?> Тетяна ХМЕЛЕНОК | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
23.03.2007, рубрика "Поезії"

ЗІРКА МОЯ ПОЛИН

Хмеленок Тетяна Семенівна (дівоче прізвище Русак) народилася в с. Запілля Чорнобильського району Київської області 9 травня 1945 року. Все життя її пов’язане із Поліссям.

В 1979 році повернулася на батьківщину в молоде містечко Прип’ять, де 10 років працювала в паспортному відділу УЖКГ. Має двох синів – Геннадія і Олександра. Чоловік помер після аварії на ЧАЕС. В 1993 році після тяжкої хвороби і смерті матері прийшла в громадське життя до таких інвалідів Чорнобиля як її сім’я. Вона успішно очолює громадську організацію „Фонд інвалідів Чорнобиля-2” Дарницького району у м. Києві.

Але є в житті Тетяни Семенівни ще і любов до музики слова – поезії. Ознайомтеся з її творчістю – це її внутрішнє життя, бо поетичні рядки завжди йдуть із души.

В цьому році Тетяні Семенівні вдалося видати збірник своїх віршів під назвою „ЗІРКА МОЯ ПОЛИН...”. Як не порадити за її творчій успіх!

Анатолій КОЛЯДІН

 ЗІРКА МОЯ ПОЛИН

Татьяна Хмеленок

ИСПОВЕДЬ

В знак благодарности  Игорю Шкляревскому

за то, что он всю Ленинскую премию внес в

Фонд Чернобыля на посадку нового леса в зоне.

Люблю леса, туман и синий лен,

Хочу увидеть солнце на рассвете,

Хочу зажечь костер в лесу твоем,

И у костра, чтоб пели песню дети.

Наш дорогой земляк, поэт, лауреат,

Ваш лес – бесценное наследство,

Хочу услышать смех в родных краях,

Хочу, чтоб повторилось детство.

Пусть будет лес при жизни Вашей,

А после, кто уходит в мир иной,

В лесу желанном, веточкой опавшей,

Снежинкой, ивушкой, росой.

Березкой белой, засмотревшись в воду,

Рябиной красной на лесной опушке,

Какое счастье – лес, природа

И фея в сказочной избушке.

Я в город Припять упаду звездой,

Слезой горячей по земле рассыплюсь,

В любимой речке поднимусь волной,

И птичкой певчей с поднебес откликнусь.

Над городом моим повисну паутинкой,

А бабьим летом осенью приду,

В деревню побреду родной тропинкой,

Там солнышко блестит в лесном пруду.

И будет лес, как памятник надежды,

Любви, таланта и большой души,

Пусть летний дождик радугою светит,

Поет соловушка в ночной тиши.

Декабрь 1987 г.

Опубликовано «ПЧ» № 5 (53) март 2007

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 23 марта 2007 г. в 20:45
и размещена в разделе Поезії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта