у кілька стадій.

Ядерний паливний цикл починається з видобутки й збагачення уранової руди, потім виробляється саме ядерне паливо, а після відпрацьовування палива на АЕС іноді можливо вторинне його використання через витяг з нього урану й плутонію. Завершальною стадією циклу є, як правило, поховання радіоактивних відходів.

На кожному етапі відбувається виділення в навколишнє середовище радіоактивних речовин, причому їхній об'єм може сильно варіюватися залежно від конструкції реактора й інших умов. Крім того, серйозною проблемою є поховання радіоактивних відходів, які ще протягом тисяч і мільйонів років будуть продовжувати служити джерелом забруднення.

Дози опромінення різняться залежно від часу й відстані. Ніж далі від станції живе людина, тим меншу дозу він одержує.

Із продуктів діяльності АЕС найбільшу небезпеку представляє тритій. Завдяки своїй здатності добре розчинятися у воді й інтенсивно випаровуватися тритій накопичується у використаній у процесі виробництва енергії воді й потім надходить у водойму-охолоджувач, а відповідно в прилеглі безстічні водойми, підземні води, приземний шар атмосфери. Період його напіврозпаду дорівнює 3,82 доби. Розпад його супроводжується альфа-випромінюванням. Підвищені концентрації цього радіоізотопу зафіксовані в природних середовищах багатьох АЕС.

Дотепер мова йшла про нормальну роботу атомних електростанцій, але на прикладі Чорнобильської трагедії ми можемо зробити висновок про надзвичайно велику потенційну небезпеку атомної енергетики: при будь-якому мінімальному збої АЕС, особливо велика, може зробити непоправний вплив на всю екосистему Землі.

Масштаби Чорнобильської аварії не могли не викликати жвавого інтересу з боку громадськості. Але мало хто догадується про кількість дрібних неполадок у роботі АЕС у різних країнах миру.

Так, у статті М. Пронина, підготовленої за матеріалами вітчизняної й закордонної печатки в 1992 році, утримуються наступні дані:

“...З 1971 по 1984 р. На атомних станціях ФРН відбулася 151 аварія. У Японії на 37 діючих АЕС із 1981 по 1985 р. зареєстровано 390 аварій, 69% яким супроводжувалися витоком радіоактивних речовин.… В 1985 р. у США зафіксовано 3 000 несправностей у системах і 764 тимчасові зупинки АЕС...” і т.д.

Крім того, автор статті вказує на актуальність, принаймні на 1992 рік, проблеми навмисного руйнування підприємств ядерного паливного енергетичного циклу, що пов'язане з несприятливою політичною обстановкою в ряді регіонів. Залишається сподіватися на майбутню свідомість тих, хто в такий спосіб “копає під себе ”.

Залишилося вказати кілька штучних джерел радіаційного забруднення, з якими кожний з нас зіштовхується повсякденно.

Це, насамперед, будівельні матеріали, що відрізняються підвищеною радіоактивністю. Серед таких матеріалів - деякі різновиди гранітів, пемзи й бетону, при виробництві якого використовувалися глинозем, фосфогипс і кальцієво-силікатний шлаки. Відомі випадки, коли будматеріали вироблялися з відходів ядерної енергетики, що суперечить всім нормам. До випромінювання, що виходить від самої будівлі, додається природне випромінювання земного походження. Найпростіший і доступний спосіб хоча б частково захиститися від опромінення вдома або на роботі - частіше провітрювати приміщення.

Підвищена ураноносность деяких вугіль може приводити до значних викидів в атмосферу урану й інших радіонуклідів у результаті спалювання палива на ТЭЦ, у котельнях, при роботі автотранспорту.

Існує величезна кількість загальновживаних предметів, що є джерелом опромінення. Це, насамперед, годинники зі світним циферблатом, які дають річну очікувану ефективну еквівалентну дозу, в 4 рази перевищуючу ту, що обумовлено витоками на АЕС, а саме 2 000 чіл-зв (“Радіація...”, 55). Рівносильну дозу одержують працівники підприємств атомної промисловості й екіпажі авіалайнерів.

При виготовленні таких годин використовують радій. Найбільшому ризику при цьому піддається, насамперед, власник годин.

Радіоактивні ізотопи використовуються також в інших світних пристроях: покажчиках входу-виходу, у компасах, телефонних дисках, прицілах, у дроселях флуоресцентних світильників і інших електроприладів і т.д.

При виробництві детекторів диму принцип їхньої дії часто заснований на використанні (-випромінювання. При виготовленні особливо тонких оптичних лінз застосовується торий, а для додання штучного блиску зубам використовують уран. Дуже незначні дози опромінення від кольорових телевізорів і рентгенівських апаратів для перевірки багажу пасажирів в аеропортах.

Реферат

на тему:«Чорнобиль і довкілля»

учениці 9-Б класу

СШ № 15; м. Києва

Заєць Галини

Керівник:

Біденко Оксана Володимирівна

Чорнобильська катастрофа

Чорно́бильська катастро́фа — екологічна катастрофа, що була спричинена руйнуванням 26 квітня 1986 року четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення.

Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

Характеристика АЕС

Чорнобильська АЕС розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори

Наслідки аварії

Безпосередні наслідки

З двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали. Тому в перші години аварії ніхто точно не знав реальних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього. Неясним був і стан реактору.

У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолоджування. Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт в зонах з високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу. Інші дії персоналу станції, такі як гасіння локальних пожеж в приміщеннях станції, заходи, направлені на запобігання можливого вибуху водню, та інше, навпаки, були необхідними. Можливо, вони запобігли ще більш серйозним наслідкам.

Майже одразу до місця аварії, прибули пожежні. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням підполковника Володимира Правіка, який помер 9 травня від гострої променевої хвороби. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа. Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам.

Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося: «Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…

Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову.            »

Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.

Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Поширення радіації

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60 % радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Проте згідно з даними, які були оприлюдненні в 2006 році половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.

Забруднення довкілля

В результаті аварії з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.

Перед аварією в реакторі четвертого блоку знаходилося 180—190 тонн ядерного палива (діоксиду урану). За оцінками, які в даний час вважаються найбільш достовірними, в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30 % від цієї кількості. Деякі дослідники ставлять під сумнів ці дані, посилаючись на наявні фотографії і спостереження очевидців, які показують, що реактор практично порожній. Слід, проте, враховувати, що об'єм 180 тонн діоксиду урану складає лише незначну частину від об'єму реактора. Реактор в основному був заповнений графітом; вважається, що він згорів в перші дні після аварії. Крім того, частина вмісту реактора розплавилася і перемістилася через розломи внизу корпусу реактора за його межі.

Окрім палива, в активній зоні у момент аварії містилися продукти ділення і трансуранові елементи — різні радіоактивні ізотопи, що накопичилися під час роботи реактора. Саме вони становлять найбільшу радіаційну небезпеку. Велика їх частина залишилася усередині реактора, але найбільш леткі речовини були викинуті назовні, у тому числі:

всі інертні гази, що містилися в реакторі;

приблизно 55 % йоду у вигляді суміші пари і твердих часток, а також у складі органічних сполук;

цезій і телур у вигляді аерозолів.

Забрудненню піддалося більше 200 000 км2, приблизно 70 % — на території Білорусі, Росії і України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі.

Інертні гази розсіялися в атмосфері і не вносили вкладу до забруднення прилеглих до станції регіонів. Забруднення було дуже нерівномірним, воно залежало від напряму вітру в перші дні після аварії. Найсильніше постраждали області, в яких в цей час пройшов дощ. Велика частина стронцію і плутонію випала в межах 100 кілометрів від станції, оскільки вони містилися в основному в більших частках. Йод і цезій поширилися на ширшу територію.

У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень. У сільськогосподарських районах в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом з дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Рівні забруднення в сільськогосподарських районах значно знизилися, проте в деяких регіонах кількість цезію в молоці, ще може перевищувати допустимі значення. Це відноситься, наприклад, до Гомельської і Могильовської областей в Білорусі, Брянській області в Росії, Житомирській і Рівненській області в Україні.

Забруднення не обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію-137 в лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і Швеції.

У 1988 році на території, що піддалася забрудненню, був створений радіаційно-екологічний заповідник. Спостереження показали, що кількість мутацій в рослин і тварин хоча і зросла, але не набагато, і природа успішно справляється з їх наслідками. З іншого боку, зняття антропогенної дії позитивно позначилося на екосистемі заповідника і вплив цього чинника значно перевищив негативні наслідки радіації.

В результаті природа почала відновлюватися швидкими темпами, зросли популяції тварин, збільшилося різноманіття видів рослинності.

Реферат

на тему: «МИТЬ І ВІЧНІСТЬ СХОДЯТЬСЯ НА ГРАНІ»

Виконала:

Рудницька Діана Володимирівна

учениця 10-А класу

Педагогічний керівник:

вчитель української мови та літератури

Заваженко Наталія Миколаївна

План

I. Вступ

II. Основна частина

1) Поштовх до написання творів на Чорнобильську тематику

2) Хто і що писав?

3) Писали з болем

4) «Мить і вічність»

III. Висновок

IV. Додатки

I. Вступ

І велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип.

І спала вона на третину річок та на водні джерела.

А ймення зорі тій Полин.

І стала третина води, як полин,

І багато людей повмирало з води, бо згіркла вона.

Біблія. Об'явлення Івана Богослова 8:10-11

Назвою моєї наукової роботи «Мить і вічність сходяться на грані» є цитата, що належить Миколі Луківу – одному із небагатьох українських письменників, які присвятили певні свої твори трагічному вибуху на Чорнобильській атомній електростанції.

Мета дослідження – розкрити поняття миті та вічності в контексті української літератури.

Об’єкт дослідження – художнє осмислення українськими письменниками Чорнобильської трагедії.

Драма ХХ століття, яка сталася 26 квітня 1986 року, приголомшила весь світ. На всій планеті не було байдужих до цієї сумної події, трагедія схвилювала всіх, відгукнулась болем у серцях мільйонів. Протягом свого історичного розвитку людство зазнало багато горя, змушене було боротися за існування на Землі, його спіткали стихійні лиха, війни… Однак усі ці події рано чи пізно відходили в минуле, пережиті й подолані, залишаючи по собі лише спогади, тим часом як Чорнобильська катастрофа фактично нездоланна, оскільки головним її наслідком є радіація, незрима й невідчутна, здатна діяти протягом тисяч років і на величезних територіях. Дорослі й діти, навіть ті діти, які народилися після аварії – всі ці люди й досі п’ють гірку полинову чашу Чорнобиля. Він став зловісним знаком щонайсильніших саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою. З’явившись під знаком біблійної «зірки Полин», той чорний Чорнобиль став якщо не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству та легковажності.

II. Основна частина

1) Поштовх до написання творів на Чорнобильську тематику

Тема Чорнобиля була надзвичайно свіжою, до того ж, трагічною, страшною, болючою. І, певна річ, дуже привабливою для багатьох письменників. Тому твори на цю тему з’являлись досить оперативно. За десять років після аварії вперше почали з’являтися матеріали, які розкривали правду про те, як насправді все тоді було. Оприлюднених фактів стало значно більше, а людей, які могли б дещо додати, – значно менше. Тож своєрідними літописцями чорнобильської трагедії стали українські письменники. Але на той час гострота чорнобильської теми залишалася недоторканою. Про причини аварії ніхто не знав, про наслідки – тим більше. Але письменники, акцентуючи у своїх свіжовидрукуваних творах на загальновідомих фактах, повторюючи те, що було вже доступне й зі скупих газетних повідомлень, робили справді добру справу: вони своїми творами стверджували «біль і пам'ять», висловлюючись віршем Миколи Луківа. Отже, драма ХХ століття знайшла відображення у багатьох сповнених відчаю творах українських письменників. Цікавим фактом є те, що радянська влада дозволила опублікувати повідомлення про аварію лише через дві доби злочинного мовчання, які продовжили муки чорнобильських смертників – не тих, кого на той час уже не було, а тих, хто ще не знав, що вже є смертником, а літератори про це сказали.

2) Хто і що писав?

Тема чорнобильської трагедії знайшла відображення в творчості вищезгаданого Миколи Луківа, а також Івана Гнатюка, Станіслава Чернілевського, Оксани Пахльовської, Богдана Стельмаха, Марії Людкевич, Дмитра Кременя, Данила Кулиняка, Зої Кучерявої, Бориса Олійника,  Олеся Гончара, Володимира Шовкошитного, Данила Кулиняка, Віктора Задворного. Прочитавши такі твори можна відчути біль Чорнобильського вибуху: поезію «Листок» Д. Павличка, поему «Сім» Б. Олійника, поему «Біль і пам'ять» М. Луківа, поезію «Обпалена мужність» М. Сингаївського, поему «Зона» Л. Горлач, поему «Вибух» С. Йовенка, поему «Чорнобильська мадонна» І. Драча (Див. Додатки)

3) Писали з болем

Про Чорнобиль майже всі писали з нерозумінням того, що сталося, але з інтуїтивним розумінням того, що сталося таки щось страшне; писали з болем. Літератори сказали все, що могли. Сказати більше не могли не тому, що не хотіли, а тому, що не знали. Та й досі не знають: ні всієї правди про причини Чорнобильської трагедії, ні правди про її наслідки. Може, тому на цю тему пише все менше й менше письменників, а точніше – майже ніхто.

Особливу увагу хотілося б приділити поемі українського поета, перекладача, кіносценариста, драматурга, державного і громадського діяча І. Драча «Чорнобильська мадонна», у якій автор вперше поставив питання про ціну трагедії, яку сплачує народ. Усю гіркоту й відчай поет висловив у таких рядках:

«За безладу безмір, за кар’єри і премії,

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітньодурних академій

Платим безсмертям – життям молодим»

Масштабність головного образу Чорнобильської мадонни, витвореного поетом, розкривається у своєрідному припущенні того, що людство стало на межу існування через свої переступи й гріхи. Поет розповідає про чорнобильські події крізь призму ідеї життя, що донедавна сприймалося, як вічне і незнищенне, а сьогодні підлягає реальній загрозі знищення. У центрі розповіді-болю доля жінки-матері, і висвітлює автор цю класичну гуманістичну тему справді своєрідно. У поемі найзворушливішим моментом для мене був той, коли стара жінка цілує квітку «прямо в стронцій» – ніщо не може відділити її від землі, відлякати, навіть смерть. Вона єдина із землею, живе тільки нею, а ні – помирає. В епілозі поеми мадонна стає уособленням, втіленим закликом до відповіді за все, негідне людини, втіленою невідворотністю суду совісті, останнім нагадуванням про відповідальність за майже остаточно винищений світ:

«Хто ж там, сиву, посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття…

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету… Це хворе дитя!..»

Автор звинувачує, засуджує, закликає здерти з душі лід байдужості, безвідповідальності, недбальства, цинізму:

«Пучками голими

З душі здираю лід…

Як ранить пучки чи…

Як душу тяжко ранить…»

Благає поет: хоч раз не виявляти поспіху, коли він уже призвів до таких болісних і прорахунків. Драч нещадний і суворий, він не шукає оптимістичних альтернатив, не намагається прикрасити жорстоку і очевидну правду.

Ліна Костенко – визначна українська письменниця-шістдесятниця, поетеса – висловила весь відчай і безпорадність людини, яка опинилася сам-на-сам із екологічною катастрофою у своїй поезії «Атомний Вій опустив бетонні повіки…»:

«Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо наука потребує жертв, -

Чому ж не вас вона перековтала?!»

Поезія стала своєрідним болісним плачем-прокляттям усіх безневинних і стражденних, усіх тих, хто боїться жити далі і не знає, кого за це судити.

4) «Мить і вічність»

Мить і вічність неодноразово зустрічаються та пересікаються в поемі українського поета, прозаїка, перекладача Івана Гнатюка «Гірка зоря». Їх невловимі зіткнення показують глибину переживань автора та думок, які він хотів донести до сердець читачів.

«Тихо й страшно дихають турбіни,

Вже тривожність – ока не зімкне,

І Чорнобиль болем України

Вічно буде мучити мене»

Мить – і в серце закралася тривога внаслідок трагічної події.

Лише одна мить – і вона залишилася там разом з болем навічно…

«Час очистить Прип'ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди»

Для неправильно прийнятого рішення треба лише мить. Так само як і для вчинення будь-якої неправильної дії через необережність, безвідповідальність.

А спокутування своєї помилки, іноді, триває цілу вічність. Так само як і боротьба з наслідками своїх помилок.

«Вічно буде пам’яттю судити

Тих, що розп’яли його в огні,

І з ребра, що стронцієм пробите

Кров його тектиме по мені»

Я вважаю, що через нашу пам'ять до нас може проговорювати совість. Як совість, так і пам'ять, – нетлінні. Вони можуть «вічно судити» людей із-за того, що вони «розп'яли його (Чорнобиль) в огні».

Український поет Микола Луків не зміг не з’єднати поняття миті та вічності у своїй поемі «Біль і пам'ять», присвячену трагічній події, адже вони завжди присутні там, де є боротьба між життям та смертю, правильно та неправильно прийнятими рішеннями, розумом і серцем, егоїзмом та служінням іншим людям, любов'ю та ненавистю…

Прямо до серця мені потрапляли рядки поезії, в яких він описував самопожертву пожежників:

«Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як їх батьки на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли у герці.

Пам'ятник їм возвести

Треба у кожному серці»

Мить – і рішення прийняте.

За це ми будемо вдячні їм вічно, вшановуючи їх пам'ять.

Борис Олійник – оригінальний і самобутній майстер слова, поет могутнього громадянського звучання, відомий публіцист і громадський діяч – присвятив свою поему «Сім» пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю. Велику увагу звертає Б. Олійник у поемі на проблеми моралі. Осмислюючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача заглянути у свій внутрішній світ (який насправді є вічним і нетлінним) побачити й оцінити власну совість і власну антисовість. Отож, утверджувати добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї антисовісті.

III. Висновок

Мить і вічність… На прикладі Чорнобильської трагедії, художнє осмислення в творах українських письменників якої було досліджено в цій роботі, можна зробити висновок, що від однієї миті часом залежить сама вічність. Ми відповідальні за світ, в якому живемо. Відповідальні за стосунки з оточуючими нас людьми. Відповідальні за наший власний стан душі. Тому що Бог дав нам право вибору. Ми самі вибираємо, у що вірити і на що сподіватися. Самі вирішуємо, чи бути нам щасливими. Я вірю, що це все залежить від нас самих. Я впевнена, ми можемо бути щасливими та радісними, маючи внутрішній спокій, не дивлячись на те, в який час ми живемо і що відбувається навкруги.

Висновком-підбадьоренням може слугувати цитата з поеми Миколи Луківа:

«Живемо в епоху потрясінь,

Мить і вічність сходяться на грані

В споконвічній зміні поколінь

Віримо, що ми не є останні.

Яким буде завтра, нелегко вгадати

Та світяться подивом очі дитяти,

І тупцяють ніжки по ніжній травиці,

І серце зворушують квіти і птиці,

І врода дівоча п’янить, наче трунок,

І зводить дві долі в єдину цілунок,

І людство плескає надію і віру

У сили добра, сили розуму й миру»

Давайте ж цінувати кожну мить, використовувати її для того, щоб робити добро іншим людям, приносити добро, надію та віру в цей світ. Адже мить і вічність зустрічаються на грані, на грані нашого вибору.

І хай Всемогутній Бог допоможе нам зробити правильний вибір!

IV. Додатки

Дмитро Павличко

«ЛИСТОК»

Не з Левіта нових полотен,

А з під чорнильних долин

Мені назустріч явір злотне

Іде, як грізний паладин.

Іде. Нема при ньому зброї,

Та я тремчу. Я знаю все.

Йде, мов солдат з передової,

Що руку в рукаві несе,

Свою одірвану лівицю,

Вже неживу, та ще в сукні…

Йде навпрошки через пшеницю,

Щось хоче мовити мені.

Він листя кидає шалене,

А кров із рукава – дзюрком.

Кричу я: - Не підходь до мене,

Бо вб’єш мене одним листком!

Не винен я, що все те сталось,

Що розкололась неба твердь,

Що в золотом покриту галузь

Ми атомну впустили смерть!

Він шепче: - Винен! – і поволі

Проходить в скорбності німій.

І спалює мене на полі

Улюблений листочок мій.

Світлана Йовенко

Поема «ВИБУХ»

Уривок

«Жилось легковажно, жилось безбережно,

та вибух дістав нас - пожежа!

Сади очманіло квітують бентежно, а в дзвонах вітрів - пожежа!

Ще ніч піднімає на зоряну вежу поетів, закоханих, ніжаться лежні,

і ще наше мрійство в шляхах необмежене,

та око вогню вистежує - УСЕ:

Легкодумність, інертність, лінивство,

невігластво наше (читай: самовбивство),

суспільну німоту, державне нікчемство –

Хто там на кого ремствує?! На себе поглянь,

на округлість, оспаілість, в собі громадянства натруджену малість,

на поле духовне, цілинне, безмежне – хай в серце вдарить пожежа!»

Іван Драч

Поема «ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА»

Уривок

«Назустріч Учні Сина.

Під руки – та в кабіну.

Знов дивна ця людина!

– Мене пізнав, Сину?

– Чого тікаєш, Мамо?

Тож мусимо ловити,

І скажу просто й прямо:

Мене не обдурити!

Тебе візьму я в Город

До внуків помирати.

Сказала йому гордо:

– Я – невмируща мати!

Дивилися солдати,

Як плачуть генерали,

І знов стара до хати

Чимдуж чимчикувала.

Де бусол і криниця,

Де кіт її й корова

І де усе, що сниться

Без слова, лихослова.

Пройшла усі сторожі,

Минула всі обвали.

Палали її рожі,

Як півні – генерали.

Було все мов на лезі,

Якому все стинали,

і квітку прямо в цезій

Поцілувала Мати.

Все плакало на сонці,

Не хтіло помирати,

І квітку прямо в стронцій

Поцілувала Мати»

Данило Кулиняк

«ТЯГАР ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО НЕБА»

Уривки

«Розповзається радіація.

Починається евакуація.

...А на трасі ревуть мотори.

Безупинно і вдень, і вночі.

Вертольоти над Київським морем

І над хатою, хоч кричи,

До сусіди – нічого не чути.

У повітрі огидний чад –

Це реактор не хоче заснути,

Світ урановий самосад

Смалить, димом отруйним пахне,

Дуже буйно цвітуть сади,

Але мертво, ні бджіл, ні птахів:

Скрізь, на всьому – тавро біди.

Уночі наче сяйво полярне

Ген на півночі мерехтить.

Там земля опромінює хмари –

Термоядерне сонце горить.

Там над Прип'яттю, пишуть газети,

Заливаються солов'ї.

Запозичили образ поетів

Журналісти знайомі мої.

Брешуть хлопці бадьоро й не каються

Все прикрасити мастаки.

Там хіба що тріщить-захлинається

"Соловей - 2". Є прилад такий.

То колись голоси журавлів, а тепер

Будять нас вертольоти,

З першим променем сонця в небі

Гримить вертоліт, А за ним цілі зграї, день новий

Нам дарують пілоти,

Знову хата двигтить –

Благословить на світ.

Вертоліт, як символ птаха,

Символ дня і символ сонця.

А мирний атом – в кожну хату.

Символ часу – вільний стронцій»

«Минуле й майбутнє злиті в зоні,

Оглянемось вперед чи зазирнемо назад.

Опромінений краю, над сивим Дніпром опроміненим!

Чорне сонце прозріння долетворно у квітні вночі

Освітило майбутнє тут. Незворотні вже сталися зміни

Гордієві вузли розсікли променеві мечі,

Струїлася земля, мертвотно родить вона,

І гіркими стають її води. Йдуть кислотні дощі.

Ми ховаємо обличчя

Від їхніх пекучих, як сльози планети, краплин.

А на зоряному небі світило з'явилось новітнє – Чорнобиль.

Впала мітою часу на край наш біблейська ота зірка Полин.

Вже гігантським реактором сонце випікає життя на планеті.

Від людських забаганок розростаються в небі лиховісні озонні дірки.

Природи я знесилений вловлюю шепіт:

Не вбивайте себе! Не вбивайте мене!

Не вбивайте ріки животвору!»

Адлер Королів

«ЗАДУХА»

«Хтось вуха нечулі наставив

На висохлі пасма дощів,

Шепталось коріння і трави,

Шептали дерева й кущі:

«Щось буре на листя упало

І нас зусібіч підпира,

Як пилом важкого металу,

Обсипана наша кора».

А сосни, мов плачуть смолою:

«Ми світимо в темних ночах,

Рудіє і падає хвоя,

І звір утікає, і птах».

«Не вбила б нас жодна посуха, -

Шепочуть столітні дуби,-

Якби не проклята задуха,

Якби не задуха»…

…Якби.»

Володимир Шовкошитний

«ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА»

«В ту ніч впівнеба сяяла заграва,

А час немов спинив одвічний плин.

Зоря упала — чорна і кривава

На Україну. Та зоря — Полин.

І в ріках стали полинові води,

І багатьох поглинула імла.

Чи то та жертва, щоб зоря свободи

Над нашим краєм страдницьким зійшла?

Чи гідні ми насправді тої жертви?

Чи вже до рабства спалені мости?

За Україну дуже легко вмерти,

Якщо в собі раба перемогти.

Та дуже тяжко жити в Україні

Без України — у підпіллі мрій,

Коли сліпі й глухі за строєм стрій

Бредуть по ній німі раби понині.

О, Україно! Здичавілий раю!

В німім прокльоні, в рабстві та журбі

За тебе я увесь свій вік вмираю,

А хочу жить — для тебе і в тобі!»

ВІКТОР ЗАДВОРНИЙ

«ВОГНЕЦВІТ НАДІЙ»

«Коли зловісна блискавиця сторуко в серце уп’ялась,

І опалила ваші лиця, і в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли у знавіснілому вогні, –

Ви смерть приборкати зуміли на тім, останнім рубежі.

Не віддали їй на поталу світанків наших ніжний щем,

Ви, як один супроти стали, пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії ви до кінця тримали бій

І пронесли свої надії крізь вогнецвіт своїх надій.

Шумлять жита, як і раніше, пливуть у небі літаки…

За вас історія допише суворі подвигу рядки»

Реферат

на тему: «Ліквідація наслідків аварії»

Учня 9-Б класу

СШ №15; м. Києва

Тягнирядна Олега

Керіник:

Бородіна Тетяна Іванівна

Ліквідація наслідків аварії

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, головою якої було призначено заступника голови Ради міністрів СРСР Бориса Євдокимовича Щербина. Для координації робіт були також створені республіканські комісії в Білоруській, Українській РСР і в РРФСР, різні відомчі комісії і штаби. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини, як регулярні, так і складені з терміново зібраних резервістів. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами» (слід зазначити, що певна частина, досить велика, військових-призовників не змогла отримати цей статус через "втрату" документів про місце служби). Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще більш серйозним наслідкам. Наприклад, існували побоювання, що через залишкове тепловиділення в паливі, що залишається в реакторі, станеться розплавлення активної зони. Розплавлена речовина могла б проникнути в затоплене приміщення під реактором і викликати ще один вибух з великим викидом радіоактивності. Вода з цих приміщень була відкачана. Також були прийняті заходи для того, щоб запобігти проникненню розплавленої речовини в ґрунт під реактором.

Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986року.

Одна з ланок чернігівських пожежників, яку очолював тоді капітан внутрішньої служби Анатолій Іванович Григоренко, першою почала виконувала спеціальне завдання в зоні четвертого реактора, змиваючи з його даху смертоносні графітові брили. До складу ланки добровільно увійшли старший лейтенант внутрішньої служби Юрій Білик, лейтенант внутрішньої служби Георгій Прядко, молодший лейтенант внутрішньої служби Геннадій Бібік, сержанти внутрішньої служби Володимир Кубрак і Сергій Тишик, молодший сержант внутрішньої служби Петро Кислий. Вже після другої ходки на дах понівеченого реактору, пожежникам важко було триматися на ногах. Проте, ніхто особливо цим не переймався. Відлежалися, трохи поспали, а за якийсь час знову на дах. Як вони тоді витримали у такому напруженому режимі з явними ознаками променевої хвороби і з таким жахливим самопочуттям, важко уявити.

Працювали вони на даху зруйнованого реактору, поливаючи спеціальною сумішшю розкидані графітові рештки. До речі, суміш ту готували на похідних польових кухнях та вручну відрами заливали у ємності пожежних цистерн. На той час то була єдина можливість, бо якось механізувати той процес за таких обставин було дуже складно. Наливши розчин, їхали до реактору, піднімалися на дах і працювали. За 10 хвилин наступало напівзапаморочення, яке свідчило про дуже високий рівень радіації. У такому напівсвідомому стані, відпрацювавши, поверталися до автомобіля, який завжди чекав з уже увімкненим двигуном. І доки поверталися до табору, впадали у якесь марення, важке і тягуче, бо сном чи відпочинком цей стан назвати не можна було ніяк. Зранку все починалося спочатку.

Склад ланки спав по 2-3 години на добу, а потім знову і знову робив неймовірне - працював на даху четвертого реактора, знаючи, що навіть один додатковий крок по ньому - то "зайві" 5 рентген. Григоренко А.І. навіть вночі продумував до дрібниць наступну вахту і креслив схеми. Одного дня на даху реактора втратив свідомість Юрій Білик. Його відсутність пожежники, які працювали в екстремальних умовах, помітили вже коли з висоти спустилися на землю. Григоренко А.І. міг послати будь-кого із своїх колег на порятунок друга, але побіг сам і виніс його із радіаційного пекла на своїх руках. Недаремно Юрій Анатолійович Білик й донині вважає, що у нього два дні народження.

Після роботи на даху реактора, члени Чернігівської ланки у свої намети на березі р. Тетерева не доходили, а буквально приповзали. У кого більше залишалося сил, мив машину. Тоді в районі станції стояла 30-градусна спека, гумовий одяг буквально плавився, а в чоботях і рукавицях по вінця набиралося солоного поту. Костюм же Л-1 після вахти на даху викидати не дозволялося - його щоразу ретельно прали, "виганяючи" у такий спосіб радіацію.

"За мною, мужики!" - сотні разів, повторював Григоренко А.І. і йшов першим. "Давайте чітко все сплануємо: хто підніметься на дах першим, хто подасть ствол, хто пройде далі..." - пропонував командир. І вони радилися, визначали, як краще і роботу зробити, і рентгенів хоча б трішечки менше отримати. Що характерно - ніхто і ні від якого завдання не відмовився. А водій Петро Кислий з першої хвилини перебування у зоні шукав від їхньої наметової бази до станції якусь іншу дорогу, щоб хоча б трішечки безпечнішу. І знайшов, і проклав, і мчав нею з величезною швидкістю. І поїхали ж нею за чернігівцями сумчани, житомиряни, кияни...

Всі 7 членів ланки Чернігівських пожежників було нагороджено медаллю "За трудовую доблесть".

Незважаючи на те, що 70% пожежників Чернігівського зведеного загону отримали дозу опромінювання більше допустимої, втрачали свідомість безпосередньо на бойових позиціях, проте ніхто з них не відступив назад. Адже вони знали, на що йшли, знали чим ризикують, але пожежники знали і інше: хто ж це зробить, якщо не вони. Від їх злагоджених дій, професіоналізму залежав успіх багатьох операцій, проведених безпосередньо тут, біля зруйнованого реактора і на території, що прилягає до нього. Взагалі дії пожежників Чернігівщини отримали високу оцінку з боку держави та МВС, 42 працівника пожежної охорони області було відзначено нагородами.

Чернігівські пожежники закінчили роботи в зоні ЧАЕС 8 червня 1986 року. За цей час вони виконали покриття захисною плівкою території, будівель, споруд станції загальною площею 1 740 800 кв. м. Дезактивовано портові крани, під'їзні шляхи, майданчики для складування у порту м. Прип'ять на площі 560 000 кв.м. Знято 413 куб. м. і завантажено 105 контейнерів радіоактивного ґрунту. Із залізничних цистерн перекачані 516 куб. м дезактивуючої рідини. Відкачано 8600 куб. м. радіоактивної води. Знято 1420 кв. м захисної плівки з будівель і споруд. Захищено 299 кв. м підлог, стін та вікон компресорної станції, щитів та приладів управління. Погашено лісові пожежі в районі АЕС на площі 62,2 га. Проведена санобробка 2500 голів худоби та дезактивація 530 од. техніки, а також 3 600 000 кв. м території населених пунктів України і Білорусі.

На превеликий жаль, внаслідок отримання значної дози радіоактивного опромінення, вже пішли з життя 26 чернігівських пожежників-ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вічна їм пам'ять та непроминальна вдячність. Доземний уклін тим, хто вижив і донині несе в собі жахливі карби Чорнобильської катастрофи.

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 27 апреля 2011 г. в 15:19
и размещена в разделе Соціальне партнерство, Чорнобиль і світ.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта