?> ТРЕБА ПОСПІШАТИ ТВОРИТИ ДОБРО… | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
15.10.2012, рубрика "Пам'ять"

ТРЕБА ПОСПІШАТИ ТВОРИТИ ДОБРО...

Осінь – сумна пора.

7 вересня цього року, на 62-му році життя помер Василь Мельник, генерал-лейтенант служби цивільного захисту, колишній начальник ГУ МЧС України в Київській області.

Пройшовши складними життєвими шляхами, обпікшись у вогні Чорнобиля…

17 років, із 1987 по 2004-й рік ця людина керувала гарнізоном Київщини, і керувала ефективно. Одним із перших керівників регіональних управлінь отримала звання генерала …

Василь Петрович народився 14 січня 1951 року у селі Матвіїха Володарського району у родині службовців. Батько, учасник Другої світової війни, помер у 1984 році.

Батьки дали синові те, що могли – початкову освіту, любов до праці та рідної землі. Велика родина жила скромно, та чесно. Брат і сестра пішли своїм шляхом, все життя пропрацювавши на Київщині.

Лідерські якості Василя Мельника проявилися ще в дитинстві. Староста класу, член учнівського комітету ЛКСМУ, голова низового комітету фізкультури, спортсмен.

1968 року закінчив середню школу у Володарці. Відтоді  розпочалася кар’єра вогнеборця. Пожежний СВПЧ-2 МОГП по охороні Ленінського району Києва, відмінник бойової та політичної підготовки, у 1969-1972 рр. – курсант Львівського пожежно-технічного училища МВС УРСР.

Після закінчення військового училища й до самого кінця кар’єри Василь Петрович Мельник служив Київщині.

1972-1974 рр. – інспектор інспекції держпожнагляду Ставищанського РВВС Київської області, із 1974 року Мельник у складі УПО УВС Київського облвиконкому. На роботу його брав Пилип Десятников. Мельник пройшов усі щаблі, і у службі пожежогасіння, і в профілактиці, у оргвідділі. Усе це йому згодилося потім.

Із 1975 року – член КПРС.

У 1980 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут.

26 квітня, вже о 03 год. 22 хвилини, у складі оперативної групи Управління пожежної охорони УВС Київської області майор Мельник прибув на палаючу ЧАЕС, взяв там керівництво гасінням пожежею на себе (КГП-3) і пробув там до 29 квітня і лише медичний стан завадив йому й надалі боротися з техногенною катастрофою. Після тривалого лікування Василь Петрович неодноразово бував на станції у відрядженнях, накопичивши загалом дозу у 180 бер.

При ньому пожежну службу України переводили з МВС до МНС, декілька разів змінювали форму одягу, ставили перед колишніми пожежниками абсолютно нові завдання. Але він впорався з усім.

Василь Петрович був непростою людиною, часом грубим, нестерпним, але відвертим.  Працювати із ним було іноді важко, але цікаво.  Він умів досягати успіху. Зрештою, із часом забуваються слова, образи, а лишаються добрі справи.

Зі службової характеристики:

«За час служби в органах внутрішніх справ Мельник В.П. зарекомендував себе цілеспрямованим, вольовим, професійно підготовленим працівником, має організаторські здібності та командирські навички. Вміло планує та організовує свій робочий час» (на роботі із восьмої ранку! – В.С.).

«Принциповий і вимогливий.»

«За його безпосередньої участі приведена у зразковий протипожежний стан Трипільська ГРЕС, яка на Всесоюзному огляді виборола перше місце.

На базі ПВПЧ-4 м.Біла Церква та ВТС ВПО м.Вишневе створені, оснащені технікою та особовим складом опорні пункти пожежогасіння, під його безпосереднім керівництвом у області створено 23 бази та 20 постів газодимозахисної служби, зокрема навчально-тренувальний комплекс ГДЗС на базі ПВПЧ-4 м. Біла Церква.»

«За останні п’ять років кількість пожеж в області та загибель людей на них стабільно знижується. У порівнянні із середнім показником 1991-2000 року тенденція зниження пожеж становить понад 20%.

Підрозділи області повністю переведені на апарати на стисненому повітрі. Особовий склад повністю забезпечений обмундируванням.

Велику увагу приділяє матеріально-технічному забезпеченню підрозділів пожежної охорони області. Побудовані та запроваджені в дію пожежні депо в м.Ірпінь, Бориспіль, Бровари, смт.Володарка.  Здійснено капітальну реконструкцію пожежних депо у містах Фастів, Кагарлик, Миронівка, Обухів, будівель загону технічної служби в м.Вишневе.

Побудовано навчальний центр із виїзною пожежною частиною в смт.Чабани Києво-Святошинського району. Відкриті депо у Богуславі, Бородянці, Броварах, Переяславі-Хмельницькому. Проведено капітальні ремонти у Вишгороді, Таращі, Тетієві, Ставищі, Рокитному, реконструйовано спорткомплекс у Вишневому.

Відкрито навчально-методичний центр у місті Біла Церква, видано книжку з історії пожежно-рятувальної служби Київщини «Земля нескорених людей». Робилися документальні фільми й радіопередачі. За сприяння Мельника з’явилася й видається відомча газета «Служба порятунку Київщини», де висвітлюються нелегкі будні гарнізону.

Василь Петрович Мельник швидко входив у курс справи, швидко думав і приймав вірне рішення. Чудово розбирався в людях, терпіти не міг ледарів і нероб.  Мав феноменальну пам’ять, знав біографії своїх підлеглих, умів дружити.  Його друзями були ті, із ким він навчався у одному дивізіоні Львівського  пожежно-технічного училища: Микола Откідач, Віктор Доманський та Микола Шкарабура.  Уся четвірка стала генералами, кожен досягнув певних висот.

Ті, хто навчився працювати під його керівництвом, досягли значних успіхів:  полковники Анатолій Бондаренко, Олександр Ткаченко, Анатолій Козленко, Олексій Долинний, Юрій Руденко, Георгій Трунцев та багато інших.

Чудовий сім’янин, завжди допомагав своїй рідні, виростив доньку та кохав двох онуків. Не забував про свою «малу батьківщину». Подейкували, що у роки «віялових відключень» генерал Мельник міг набрати «Київобленерго» та й покрити їх міцними словами. І у Володарському районі знову з’являлося світло.

Усі пам’ятають, як він лаяв, картав, але забувають, скількох пияків пробачав, рятував їхню кар’єру, закривав очі на окремі недоліки у роботі. Його похорони стали подією для області.

На поминках один із його колишніх співробітників зауважив, що під маскою середньовічного феодала ховалася добра та чуйна людина. Просто не всі розуміли – Мельник швидко закипав, але так само швидко й заспокоювався.

У останню путь генерал-лейтенанта Мельника проводжали:

колишній міністр із надзвичайних ситуацій України, генерал-полковник внутрішньої служби Григорій Рева; його колишній заступник, генерал-лейтенант с.ц.з. Петро Борисов; колишній міністр внутрішніх справ УРСР та незалежної України, генерал Андрій Василишин; герой Чорнобиля,  генерал-майор вн. сл., колишній начальник ГУПО МВС України Пилип Десятников; його колишній заступник, полковник вн. сл. Олег Скобєлєв; теперішній в.о. міністра із надзвичайних ситуацій України, генерал-лейтенант с.ц.з. Віталій Бут,  колишній губернатор Київщини Анатолій Засуха;  заступник директора Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту України, генерал-майор с.ц.з. Микола Откідач; ветерани пожежної служби Київщини,  полковники Володимир Гурін, Олександр Горбушин, підполковник Петро Шаврей та багато інших.

Були присутні як прості люди, так і колишня номенклатура. Не прийшли лише ті, хто не зміг прийти за станом здоров’я та лічені люди, які досі не можуть пробачити своєму начальникові якихось особистих образ.

Складними були стосунки Василя Петровича із ліквідаторами. Особливо з тими, з ким разом були на ліквідації наслідків на ЧАЕС. Деякі з них пішли з управління за неприємних обставин. Василь Денисенко, Тихон Карпук принципово не заходили до свого колишнього управління. Але, скажімо, Петро Михайлович Шаврей із ним помирився…

В той же час Мельник завжди допомагав родичам загиблих героїв Чорнобиля, надавав їм різноманітну допомогу, за гроші управління вони щороку їздили на Мітінське кладовище…

Як обмовився колишній начальник відділу служби та підготовки пожежогасіння УПО МВС Київського облвиконкому, полковник Анатолій Бондаренко: «Смерть має примирювати». Ой, як непросто йому працювалося під керівництвом Мельника…

Подейкували, Мельник пив, це й загнало його до могили. А я вважаю, що він любив не пити, а «гульбанити». Зібрати компанію й сидіти, розповідати бувальщини. Василь Петрович був щедрий із друзями, гостинний…Наприклад, любив зустрічатися із космонавтом Павлом Поповичем.  Їм було про що спілкуватися…Ну і як тут без чарки?

Зрештою, я йому не суддя. Мельник помилявся, але він сам платив за свої помилки. Він підтримував будь-яку владу й, завдяки цьому в управлінні не було затримок із зарплатою, будувалися нові об’єкти, на високому рівні проводилися змагання..

Ні до, ні після нього, жоден начальник Головного управління не влаштовував якихось свят, урочистих нагороджень, не запрошував до установи артистів. Оркестр ГУ МВС України в Київській області розташовувався на території нашого управління. Від цього вигравали і міліціонери, і рятувальники.

Одного разу відкривали навчально-методичний центр у Білій Церкві, задля цього оркестр переодягли у форму МНС. З одного боку – це комедія, «показуха», але це – й показник роботи…

Тільки генерал Мельник міг запросити міністра із надзвичайних ситуацій Григорія Реву на змагання сільських пожежних команд до Володарки. І Григорій Васильович приїхав, я сам це бачив!  Так, це не рівень міністра, але це показник впливу людини…

Після «помаранчевої революції» генерал-лейтенанта Мельника позбулися. На його місце поставили пацана, 29-річного племінника Віктора Балоги, Ореста Туркевича.  Присвоїли йому перше військове звання – майор, тоді поступово підвищили до полковника. «Помаранчева» влада завжди мала брак кваліфікованих кадрів… Орест Богданович одразу заходився розбудовувати свій побут, мурувати дачі на узбережжі Дніпра…На фоні харизматичного, яскравого попередника Туркевич видавався сірою мишею, рідко давав інтерв’ю. Та й що він, юрист за освітою, міг сказати журналістам?..

Останні шість років Василь Петрович працював у приватній будівельній компанії на Київщині.

Поховали Василя Мельника у Володарці. Фактично весь район вийшов проводжати свого видатного земляка. Щоправда, Григорій Рева чомусь виступав російською мовою. Хоча Василь Петрович ніколи не приховував своєї національності, а одного співробітника центру громадських зв’язків МНС України в Київській області навіть розпікав за спілкування на роботі недержавною мовою.

Пожежна служба втратила справжнього професіонала.

У книзі «Вогонь Чорнобиля» є своєрідний заповіт генерала Мельника:

«Чого навчив нас Чорнобиль?  З будь-якою технікою слід спілкуватися «на Ви». Цінувати дружбу і взаємовиручку.  Берегти і любити нашу планету, яка, виявляється, зовсім невелика. І цінувати життя, яке занадто коротке. Тож треба поспішати творити добро».

Земля йому пухом та вічна пам’ять!

Валерій СЕРДЮК,

колишній начальник навчально-методичного центру

ГУ МНС України в Київській області

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 15 октября 2012 г. в 8:31
и размещена в разделе Пам'ять.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта