?> Точка зору | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
30.12.2004, рубрика "Статті"

Закриття ЧАЕС: емоції і реалії

Чотири роки тому, 15 грудня 2000 року, було зупинено останній з діючих, третій енергоблок Чорнобильської АЕС.

14 років після ядерної катастрофи передчасно завершилася виробнича біографія багатостраждального, економічно ефективного, політично заангажованого підприємства. Хто ж виграв від цього? Час і донині не в змозі подолати численні маніпуляції і спекуляції на цю тему.

ЧАЭС.-Фото-А.-Рассказова

Про Чорнобиль говорять усі кому не ліньки — з приводу і без нього, в будні і свята. Навіть тi, хто про це має досить приблизну уяву. Інколи, якщо не вистачає аргументів, більш пікантної теми не придумаєш. Дуже зручно, нiби між іншим, «увіткнути» цю тему з компрометуючим відтінком під час передвиборчих дебатів, як це зробив Віктор Янукович, апелюючи до Віктора Ющенка: «Ви поставили нашу державу в залежність, коли підписали про закриття Чорнобильської. Костенко, ваш міністр був, підписав закриття Чорнобильської АЕС. Що, ми отримали допомогу після цього?». Свою скромну частку в цю доленосну тему вніс недавно і один iз лідерів української Компартії, народний депутат Георгій Крючков: «Ми Чорнобильську атомну станцію закрили без сторонньої допомоги і побудували два інших блоки — теж самі. Допомоги від Заходу ніякої не отримали».

 

Зробимо перший логічний висновок: те, що закрили чорнобильські блоки, — це погано, а те, що запустили два нових, — то добре. Звідси не менш логічне запитання: а навіщо тоді було закривати економічно вигідні енергоблоки? Як бачимо, ця риторика безкінечна. Можна скільки завгодно і кого завгодно звинувачувати в закритті станції та ставити під сумнів ступінь соціально-економічної і психологічної доцільності цього кроку. І хоч гадати про це зараз, звичайно ж, простіше, аніж вчасно думати, та ніколи не пізно, озирнувшись назад, спробувати розставити деякі акценти.

Напередодні невеселої для чорнобильців річниці мені довелося побувати у Славутичі й зустрітися з представником Президента України на ЧАЕС Олександром Антроповим. Він, професійний атомник, іще залишався під враженням чорнобильської «карти», вкинутої Віктором Януковичем у передвиборчому телеефірі.

— Під час теледебатів Віктор Янукович критикував колишнього міністра охорони довкілля Юрія Костенка за підписання меморандуму 1995 року про наміри зупинити ЧАЕС у 2000 р. На що Юрій Іванович згодом відповів, що вважає висловлену думку про закриття станції індикатором компетентності Прем'єра і, зокрема, додав: «Якщо перевести ситуацію з ЧАЕС на зрозумілу Януковичу мову грошей, то меморандум, підписаний у 1995 році, передбачав 2,5 мільярда доларів (за уточненими даними 1,8 млрд. — Авт.) грантової допомоги, а не кредитів. Це гроші, які Україна не повинна повертати. Причому ці гроші Україні виплачені».

Моя думка така: можна підписати меморандум на скільки завгодно мільярдів грантових коштів. Та якщо, приміром, ми й донині не маємо на ЧАЕС нового сховища відпрацьованого ядерного палива (а воно, згідно з меморандумом, мало бути в 2001 році), то вже зараз несемо колосальні економічні втрати. Очевидно, що ми тоді прорахувалися, чого не скажеш, приміром, про фахівців Ігналінської АЕС у Литві. На вимогу ЄС закрити станцію до 2010 року з такими ж, як і на ЧАЕС, блоками РБМК («реактор большой мощности канальный». — Авт.), тут вчинили мудріше. Вони уклали меморандум з такою умовою, що поки в них не буде зібрано фонд зняття АЕС з експлуатації — а це близько 800 млн. євро в основному західних коштів, допоки не буде створено об'єктів інфраструктури, доти атомна станція працюватиме. Таким чином, ми можемо говорити про недопрацювання наших дипломатів, які, на мій погляд, занадто довірились Заходу. Останніми роками ми неодноразово порушували питання перед ЄБРР, перед країнами-донорами про необхідність проведення аналізу меморандуму. Тим більше що в рамковій угоді між країнами «великої сімки» і Україною було передбачено робити це щорічно і приймати адекватні заходи в ситуації, що склалася. На жаль, ми поки що не отримали прийнятного для нас рішення з боку «сімки». Я маю одну з версій розуміння, підготовлену експертами банку. В ній дійсно зазначено, що Україна отримала великі грантові кошти. Та якби ми сіли за стіл переговорів і проаналізували, чи досягли мети, отримавши гроші, чи звели нові об'єкти, чи вивели станцію з експлуатації, чи в належній мірі реалізували міжнародний План SIP на об'єкті «Укриття», ми б тоді визнали: далеко не все реалізовано. І не лише з нашої провини. Саме тому недавно було прийнято звернення Верховної Ради до країн-донорів, до «сімки», до Євротовариства з проханням звернути увагу на ці питання. Та в будь-якому разі хочу наголосити: не технічний стан ЧАЕС призвів до підписання меморандуму і зупинки станції, а політичне рішення. І воно було пов'язане з необхідністю заспокоїти заляканий світ. Хоча всі чудово розуміють — без атомної енергетики ще довго не обійтись.

Можливо, для багатьох із нас, а надто і для самих атомників дещо раптово пролунає одкровення бувалого чорнобильця, колишнього заступника міністра палива й енергетики України Миколи Штейнберга.

— Мені вже давно набридло чути, що станцію зупинив Президент чи хтось із тодішнього уряду і що Київ тепер має вирішувати економічні і соціальні проблеми ЧАЕС. Таке утриманське, жалісливе ставлення до себе почало складатися на станції чи не з перших післяаварійних років. Моя думка як людини, котра має безпосереднє відношення до станції, така: ЧАЕС зупинив колектив, точніше, керівники підрозділів різного рівня на чолі з головою науково-технічної ради, тодішнім генеральним директором Михайлом Пантелійовичем Уманцем. Нагадаю, що 29 травня 1991 року відбулося засідання НТР, де й було прийнято рішення: станцію не реконструювати, не вкладати кошти в заміну технологічних каналів реакторів і зупинити АЕС до 2000 року. Це, вважаю, і є головною причиною, що й призвела до політичного рішення про закриття станції. Причому тут міністр екології Юрій Костенко чи ще хтось? Усі подальші спроби врятувати станцію, в принципі, вже ні до чого путнього не могли привести. І коли в 1994 році на станцію генеральним директором прийшов Сергій Парашин і взявся на всіх рівнях під гаслами відродженої і оновленої, безпечно працюючої станції відстоювати ЧАЕС, було вже пізно — час було втрачено. І директора скоро «втратили», звільнивши його за високим повелінням з Києва. Більше того, ще в 1993 р., після скасування мораторію на розвиток ядерної енергетики, вийшло рішення уряду про відновлення роботи другого енергоблока, що був зупинений два роки перед тим після пожежі в машинному залі. Таке рішення було і в 1996 році. Документів вистачало, але ніхто не хотів по-справжньому займатися їх виконанням! Нагадаю також, що перший чорнобильський енергоблок після меморандуму 1995 р. було зупинено через технічні причини восени 1996 року, і відтоді залишався в дії лише третій блок. Так ось, iз 1993 по 1997 рік я з колегами займався розробкою звіту щодо його безпеки. І коли до кінця цієї роботи залишалося зовсім небагато, до мене, пам'ятаю, приїхав головний інженер ЧАЕС Юрій Неретін і запитав: «Микола, в якому стані документ?» На що я відповів: він майже готовий, треба лише заплатити росіянам 60 тисяч, і буде звіт з безпеки, буде ліцензія на експлуатацію третього блока, і ні в кого рука не підніметься вимагати зупинки станції. Не знайшлось, по суті, мізерної суми... Був би такий документ у руках Президента і Прем'єра, затвердив би його державний регулюючий орган, і ми мали б повне право продовжити експлуатацію ЧАЕС або торгуватись із Заходом, скільки коштуватиме її закриття. Станція могла б працювати, якби принципово була поставлена мета провести реконструкцію і продовжити життя енергоблоків замість того, щоб ходити з простягнутою рукою...

Певна річ, економічні умови в ті часи були жорсткими, бартерні оборудки тиснули, але якби була поставлена мета, то можна і потрібно було б зберегти економічно вигідне для України енергетичне підприємство.

1

...Я бачив сльози на очах досвідчених чорнобильських атомників задовго до 15 грудня 2000 року. На жаль, не вони вирішували долю ЧАЕС. Вони навіть не мали права вдатися до протестів із цього приводу, хоча, пам'ятаю, не раз говорили про це. Звісно, емоції — поганий порадник, тим паче коли мова йде про ядерну безпеку. Та заради об'єктивності слід визнати, що закриття ЧАЕС неоднозначно сприймається і самими атомниками — розбіжності у позиціях і тут помітні. Ось як висловився з цього приводу лауреат Державної премії СРСР, колишній головний інженер Білоярської АЕС (Урал, Росія), колишній генеральний директор Запорізької АЕС і начальник об'єкта «Укриття» ЧАЕС Валентин Купний.

— Я розумію, що мої думки щодо причин аварії 1986 року чи щодо закриття ЧАЕС сприймаються безпосередніми свідками цих подій досить емоційно. І це природно. Але це іноді заважає зробити об'єктивний аналіз ситуації. Я особисто вважаю, що рішення про дострокову зупинку енергоблоків ЧАЕС правильне і базується на недостатній їх безпеці. Щодо експлуатаційного та керівного персоналу атомної станції, то тут доречна цитата з акта шостої комісії з розслідування катастрофи-1986: «...Загальною причиною аварії стала низька культура працівників АЕС». Ідеться не про кваліфікацію, а про культуру роботи, культуру безпеки, дисципліну і почуття відповідальності. Експлуатаційний персонал був покараний у судовому порядку, причому неадекватно своїй провині, а ось розробники реактора залишились у тіні.

Утім якщо говорити про життєздатність блоків РБМК радянського зразка, то в останні роки Росія досить успішно реанімує довіру до них і аніскільки не комплексує з цього приводу. Наші сусіди прийняли вже кілька рішень про продовження на 10—20 років ресурсу цих реакторів та блоків у цілому шляхом заміни технологічних каналів, реконструкції і модернізації основного та допоміжного устаткування. Подібні проблеми були вирішені на Ленінградській та Курській АЕС, зараз вирішуються на Смоленській атомній станції.

Володимир КОСТЕНКО,
УМ”, № 237 від 16.12.2004 р.,
http://www/umoloda.kiev.ua

Надруковано «ПЧ» № 12/2004

Запись была опубликована: (ом) Четверг, 30 декабря 2004 г. в 13:59
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта