?> Світлої памяті А. Клопотенка | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
18.01.2006, рубрика "Пам'ять"

Світлої памяті Анатолія Миколайовича Клопотенка присвячується

Polkovnik

Ми друзями були. І віднедавна

Училась у Вас я світ любити.

...Наївна, я не знала, що у травні

Буває небо, мов смолою змите.

Що раптом, мов із дива, серед цвіту,

Омитого цілющою росою,

Ще у сповитку сонця плаче літо

Гіркою і пречорною сльозою.

Ну як це так: любив, страждав, сміявся.

І думкою у день майбутній линув.

А тут за мить єдину взяв зібрався,

Не попередивши ні друзів, ні дружину?!

Порвате болем, серце зупинилось,

Життя із себе виштовхнули груди,

Луна, просякла болем, покотилось

Лихою звісткою до рідних, поміж люди...

От і не вір у сни, що звуться віщі!

І Ви про них мені розповідали.

Мій друже! Ну навіщо так? Навіщо?!

Ви ж прожили на світі ще так мало!

І душу мали „золоту” і руки,

Йшли в повний зріст при совісті землею.

Які страждання Вас палили й муки

Чорнобильською згірклою зорею!

Не берегли себе. Ти Ви й не вміли

За хлопчаків худі ховатись плечі.

Й туди, де берів полум’я горіло,

Ішли один. Це були звичні речі.

„Наш батя” – Вас з любов’ю називали

Солдатики ще зовсім молоденькі.

А жала радіації стинали

Майбутнє офіцера Клопотенка...

Чекала підполковника Надія,

А згодом дочка внука дарувала.

Чорнобиль... Ні. Він підло не мовчав.

Він не прийшов, як невідома напасть.

Він час від часу тіло розпинав,

Фарбуючи в печалі колір радість...

Із Вами навпіл той тягар несла

Із забуття верталася до мрії,

І ангелом-хранителем була

Дружина Ваша вірная, Надія.

Ви оживали на її руках,

І повертались вже не раз до світу.

Жіноче серце в ранах і рубцях,

А під ногами спопеліле літо...

... А сонця, сонця скільки у той день

Кипучою рікою розлилося!

Простіть нас всіх – недолюдків й людей,

За те, що не було і не збулося.

Лиш 50 прожитих з лишком літ...

Ви їх пройшли людиною. Як треба.

Як мало!... Боже милий! Ви простіть...

Без Вас над світом посіріло небо...

В. Красильник

Від редакції: В 9-му номері за 2004 рік в статті В. Красильник „Наш батя” ми писали про Клопотенка Анатолія Миколайовича із міста Ватутіно Черкаської області – офіцера-ліквідатора, інваліда Чорнобиля. Майже півроку його вже немає...

Як часто і невчасно ідуть за межу життя ліквідатори! Сумно від того, як мало робиться для того, щоб допомогти героям Чорнобиля. Сумно від того, що Чорнобильський рух розпорошений і ми не можемо захистити свої права. Ми, ліквідатори 1986 року, навіть не можемо звернути на себе увагу!

Чорнобильці, будемо пам’ятати всіх, хто вже пішов з життя, давайте допомагати один одному, давайте гуртуватися для захисту своїх інтересів!

Надруковано «ПЧ» № 1 (25) січень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 18 января 2006 г. в 6:46
и размещена в разделе Пам'ять.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта