?> Василь СТУС | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
23.01.2004, рубрика "Творче свічадо"

6 січня 2004 року Василеві Стусу – полум’яному сину України, поетові страдницької долі виповнилося б 66 років.

Але не судилося.

Минулий тоталітарний режим закатував мужнього талановитого українського поета ще змолоду. У ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 року на Колимі в холодному карцері ВС-389/36 скінчилося його земне життя. Зазнали такої долі і багато інших українських патріотів, які відстоювали свою національну гідність.

Чи злочин – неприниження?

На початку нового 2004 р., точніше 6 січня, Василеві Стусу виповнилося б 66 років. Та він назавжди залишився молодим. У ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 року на Колимі в карцері ВС-389/36 помер Василь Семенович Стус. Правильніше буде сказати – його закатували, як і багатьох інших українських патріотів. За який же такий злочин? Влучно на це запитання дана відповідь у передмові Юрія Покальчука до книги творів поета-страдника Василя Стуса “Вікна в поза простір”: “У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем, любив свою мову, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем, батьківщиною яничарів”.

Стус

Василь Стус

То чи злочин – неприниження? Чи не соромно ще сьогодні політикам-реваншистам за розп’яття ї глум над Україною, за знищення кращих представників українського народу?

І не може бути виправданим тикання пальцем на скрутне соціальне сьогодення, бо воно не що інше, як підсумковий результат бюрократично-тоталітарної, імперської діяльності.

Ось який запис зробив Василь Стус у таборовому зошиті: “Доведений до краю, я склав заяву до Верховної Ради СРСР з другою заявою, про відмову од громадянства. Це було в кінці 78 року. У ній я писав, що заборона займатися творчою роботою, постійне приниження моєї людської і національної гідності, стан, за якого я чую себе річчю, державним майном, яке КДБ вписало на своє конто; ситуація, за якої моє почуття українського патріотизму відведено на ранг державного злочину; національно-культурний погром на Україні – все це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Чим більше тортур і знущань я зазнаю – тим більше мій опір проти системи наруги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства. За патріотичним покликанням”. (“Вікна в поза простір”, Запис 5, стор. 214-215).

Яскраво висвітлює і засуджує Василь Стус людську байдужість, пристосовництво та холуйство у вірші, написаному в захист Івана Світличного, якого тоді мордували “слуги народа”.

...Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
всі правдолюби, чорт би вас побрав.
Чи людська добрість – тільки доти
добрість,
поки без сил, без мужності, без прав
допомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещасті прихистить
і зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти, аби жить?
Коли тебе, коханий, покарають, -
куди втечу від сорому й ганьби?
Тоді прости, прощай, проклятий краю,
вітчизно боягузів і убивць.

* * *

Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже твоє життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось.
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж – за мене вдвоє
нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь.
Я є добро. А ти – труха і тлінь.
А спільне в нас – що в’язні ми обоє,
дверей обабоки. Ти там, я – тут.
Нас порізнили мури, як статут.

* * *

І що кигиче в мертвій цей пустелі?
Киги-киги – мов чайка з-над Дніпра.
О семи гори горя, цвинтар велій,
і я тут згину, як прийде пора?
Киги-киги – за ким ти тужиш, пташко?
Киги-киги – й тобі своя біда?
Потерпимо іще – бодай і тяжко,
тут наша кров – солона і руда.
Сюди ми йшли – займанщину обсісти,
козацькими кістками облягти.
Живцем, як кажуть, в землю ж не залізти –
Сибіру, Магадана чи Ухти.
Кигикнуло – і далі полетіло.
А може, все причулося мені.
І вже болить душа, на дуб здубіла,
В цій чужаниці, чужбі, чужині!

Довга-дорога-додому

Довга дорога додому

6 січня 2004 року Василеві Стусу – полум’яному сину України, поетові страдницької долі виповнилося б 66 років. Але не судилося.

Минулий тоталітарний режим закатував мужнього талановитого українського поета ще змолоду. У ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 року на Колимі в холодному карцері ВС-389/36 скінчилося його земне життя. Зазнали такої долі і багато інших українських патріотів, які відстоювали свою національну гідність.

Василь Стус писав про ціну поневоленого життя:

Пощо мені життя
суремного тривога,
як більше опертя
не виблагати в Бога?
Пощо твої труди,
усі тяжкі маруди,
коли в усі сліди
ступає тінь Іуди?
Ошукана чота
за пагорби зникає
і доли посідає
маркітна марнота.

Василь СТУС
“Вікна в позапростір” стор. 159

Василь-СТУС

Василь СТУС. Портрет

... Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було.
За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину.

На колимськім морозі калина
Зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
Тільки сонце і простір, і сніг,
І котилося куль-покотьолом
Моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
Только олень писався в імлі,
І зійшлися кінці і начала
На оцій чужинецькій землі.

Роспись-Стуса

Розпис В. Стуса

* * *

Людмила ЄВСЄЄНКО
Василю Стусу

“Хто проти тиранії – встаньте!” –
які палкі і пристрасні слова,
тож в душу ви свою загляньте,
якщо іще вона у вас жива.
Якщо ж для вас за все на світі
найголовніше – черево набить
і власні примхи вдовольнити,
то вам цього ніяк не зрозуміть.
По мірках звичних сьогодення
нічого особливого нема
в отих сльозах, що так натхненно
Василь до вас із болем промовляв.
Тепер ви всі розумні стали,
не проти інший враз поміркувати.
В свій час ви не протестували
проти вимог його затаврувати.
А він прозрів одним з найперших,
угледів ницість нашої ганьби.
А ви під гаслом йшли дешевим
із терпкістю покірної юрби.
Він серце мав і щире, і правдиве,
і Україну віддано любив,
удачу мав тверду і незрадливу,
а на тортурах – совість не зганьбив.
“Хто проти тиранії – встаньте!” –
які палкі і пристрасні слова.
Він зовсім молодий – погляньте,
а в нього посивіла голова.
Вогонь брехні той голос правди
жорстоко намагався спопелить,
зболіло душу раз-назавжди
по таборах і камерах згноїть.
Застиг гарячий пульс в пустелі...
Тож домоглися іроди свого!
У дні тяжкі, і сірі, й невеселі
закінчилось сумне життя його.
“Хто проти тиранії – встаньте!” –
Які палкі і пристрасні слова.
Хто їх промовив – пам’ятайте.
Душа його, як і раніш, - жива.

* * *

Петро ФЕДОРЕНКО
Пам’яті Василя Стуса

Колимський содом.
Можновладці, мов краби
До горла до твого повзуть,
Бо на противагу
Співцям дифірамбів,
Ярма ти висвітлюєш суть.
Вже й смертну
Тобі заготовили постіль,
Життєвий окресливши круг.
Довкола виднівсь
Заіржавлений простір
І неба низького ланцюг.
Та мучило ще
України каліцтво,
Наруга у рідним краю.
Але уже вкрай
Кадебістськеє вістря
Втиналося в душу твою.
Й коли тебе в землю
Колимську вдовбали –
Повисла над простором мла...
А вище і ширше
В нових децибелах
Ганебність імперська пливла.

* * *

Цю сторінку підготував для читачів газети Петро Федоренко – лауреат Міжнародної премії ім. Валентина Михайлика.

На цій сторінці читач завжди знайде розвагу для душі. Адже в наш скрутний час не варто забувати і про духовність. І якщо ви будете зберігати творчий доробок наших авторів, то у вас з’явиться поважна добірка цікавих творів, які допоможуть вам відпочити від життєвих негараздів, самоти, а можливо і щось збагнути.

Надруковано: ПЧ № 1/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Пятница, 23 января 2004 г. в 9:45
и размещена в разделе Творче свічадо.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта