?> В гостях у себе | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
05.04.2005, рубрика "Спогади"

В гостях у себе

Гончаренко Уляна Юхимівна – переселенка.

Вона евакуйована з села Паришев Чорнобильського району. Живе в Лукаші Баришевського району.

Гончаренко-чб

 

Приїхала в гості до своєї хати,
Ніхто не виходить мене зустрічати.
Ворота закриті і тин похилився,
По всьому городу бур’ян розпустився.
Зайшла на подвір’я, кругом подивилась,
Молода берізка мені поклонилась,
Під вікном калина вітами махнула,
Ягідок червоних мені простягнула.
Відімкнула двері. Стала на порозі.
Защемило серце, полилися сльози.
Пройшла через сіни, у хату ступила,
Підломились ноги, покинули сили.
Поріг цілувала, гладила одвірки,
До своєї хати промовляла гірко:
„Хата ж моя хата, ти ж моя защита,
Я без тебе, рідна, мов птиця підбита”.
Підмела підлогу, води наносила,
Затопила грубку, відпочити сіла.
Сіла відпочити біля свого столу,
Молилась, просила святого Миколу:
„Поможи, Миколо, горе перебути,
З сторони чужої додому вернутись.
На чужій чужині нас сонце не гріє,
Зимою і літом лихий вітер віє.
Поможи, Миколо, і ти, Божа Мати,
Вернутись додому віку доживати.
Щоб у білім пісочку мене поховали,
Щоб біла березка в головах стояла”.
Помолилась Богу, тихо вийшла з хати,
Бо вже час прийшов у чужий край вертати.
Вийшла за ворота, заплакала гірко,
Гіллям зашуміла вслід мені берізка.

У моєму краї

У моєму краї – солов’ї співають,
Шпак в садочку свисне, зозуля кує.
Сонечко пригріє, ліс зазеленіє,
Синьоока Прип’ять воду розіллє.
Проліски блакитні зацвітуть у квітні,
Запашна троянда в травні зацвіте,
Червоні суниці червень подарує,
Липень по чорниці у ліс поведе.
Серпень вижне жито гострими серпами,
Скосить в лузі сіно і в стоги знесе,
Вересень пригостить білими грибами,
Лісових горіхів жовтень принесе.
Листопад на зиму заготовить дрова,
Замете дороги в грудні сніговій.
Як без тебе жити, як тебе забути,
Як же не тужити, краю дорогий?

Молитва про „зону”

Зона, Чорнобильська зона,
Отруєна атомом рідна земля.
Для кого ти, зоно – Чорнобильська зона,
Мені ти завжди – Батьківщина моя.
Зона, Чорнобильська зона,
За тебе щоденно я Бога молю:
„О, праведний Боже, Святий і Всесильний,
Верні до життя Батьківщину мою”.
Там Прип’ять священна тече дні і ночі,
Несе до Дніпра своїх хвиль голубень,
А древній Чорнобиль віками із кручі
Мов в дзеркало дивиться в синю глибінь.
А з берега верби гілля опустили
Мов юні дівчата, що в річці купають волосся своє,
І літньої ночі небесне світило
На хвилі ласкаві срібло своє ллє.
На хатах пустих там гніздяться лелеки,
У вогкім болоті курличуть про щось журавлі,
Багульник цвіте, і запах чутно той далеко,
В гаях не змовкають всю ніч солов’ї.
Там проліски в лісі розкинули синєє диво,
Бери оберемком, милуйся, сплітай у вінок.
Від цвіту конвалій стає на землі біло-біло,
Неначе на листя зеленеє випав сніжок.
Галявину білі берізки кругом обступили,
Сплелися гіллям, немов зараз підуть у танок.
І котики жовті зелена лоза розпустила,
І бджоли невтомні на них вже збирають пилок.
Мій краю чарівний, моя дорога Батьківщино.
Не знає ніхто, що тебе у майбутньому жде.
Я в снах тебе бачу, якою тоді залишила.
Краси ж-бо такої немає у світі ніде.
Чорнобильська зона, нещасна моя Батьківщина,
Від прадіда-діда потом пролита земля.
Хоч нас із тобою чорна біда розлучила
Та в серці моїм ти – навік Батьківщина моя.
Чорнобильська зона, Чорнобильська зона,
За тебе щоденно я Бога молю:
„О, Праведний Боже, Святий і Всесильний!
Верні до життя Батьківщину мою!
Верни до життя і те білеє місто казкове,
Що поруч з Чорнобилем в атомнім бруді лежить
Мов зранений лебідь, що в небо не може злетіть.
Верни до життя нашу землю і наші оселі,
І річки, й озера, і ліс, що віками шумить,
І землю батьківську – там наші живуть самосели,
Щоб нашим нащадкам могло все довічно служить”.

Краса рідного краю

Коли падає сніг, завірюха гуде,
Покривалом пухким все навколо вкриває,
З димарів на дахах в’ється сизий димок.
Ти прекрасний в цю пору, рідний мій краю.
А як прийде тепло і розтануть снігу,
Весна землю святу буйним цвітом встеляє.
Жайворонки дзвенять і летять журавлі.
Ти найкращий у світі весною, мій краю.
За весною прийде тепле літо святе,
Сонце золотом з неба на землю спадає.
Пахне сіно на луках, стигне хліб на полях.
Твоїм хлібом ми виросли, рідний мій краю.
Стиглі яблука хилять гілля до землі,
І з зеленого бору запахне грибами.
Павутиння легке затремтить на землі.
Та і в осінь прекрасний, багатий мій краю!

Надруковано «ПЧ» № 4(16) квітень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 5 апреля 2005 г. в 14:10
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта