«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
18.02.2004, рубрика "Чорнобиль у мистецтві"

И мертвым, и живым, и не рожденным на вечную память о Чернобыльской ночи…

Петр Захарович Емец родился в 1944 году в селе Великая Вовнянка Таращанского района Киевской области.

Он хорошо помнит свое послевоенное детство. Очень рано, еще мальчишкой, он начал работать. Вернувшийся с войны инвалидом дядька Василь привлек своего племянника к уходу за пасекой. Научил его грамоте пчеловода, и на развод подарил ему несколько ульев. Уже в эту пору прививалось к мальчишке Петру Емцу трудолюбие, внимание к природе и любовь к ней.

Петро-Емець

Дзвони-Чорнобиля.-1987-г                                                                                                                                                                                     

Дзвони Чорнобиля. 1987 г.

Судьба водила Петра Захаровича по всему миру. Он многое повидал, многое понимает. Видел богатый капитализм Америки, сытую Европу, разрушенную войной Югославию. Потому он легко отличает правду от фальши, добро от зла. Он очень эмоциональный, но доброй и широкой души человек.

Эти приобретенные качества вместе с его талантом, данным ему от Бога, позволяют создавать художественные работы глубоко проникновенные и глубокомысленные.

С апреля 1986 года Петр Захарович добровольцем сумел попасть на ликвидацию последствий аварии на ЧАЭС. Чернобыльская трагедия прошла не только через его сердце и душу, но и забрала его здоровье. В настоящий момент Петр Захарович – инвалид Чернобыля. И все равно он продолжает работать.

За-віщо,-земле-моя

За віщо, земле моя?

Пісня

Рідна моя земле, чом заголосила?
Бур’янами лютими заросла...
Це ж мене ти, земле, під серцем носила,
Мені свою доленьку віддала.

Прокляни ж ти, земле, мене-душогуба,
        
Зкам’яніле серце моє розкрай.
        
Це ж я тебе, нене, віддавав на згубу,
        
Бо пускав я злодія в рідний край.

Сипле тобі в очі пригорщами пилу,
Щоб діток у присмерку не знайшла.
Точать чорні ночі тебе посивілу,
Бо не пам’ятаєш нікому зла.

І степом, і морем, білим світом цілим
        
Витає незаймана благодать,
        
Щоб народним горем, - сивим Чорнобилем
        
Землякові серденько напувать.

Рідна моя земле, чом заголосила?
Бур’янами лютими заросла...
Нащо мене, земле, під серцем носила,
Нащо мені доленьку віддала?..

Чорнобиль, 1987р.

Всемирную славу Петру Емцу принесла картина «Колокола Чернобыля». У него большая коллекция картин, тема большинства которых – Чернобыль. Так сложилась судьба – он оказался участником и свидетелем подвига побратимов – чернобыльцев-ликвидаторов. Петр Захарович очень много выставлялся. Его персональные выставки проходили много раз в Киеве и Киевской области, в Чернобыле, Зеленом Мысе, пионерлагере «Сказочный», Славутиче. За рубежом – это и Нью-Йорк (США); Западный Берлин (Германия); Маскалучия и Катанья (Сицилия, Италия); Тульфес (Австрия); Страсбург (Франция).

В 1996 году Петр Захарович выпустил свой первый большой альбом живописи «Колокола Чернобыля» и посвятил он его «И мертвым, и живым, и не рожденным на вечную память о ЧЕРНОБЫЛЬСКОЙ НОЧИ…».

Из этого альбома мы и представляем читателям несколько его работ.

Як страшний сон

Як страшний сон

Лежить, мов жорно, клятий атом,
Життя вкорочує щодня.
Біда жирує, язиката,
І розбазікує брехня.

На серце тисне каменюка.
І доля, змалечку руда
Кляне оту щоденну муку,
Що діточок малих з’їда.

А темпи тиснуть навіжені,
Наївні душі земляків
І їхні дулі у кишені,
І добру пам’ять козаків,

Що не вернулись в рідну хату,
Бо кожен щирий голос мав,
І правду, биту і розп’яту,
З багна і крові...

Стихи Валентина Михайлюка мы поместили на одной странице с картинами Петра Емца не случайно. Во-первых, судьбы обоих опалены Чернобылем. Для Валентина Михайлюка Чернобыль – это родина. Во-вторых, они были большими друзьями. В свое время Валентин Михайлюк, представляя работы Петра Захаровича (“Андріївський узвіз”, №4, серпень 1991р.), писал о его творчестве:

«Мені, чорнобильцю з діда-прадіда, друзям, землякам моїм, картини Петра Ємця допомагають вижити, бо в них те горе, яке ми сьогодні пережили, повинні подолати і не допустити його завтра.

У кожній картині жевріє надія, віра, протест і глибинний оптимізм, притаманний повною мірою художникові – вольовій і життєлюбній людині, яка свідомо ризикувала життям, щодня йдучи на подвиг.

Згадую першу нашу зустріч – на першому з’їзді “Союзу “Чорнобиль”. Я з гітарою вийшов тоді на сцену і заспівав свої пісні в перерві між засіданнями. В залі до мене звернувся невисокий на зріст, але кремезний чоловік. Голубі проникливі очі, козацькі вуса і чуб. Твердо означені вилиця і підборіддя. Спирався на ціпок і ходив важко... (“Бісів стронцій ноги погриз”)... Мова швидка, весела, рухи бадьорі, рвучкі, наче й не було тих кілометрів по загиблій красі. “Слухайте-но сюди, то Ви з самого Чорнобиля? Ходімо до мене, я дещо для Вас цікаве покажу”.

Полонез

Полонез

Осіння пісня

Хто зна, що діється зі мною
У ці осінні сиві дні,
Неначе ходить стороною
Краса, призначена мені.

Приспів:

Навіщо сумно грають струни
Про літо дивне, золоте,
А день невиправдано юний
В душі волошкою цвіте?

Дарма спокусливій мороці
Минулу згадку берегти,
Дбайлива осінь в кожнім кроці
Багрянцем плине з висоти.

Приспів:

Не ворогують щастя й роки,
Хто зна, із котрої версти
До тебе лунко лічить кроки
Усе, чого чекаєш ти.

Приспів:

Навіщо сумно грають струни
Про літо дивне, золоте,
А день невиправдано юний
В душі волошкою цвіте?

Київ, 1989 р.

У зоні я багато чув про Петра Ємця, але, приїхавши у табір ЧАЕС “Сказочный”, де він працював, не застав його.

Зустріч була приємною несподіванкою, і я з радістю скористався запрошенням. Так я опинився в гуртожитку на вулиці Маршала Рокосовського, де він з донькою та дружиною займав кімнатку. Дивися на численні полотна, пізнавав рідні місця. Співав йому свої пісні, читав вірші і все було зрозуміло без слів, бо вийшло все те з чорнобильської спільної нашої біди. На кожну картину знаходився вірш, на кожну пісню – картина. Полотна були скрізь – на кухні, в коридорі, кімнаті, на балконі. Картини, яким судилося стати всесвітньо відомими, національним надбанням України.

З пісень найбільше сподобалися господарю “Пісня про Степанівку”, “Рідна моя земле”, інші. Пісня білоруською мовою “Гробовая палата”, присвячена П.З.Ємцю, згодом прозвучала у документальному фільмы “Дзвони Чорнобиля”, знятому режисером Петром Оларом. Нині фільм з успіхом демонструється за кордоном.

Згадували бувальщини Зони, зруйновані села, варварський розбій, що вчиняли мародери по хатах. Я пригадав, як у 86-му лазив у власну хату через вікно, забувши ключі у Києві, і думав, що прикро буде, коли міліція “застукає” такого “злодія”; як з мисливцями-ліквідаторами їли дичину в Ільїнцях “з радіацією на зубах”, та збирались вполювати вовків, що підходили на звалище до самих будинків, лякаючи собак. Десь під час цієї розмови й виникла думка про видання спільної збірки.

Чорнобильська мадонна

Чорнобильська мадонна

Пісня

Сивий дощ наздоганяв,
В груди бив і в спину,
Щоб я – марно не зайняв
Грона горобини.

Вже і хрестик, і свіча
У мене на грудях,
Бо священне помічав
І в цвіту, і в людях.

Україні понесу
Багряне намисто,
Захисти її красу,
Матінко Пречиста.

Щоб душею не кульгать
До святої кручі,
Щоб у снах не сновигать
У думки болючі.

Сивий дощ, либонь, мине –
Не дарма ж молився,
Щоб земляк в життя ясне
Вовком не дивився,

Серед ночі не стріляв
Зрощене віками,
Не виймав із-за халяв
Мову з остюками.

1986р.

Мені запам’яталися його барвисті, образні оповіді, а коли я сказав, що лисиці в зоні “пасли” курей – кожна мала свій курник, він весело засміявся: “У нас ще не так було. Знайшли ми півня, ледве живого. Ноги десь позбувся, чи відморозив, чи що. Приладнали ми йому протеза дерев’яного, а він так вправно на ньому шкандибав. Оклигав, десь із сусіднього села ще й шестеро дівок-курей привів. Ото парубок! Характер ліквідаторський”.

Вдивляюсь в картини. Думаю, що справедливо член Спілки художників УРСР Петро Захарович Ємець названий в одній із публікацій – Народним художником. І треба зазначити – з великої літери.

Пригадую відгук журналіста Володимира Дудки та письменника Івана Гонтаря на виставці картин Петра Захаровича: “Хвилювати можуть лише ті твори, де є думки і почуття, а значить, і талант. Все це притаманне Вашим творам...”.

Хочеться бачити Петра Захаровича Ємця, ліквідатора, митця, чий стан здоров’я потребує серйозної підтримки, в оточенні чуйних і добрих людей, які усвідомлюють значимість його творчості як духовного надбання нашої держави та й усього людства”.

Мы присоединяемся к словам Валентина Николаевича Михайлюка, сказанные им тринадцать лет назад. И добавим с уверенностью, что читатели газеты станут активными поклонниками творчества двух талантливых людей – Валентина Михайлюка и Петра Емца. Пожелаем Петру Емцу новых персональных выставок (а ему есть что показать!). А также и новых спонсоров в издании альбома с его творчеством.

Анатолий КОЛЯДИН,

ПЧ № 2/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Среда, 18 февраля 2004 г. в 7:20
и размещена в разделе Чорнобиль у мистецтві.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "ТВОРЧЕСТВО ПЕТРА ЕМЦА" 6 комментариев

  1. Сергей Дробина сказал(а):

    Здравствуйте Петро Захарович.Зашел на Ваш сайт и получил огромное удовлетворение от увиденного. Ваши работы долгое время находились в доме культуры села Великая Вовнянка.Радовали посетителей. Я Ваш земляк.Петра Макаровича Дробины сын.Работаю в школе учителем.Проживаю в городе Харькове.Удачного Вам творчества!Всегда приятно видеть своих земляков!Всего Вам доброго!

  2. Сергей Жигульских сказал(а):

    Буду в Киеве 20.04.11, Давай встретимся, звони 095-347-89-10,Сергей Жигульский.

  3. Ольга Таранда сказал(а):

    Петро Захарович, дорогий! Відгукніться. Не можу до Вас додзвонитися. Львів Вас пам’ятає.

  4. glavred сказал(а):

    Петро Захарович, продав квартиру в Києві, розділив її з донькою та придбав собі квартиру на батьківщині, на Київщині у Володарці
    Живе, працює, малює…

  5. ошека юрій сказал(а):

    Петро Захарович ,Вітаю!!! Якщьо згадаеш свого товариша по п.л. “Сказочний”, ми з тобою там, біля р.Вуж познайомились, Ошека Юрій …!!! Ти ще з Катьою , царство їй небесне, був у мене в гостях на харьковському масиві… Та і я , частенько був у тебе, як ви жили ще в однокімнатній квартирі… Як Іванка, напевно вже доросла красуня!??? Я давно вже втратив с тобою зв”язок! Відгукнись!!! М.т 067 421 99 87 . Дзвони !

  6. Евгений сказал(а):

    Здравствуйте Петр Захарович! Я вам пишу по просьбе Захара Петровича Емец, Если Вам это интересно пишите на yevgen_ch@mail.ru, или звоните тел. 89142531151.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта