?> Валентин МИХАЙЛЮК | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
28.05.2004, рубрика "Творче свічадо"

Валентин МИХАЙЛЮК

1 травня Валентину Михайлюку виповнилося б 68 років

Минає 18 років з тої пам’ятної горьованої дати і чотири роки, як пішов із життя наш чорнобильський поет Валентин Михайлюк.

Михайлюк

“...Перед нами явище унікальне. Це не просто талановитий поет, а єдиний такий у світі – поет чорнобильський”, – пише Ліна Костенко у передмові до збірника пісень “Багряне намисто”.
Взірцем поетично-пісенної творчості для Валентина був Тарас Шевченко. В своїй поезії він часто звертається, веде діалог з нашим Пророком.
Все більше стає шанувальників творчості Валентина Михайлюка.

“Нарешті, в грудні минулого року, здала до видавництва “Раритет” (Генеральний директор Валерій Пахилевич) повне зібрання творів В.Михайлюка, - поділилася радістю Зінаїда Салатова-Михайлюк, – але потрібні ще кошти...” З вдячністю і теплотою Зінаїда просить подякувати за допомогу і підтримку усі ці роки Михайла Шитого (Президента Всеукраїнської Асоціації “Мисливсько-рибальські клуби та організації”). Михайло Кузьмович одним із перших надає допомогу у виданні творів Валентина Михайлюка.

Редакція газети звертається до читачів і всіх, хто спроможний, допомогти у зібрані коштів для видання цього унікального збірника. Його чекають тисячі шанувальників і друзів.

Анатолій КОЛЯДІН

Графіка – Петро ЕМЕЦЬ
Фото з сімейного архіву
Зінаїди САЛАТОВОЙ-МИХАЙЛЮК

* * *

“Українки цінуються на міжнародному
ринку наречених за: мистецько-художні
нахили своїх натур, покірливість,
меншу в порівнянні з американками балакучість,
кращу анатомічну будову і ... дешеву ціну”.

“Вечірній Київ” №98-99 від 16.05.97р.

Колись було козацтво і поети...
Про це впродовж злиденної пори
Оповіли цупкі авторитети
І довели тризуб і прапори.

Який же кнур, і чи “свідомим рилом”
Переверта український город?
І пропада надійна наша сила,
І зводить мур нездолений народ!

Шануєм Січ, а байстрюки байдужі,
Кошом своїм обравши ресторан,
Од протиріч стерилізують душі,
В чужі краї збувають роксолан...

Не присягни ні панові, ні брату,
А ні Христу з обличчям сатани.
Із чужини – калину розіп’яту,
Повік святу – додому поверни!

1997 р.

У-стен-саркофага

* * *

Не вщухли блазнівські столи,
Розпухли виродки сувойні –
Все пропили і одревли.
Немов бики на скотобойні.

Чужинська музика рипить,
Письмо – в сусальної позолоті,
Воліють пісню утопить
У меркантильному болоті.

Та слава Господу, село
В “модерн” цупкий не поспішає.
Народну пісню зберегло,
Себе в майбутнім воскрешає.

1998р.

У-вечного-огня

До дня ювілею –
10 років клубу “Предтеча”

з парламентської бібліотеки України

Знання вагомі осягла
Рухлива пам’ять картотеки,
Єднає мислі і діла
Дбайливий гурт бібліотеки.

Століття місто і село
Цей храм наповнює сумлінно,
Щоб недоучок не було
В твоїй родині, Україно.

Аби земляк наївний мій
Не потерпав од ворожнечі,
Аби заради примх повій
Не склали голови предтечі...

Аби Кобзар і Прометей
Були взірцями в ріднім слові.
І зустрічав русин гостей
“В сім'ї великій, вольній, новій”.

1997р.

Мова і ми

Трагічна мово,
вже тобі труну
Не тільки вороги,
А й діти власні тешуть...

Ліна Костенко

Динозавром тримавсь
на промінчикові –пуповині
Розбудовував храм,
боржником у високих небес

Чужий бог кобзарям
змилостивлювався по цеглині
У сузір’ї якімсь
промінець перервався і щез.

Розбудовував хлів,
не поглянувши в небо ні разу,
У поту перетлів,
розкрадаючи зоряний час,

На хазяйській землі
слугували кнури свинопасу
І приспавши жалі,
підкувікував їм свинопас.

О серпневій порі
воскресало життя дивовижне
На Чернечій горі
Заповіт не змарнів і не згас:

Хто в церквах прибере
і пшеницю посіє і вижне,
Коли мова – помре,
Полишивши каліками нас?

1996р.

Бтр

* * *

Сповідую волю єдиную,
Думки не нові і не злі,
Щоб стала людина – Людиною,
Бо в цьому спасіння Землі!

1991 р.

* * *

Я друзів пізнаю по щирих голосах
Мелодії весни вони мені приносять.
Поезію мою і весь буденний шлях
Сповідує ясне сердець многоголосся.

Околиці, гаї, поліські солові
Веселка золота березового тану...
Допоки друзі є покликання моє
Благословлю в літа, співать не перестану.

1997р.

Т.Г. Шевченку

Споконвіку ще жили
В Сибіру Івани,
Росіяни та хохли
І не росіяни.

Взувши звичні постоли
Та вклонившись хаті,
До мерзлоти прибули
Куркулі прокляті,

Бо придбали залюбки
В чорноземній справі
На долонях черепки –
Мозолі криваві!..

У Сибір чомусь мене
Вже не тягне нині,
І бажання не мине
Жити в Україні,

Щоб сльозами поливать
Покритку-природу,
У пісні переливать
Біль мого народу.

Не воскреснуть козаки,
Юнь зневіру множить,
Ні сокири, ні кілки
Справі не поможуть.

Вмерло писанка-село,
Непривітне й голе,
Будяками заросло
Материнське поле.

Батьку праведний Тарасе,
Душу словом виший,
Був у тебе чорний час,
В мене – не світліший.

Мови щирої навчи,
Просвіти помалу
Бідолах, що за харчі
Душу проміняли.

1988р. (Збірка “Біль”, 1993р.)

Питання про землю

Парує втомлена земля,
Спочинку просить лан і море,
Ліси нуклідні віддаля
Спокутують народне горе.

Навіщо стільки гіркоти
Від тебе, виснажене поле?
Чому безжалісні світи
Байдуже блимають довкола?

Що діять? Пить? Стрілять? Або
Писать, проклявши негативне,
І про розтоптану любов
І сите п’янство колективне?

Прокляття сукиним синам
Віками скиглить? Святий боже!
Ніхто не допоможе нам,
Як сам Іван не допоможе!

Доволі праці язиком,
Вельмишановнії панове,
Ми з мозолем та з матюком
Звикали вводити обнови!

Тому й питання не просте,
Що ми, Тарасові онуки,
Повірим вам, коли дасте
Нам нашу землю в наші руки.

1990, Київ (Збірка “Біль”, 1993р.)

Роздуми

Душею, серцем – не брешу
Підступно не жартую:
З людьми молюся і грішу,
Сміюся і горюю.

Не возсідаю “на коні”
“С монаршим постоянством”...
Кобзар не шанував панів
І я не в дружбі з панством,

Котре навчалось, далебі,
У Вірки – провідниці, –
Червоні, сині, “голубі”,
У штанах чи в спідниці, –

За Іудейські срібляки –
Своє ж – часник і сало...
Та СІЧ будують козаки
І їх таки чимало,

Котрі на слизькому льоду
Не впали на гомілки.
Отож, до Канева іду
Данилкові помилки

Перехрестить святим хрестом:
Коли ревла навала,
Не поодинці, а гуртом
Свобода виживала!

1998р.

На-фоне-клуба

Опубліковано "ПЧ" №5/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Пятница, 28 мая 2004 г. в 15:36
и размещена в разделе Творче свічадо.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта