?> Трагедія, яку не забути | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
29.04.2007, рубрика "Статті"

Трагедія, яку не забути

(Стаття пропонується у скороченої версії. Повністю цей матеріал надрукований в „Урядовому кур’єрі” №75 від 26 квітня 2007 р  Автор звертає увагу на проблеми, з якими зіткнулися учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які працювали у 1986 році. Саме ці герої зупинили атомного монстра, заховавши його у „Саркофаг”. Саме цих героїв ми бачимо в кадрах кінохроніки: вертоліт над реактором, шахтарі, які будують штрек під зруйнований реактор, солдати, які як біороботи, з лопатою працювали на даху3-го та 4-го енергоблоків, водіїв бетоновозів, які підвозили бетон до „Саркофагу” та багато інших. Зупинялася техніка, а люди ішли вперед. Саме неповага до цієї категорії людей, байдужість до їх нелегкого життя сьогодні турбує автора. Впевнений, і ви, дорогі наші читачі, не стоїте осторонь від проблем, які підняти автором статті).

26 квітня 1986 року залишилося в пам'яті людства як трагічна дата найбільшої техногенної катастрофи, що, принесла народам Європи велику біду. В епіцентрі цього лиха виявилася Україна, коли над четвертим блоком Чорнобильської АЕС могутнім циклоном піднявся стовп смертоносного викиду. Радіоактивний попіл накрив величезні території. За розрахунками фахівців, сумарний еквівалент радіоактивних матеріалів, що випали, становив понад 50 млн. кюрі, що відповідає 500 атомним бомбам, скинутим на Хіросіму і Нагасакі.

Мені довелося керувати групою вчених, що вже в перші дні травня 1986 року стали до роботи в зоні аварії.... Рано-вранці ми виїхали в Чорнобиль. Запиленими дорогами інтенсивно рухалися автотранспорт і будівельна техніка, машини швидкої допомоги, йшли групи військовослужбовців у захисному одязі, скрізь були виставлені загороджувальні пости. Обстановка нагадувала бойові дії, що, власне кажучи, і відповідало дійсності. Тільки не було чутно вибухів снарядів і свисту куль. Невидимий смертельний ворог — атом тихо затаївся на полі бою. І від цього ставало моторошно. Стояла нестерпна спека, духота, піт заливав очі, респіратор забивався пилом. У повітрі відчувався запах горілого житнього хліба, а в роті присмак металу. Працювати було важко, але ми зібрали потрібну інформацію, виконали виміри радіації на різних площах, визначилися з місцем проведення наукового експерименту.

Частково ці роботи проходили на легендарній пожежній машині Героя Радянського Союзу лейтенанта В. Правика, що одним з перших почав гасити атомну пожежу. Машина, що випромінювала сотні рентгенів, була залишена в одному з «могильників» біля станції. За короткий час нам вдалося підготувати конкретні наукові рекомендації, розробити нові композитні суміші, що надалі ефективно використовувались при дезактивації блоків і всієї території Чорнобильської атомної станції, повернули в стрій діючих сотні одиниць будівельної техніки і спеціального автотранспорту. Ця робота вчених у подальшому була захищена декількома авторськими посвідченнями.

... Минають роки. Людська природа інстинктивно прагне забути страшне минуле, повернути спокій і душевну рівновагу. Сувора правда життя. Тільки помилково думати, що гірка чаша випита до дна. Багато чого ще потрібно зробити для екологічної безпеки країни, для вирішення питань, її економічного і соціального устрою, для зміцнення моральності і відродження духовності.

На жаль, держава робить ще вкрай мало для увічнення подвигу ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Навіть через десятиліття не вщухають пристрасті навколо істинних причин самої аварії і її наслідків. Написано десятки і сотні навколо наукових праць, зняті художні і документальні фільми, у яких чорнобильські події відображено з точністю «до навпаки». Боляче і соромно читати підсумковий документ МАГАТЕ, у якому сказано, що наші страхи про наслідки аварії на ЧАЕС надумані, а масштаби багаторазово перебільшені. Мовляв, від радіаційних опіків померло тільки дві людини, а від переопромінення — близько півсотні. Найбезсовіснішим чином експерти колись шанованої міжнародної організації намагаються довести, що ріст лейкозів і онкозахворювань серед чорнобильців України, Білорусі і Росії зовсім незначний порівняно з іншим населенням країн.

У наш час Чорнобильська катастрофа вже вийшла за рамки техногенної, екологічної і соціальної, а перейшла в царину політиканства, злочинного бізнесу, безсоромного перекручування морально-етичних норм, переросла в катастрофу духовну.

Високими посадовими особами держави і «чесними» засобами масової інформації наполегливо формується в населення негативний образ «чорнобильця», що ніби паразитує на шиї народу. Зайве стверджувати, що ці виступи брехливі і мають відверто провокаційний характер. Запущено інформацію, що багато людей мають «липові» документи про участь у ліквідації наслідків аварії. Та якщо і є такі, то їх потрібно терміново виявити й показати, але зберегти в чистоті високе звання ліквідатора.

Слід виділити з загального числа потерпілих ліквідаторів 1986 року, яким довелося витримати особливо високу радіацію, величезні, на грані зриву, фізичні і моральні навантаження. Багато хто вже пішов з життя, а ті, що залишилися, мають важкі захворювання, втратили працездатність, стали інвалідами.

У світовій практиці тим, хто постраждав при виконанні громадянського обов'язку, повністю відшкодовується завданий збиток здоров'ю, надається необхідна медична і матеріальна допомога. Така норма визначена і ст.50 Конституції України. Але ця законодавча вимога, на жаль, не поширена на ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.

Внаслідок ігнорування Конституції і законодавства України, підміни правових норм і понять, фальсифікацій, створення правового хаосу і плутанини багато питань медичного і соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи виведені за рамки правового поля України. Це призвело до постійного скорочення фінансування медичних і соціальних чорнобильських програм, багато пільг залишилися тільки на папері.

Так, «безкоштовні» медикаменти фінансуються на неприпустимо низькому рівні. У інваліда Чорнобиля найнижча в країні пенсія, матеріальний еквівалент якої в умовах росту інфляції постійно зменшується. Встановлені законом медичні норми харчування підмінюються фізіологічними. Замість компенсації середньої вартості санаторно-курортної путівки виплачується 3-5 відсотків її вартості. І таких прикладів можна навести ще багато.

Сьогодні тисячі ліквідаторів, інвалідів-чорнобильців передчасно йдуть з життя. Не тому, що смерть була невідворотною, а в силу формального ставлення до їхнього здоров'я з боку держави. Як відпрацьований радіоактивний матеріал — «після використання поховати». Ми в неоплатному боргу перед ними. І можна погодитися з твердженням, що Чорнобильська катастрофа — це не тільки аварія на енергоблоці. Це аварія людського соціуму, перебороти яку значно важче. Час не зменшує, а загострює проблеми, що накопичилися.

Митинг 1Митинг 2

Щорічно, у переддень трагічної дати, чорнобильські громадські організації проводять мітинг і демонстрацію солідарності на центральній вулиці столиці України. Цього року такий мітинг відбувся біля пам'ятника Т. Г. Шевченку. Вперше в ньому взяли участь керівники Міністерства праці і соціальної політики Михайло Папієв і МНС Нестор Шуфрич, які запевнили учасників, що уряд буде крок за кроком виправляти недоліки. Я мимоволі вдивлявся в скорботні обличчя тих, хто зібрався, котрі розплатилися своїм здоров'ям за допущені помилки в атомній технології, за злочинну «безголовість» керівників. Ці люди соціально незахищені, вони не по своїй волі потрапили в залежність від сваволі і беззаконня. У їхніх очах дедалі менше надії на торжество справедливості. Адже скільки б із трибун і майданів не повторювалися красиві слова — «верховенство права», реальні зміни відбуваються тоді, коли перемагає верховенство моралі. Хочеться вірити, що присутність на мітингу керівників високого рангу Кабінету Міністрів України і їхні виступи — початок цих давно очікуваних змін.

Митинг 3

Поки не пізно, суспільство повинне почути заклик про допомогу тим, хто найбільше постраждав і має потребу в нашому захисті. Безпосередні учасники ліквідації аварії на ЧАЕС при житті заслуговують на увагу і подяку держави. Вони мають право розраховувати не на так звані «пільги», а на повномасштабну компенсацію за втрату здоров'я і перенесені нервові і моральні потрясіння, за зроблений ними подвиг в ім'я життя прийдешніх поколінь.

Герої живуть серед нас. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто загинув смертю хоробрих у справедливій і священній війні за волю і незалежність Вітчизни, хто пройшов вогненними дорогами війни і розгромив фашизм, хто ціною свого життя врятував нас від ядерної зими. Сьогодні вони в одному ряду: захисники Вітчизни 1941-1945рр. і рятувальники Батьківщини 1986 року. Їх єднає мужність вчинків і жертовність подвигу в ім'я Перемоги.

Юрій СЄДИХ,

учасник ЛНА на ЧАЕС у 1986 р. 1-й категорії

Надруковано «ПЧ» № 8 (56) квітень 2007

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 29 апреля 2007 г. в 0:20
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта