?> Відкрите звернення з питань встановлення cтатусу інваліда війни | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
12.01.2010, рубрика "Наше право"

Відкрите  звернення  з питань встановлення cтатусу інваліда війни, інвалідам-ліквідаторам  залученим в 1986 році до ЗОНИ небезпеки через Цивільну оборону!

Отримав ксерокопії дебільних звернень голови Херсонської обласної організації «СОЮЗ ЧОРНОБИЛЬ УКРАЇНИ» Попова І. Г., які показують не відстоювання та захист порушених прав інвалідів-ліквідаторів, а підтверджують анти чорнобильську направленість керівника цієї громадської організації, та намагання підтримати протиправну діяльність чиновників «антисоціального захисту від населення», за що любою ціною отримати із бюджету кошти на «підтримку громадської організації» (яку керівники таких організацій використовують на свою користь), але цю «підтримку» можливо розцінювати як «хабар» від державних чиновників, за «одобрямс» усім злочинам, які творять державні чиновники (і в першу чергу органам «антисоціального захисту від населення», які повідомляють чорнобильцям що в державному бюджеті не вистачає коштів для забезпечення в повному обсязі пенсій інвалідам-ліквідаторам, та інших пільг, але вистачає для отримання державними чиновниками «антисоціального захисту» та пенсійного фонду премій за економію бюджетних коштів).


В Міністерстві праці та соціальної політики України існує Консультативна Рада громадських Чорнобильських організацій (одним із багатьох членів якої являється Президент ВГО «Союз Чорнобиль України» Андрєєв Ю. Б.). Аналізуючи роботу громадських Чорнобильських організацій членів Консультативної Ради при Мінпраці (яку спостерігав із середини, у якості члена Консультативної ради від ВГО «Громадський контроль», в цей період чиновники міністерства заявляли, що 70% заперечень спостерігалися від мене, але ні на одне моє заперечення не могли представити підтверджень статтями Конституції, Кодексів і Законів України та рішеннями Конституційного Суду України). Зразу можливо зробити висновок, хто із громадських Чорнобильських організацій захищає порушені права чорнобильців (цім організаціям постійно відмовляють від надання фінансової підтримки із бюджету, тому роботу офісів такі організації забезпечують за рахунок внесків самих інвалідів-ліквідаторів), а організації, яких можливо перелічити по пальцям, отримують фінансову підтримку, тому підтримують усі питання, що протиправно, в порушення Конституції та Законів України ставляться міністерством (що показує голосування Консультативної Ради). Президент ВГО «Союз Чорнобиль України» Андрєєв Ю. Б. на мітингах заявляє про порушення прав чорнобильців передбачених законом, а тихенько узгоджує міністерству необхідні питання заниження чорнобильських виплат через постанови Кабінету Міністрів України та накази Мінпраці, тому маючі виробничі організації (які ними створені), отримує фінансування із державного бюджету (при цьому фінансування від Мінпраці останні роки зменшено на рівень нецільового використання бюджетних коштів - зловживання виявлені прокуратурою, та дають можливість чиновникам зловживати владою, і держати Андрєєва Ю. Б. за «фабірже»).

popov-1

Звернення пана Попова І. Г. до Міністра праці та соціальної політики України Кириленко В. А. (лист від 25.04.2005 р. № 471) показує повну некомпетентність деяких «так званих керівників» Чорнобильського руху України, які некомпетентні в структурі державного устрою СРСР, та не знали існуючу в той час структуру, а особливо будівництво системи секретності, яка існувала в структурі ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Держплану СРСР, Держпостачу СРСР (голови двох останніх, в першу чергу також займали посади заступників голови Ради Міністрів СРСР), та Союзних Міністерств, які мали по чотири спецуправління (кожне із яких мало свій рівень секретності – свій рівень підписки «про нерозголошення отриманої інформації», і допуск до усіх рівнів мала обмежена кількість співробітників). При цьому із зазначеного листа Попова І. Г. видно, що під час СРСР він не мав ніякого рівня «допуску», бо він не знає, що в СРСР постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР діяли на рівні вищому від законів (а положення Конституції були для замилювання очей міжнародної спільноти). На початку сімдесятих (після інституту) відслужив дійсну військову службу та продовжив працювати в системі центрального апарату Держпостачу УРСР, отримав свій перший (знизу) рівень «допуску», та отримав на право працювати з певним переліком постанов ЦК КПРС та Ради Міністрів України (які відповідали моєму рівню «допуску»), при цьому автоматично в четвертому управлінні отримав «броню» від подальшої військової служби та військової перепідготовки навіть на період війни (четверте управління Держпостачу займалося Цивільною обороною, та керувало спеціальними резервами створеними на час війни), при цьому мене було зараховано до складу невоєнізованої Цивільної оборони у якості керівника групи радіаційного та хімічного захисту (постійно проходив спеціальну підготовку та навчання). Тільки дуби «солдафони» при відсутності компетенції мають високу амбіцію (так називав певну категорію офіцерів мій покійний батько, який до війни мав вищу освіту, та старшиною почав другу світову війну з 39 року, бо входив у складі танкового корпусу ще до Прибалтики та Західної України, а потім від м. Броди в Західній Україні з боями відступав до Сталінграду, де отримав офіцерське звання, а після сталінградської битви став викладачем військового училища, де був начальником циклу, і навіть був в. о. начальника училища по учбовій частині, працював в Ленінградській військовій академії, але вимушений був повернутися до училища із-за хвороби дружини, яку частково паралізувало під час родів). Некомпетентні «солдафони» мають амбіції, яка зростає з рівнем зірочок на погонах (які стрімко зростають на командних посадах - особливо командирів особливо моторизованої піхоти  (крім офіцерів-спеціалістів, в тому числі секретних військових частин), тому не знають що була воєнізована Цивільна оборона в складі Міністерства оборони, а також існувала невоєнізована Цивільна оборона, начальником якої в Україні був Голова Ради Міністрів УРСР (який підпорядковувався начальнику невоєнізованої Цивільної оборони – Голові Ради Міністрів СРСР), а управління провадилося через спецуправління (та спецвідділи), робота яких була засекречена навіть для співробітників, яки не мали спеціального «допуску». Некомпетентні дуби не знають, що основні роботи по ліквідації катастрофи починали співробітники  Міністерства середнього машинобудування СРСР (воєнізованого міністерства, яке після другої світової війни створив Л. П. Берія, тому цей ядерний монстр в СРСР мав необмежені повноваження навіть на рішення ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, бо цьому міністерству підпорядковувалася уся військова ядерна промисловість: в тому числі військові ядерні реактори на яких вироблялися заряди ядерних боєголовок, ядерні полігони - на яких випробували ядерні заряди, тому в повноваженнях цього міністерства також передбачалися  функції ліквідація ядерних аварій та катастроф, але кадри цього міністерства були «перемолоті» численними в СРСР аваріями на ядерних об’єктах, тому їхні спеціалісти на момент Чорнобильської катастрофи вже мали граничний рівень радіаційного навантаження). Указане міністерство залучило дармову підсобну робочу силу у вигляді рядового складу діючих військових частин (а більша частина офіцерів-командирів маючи нульову компетенцію відправлялася на «навчання» до ЗОНИ як «на курорт», а маючі часткову інформацію прагнули отримати «довгий карбованець», за яким їхали через роботу вахтовим методом «ліквідатори» після відбудови «САРКОФАГУ» - закінчення періоду ведення бойових дій), до яких на допомогу долучили резервістів (яких залучали через військові комісаріати на «так звану» військову перепідготовку). Але виявилося, що нікому виконувати спеціальні роботи, бо основних спеціалістів, для виконання спеціальних робіт неможливо залучити до ЗОНИ небезпеки, через «залучення резервістів», бо висококваліфіковані спеціалісти мали «броню навіть на період війни». Тому було видано «таємний» наказ (для основної частини громадян, та навіть військових) Цивільної оборони СРСР, підписаний Головою Цивільної оборони – Головою Ради Міністрів СРСР (разом з ЦК КПРС), який розповсюджувався через спецуправління, при цьому повідомляю що переважна частина цих спеціальних наказів з грифом «таємно» (архівів  спецуправлінь та спецвідділів що знаходилися в міністерствах та організаціях УРСР) в кінці восьмидесятих та на початку дев’яностих по закритому наказу із Москви були знищені. Наказ з грифом «таємно» доводився Головою Цивільної оборони УРСР – Головою Ради Міністрів УРСР тільки до тих міністерств, спеціалістів, яких необхідно було залучити до ЗОНИ небезпеки на виконання спеціальних робіт (але вони мали «броню» від призову на військову службу та військову перепідготовку), тому це можливо було зробити тільки через «таємний» наказ керівника Цивільної оборони СРСР та УРСР (наказу про особливий стан та залучення на ліквідацію до усіх підрозділів невоєнізованої Цивільної оборони УРСР не доводилося, тому більша частина керівників Цивільної оборони республіки не мали інформації з засекреченої частини робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи). До залучених спеціалістів відносилися: прохідники метробуду та прохідники по будівництву шахт, яких через «таємний» наказ Цивільної оборони залучали будували тунель під зруйнований реактор (також залучали висококваліфікованих спеціалістів різних будівельних кваліфікацій, в тому числі Мінмонтажспецбуду, та інших спеціалістів різних необхідних кваліфікацій, які мали «броню» від призову на військову службу та військову перепідготовку). По «таємному наказу ЦК КПРС та керівника Цивільної оборони, Держпостач УРСР (в якому я працював у підрозділі, що забезпечував усіма головними будівельними та спеціалізованими ізоляційними матеріалами) створив в ЗОНІ небезпеки штаб Держпостачу УРСР на Чорнобильській АЕС, до якого мене особисто після ознайомлення під розпис з наказом, що мав гриф «таємним», прямо в приміщенні четвертого управляння (яке знаходилися в цокольній частині будинку Ради Міністрів УРСР, а на першому поверсі знаходилися кабінети Голови та заступників Голови Держпостачу УРСР), переодягли в спецодяг та направляли до ЗОНИ, де виконував обов’язки дозиметріста, які виконував контролюючи в тунелі використання тампонажного цементу для гарячих свердловин, що заливали під зруйнований реактор (своєчасну поставку якого особисто забезпечував як спеціаліст із головних та спеціальних будівельних матеріалів), також забезпечував поставку та використання спеціальних ізоляційних матеріалів для трубопроводу по якому відкачували тяжку воду із зруйнованого реактора, та забезпечував поставку спеціальних матеріалів (та навіть натурального каучуку із-за кордону) , які використовували вертольотчики для засипки в зруйнований реактор та розпилення над ЗОНОЮ.

Херсон 1

Звернення Попова І. Г. до Прокурора Київської області (лист від 17.08.2009 р. № 709) показують замовний характер, із використанням некомпетентної особи, яка в любий момент може відпрацювати державне фінансування (отримавши команду «фас» від чиновників «антисоціального захисту від населення»), бо має амбіції «солдафона», але некомпетентний в проблемі. Будучі компетентнім у піднятій проблемі: про надання статусу інваліда війни громадянам, із числа цивільних ліквідаторів,  що отримали інвалідність, яка пов’язана з ліквідацією аварії на ЧАЕС, яких в1986 році залучалися на роботи з ліквідації через наказ невоєнізованої Цивільної оборони, і ця категорія інвалідів-ліквідаторів 1986 року отримала право на статус інваліда війни згідно додаткового пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», введеного з 2005 року згідно Закону України від 15.06.2004 р. № 1770-IV. Для  введення в дію цього закону, та виконання його органами виконавчої влади до «Положення Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302) було зроблено доповнення, яке введено постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2005 р. № 198, згідно якого передбачено, що ДОВІДКУ, яка підтверджує залучення інвалідів-ліквідаторів до ЗОНИ небезпеки через Цивільну оборону надає «Міністерство надзвичайних ситуацій», а згідно діючого Закону України «Про Цивільну оборону України» від 03.02.1993 р. № 2974-ХІІ регіональні підрозділи надзвичайних ситуацій мають подвійне підпорядкування – міністерству (МНС) та виконавчим органам виконавчої влади (голови обласних державних адміністрацій являються керівниками невоєнізованої Цивільної оборони області), тому листом від 30.12.2008 р. № 02-17796/284, який підписав перший заступник Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Антонець В.М. (якому належіть повноваження з Цивільної оборони, а заступник Міністра Холоша В. І. на якого посилається «солдафон» Попов І. Г. не має повноважень із Цивільної оборони, крім того на особистому прийомі в МНС, інваліди-ліквідатори Карпенко Л. М. та Грушецький М. С. почули від Холоши В. І. – як мені надоїли Чорнобильські проблеми, нарешті позбавився від проблем видачі  та перереєстрації Чорнобильських посвідчень, які скинув на Мінпраці, і не бажаю вирішувати ніякі чорнобильські проблеми – правда звільнятися із міністерства не збирається) повідомив що довідки відають Управління з питань надзвичайних ситуацій Автономної республіки Крим, обласних (Київської та Севастопольської міської) державних адміністрацій (повні архіви має тільки Київське обласне управління).

Праця Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи підпорядкована «Положенню про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1539 (а Мінпраці та його регіональні підрозділи повинні працювати строго у відповідності «Положення про Міністерство праці та соціальної політики України», яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543, в якому немає повноважень із невоєнізованої Цивільної оборони, а тім паче допуску до документів що мають гриф «таємно» та «з обмеженим доступом» по зазначеним функціям). а уся побудова роботи з невоєнізованої Цивільної оборони в МНС підпорядкована Закону України «Про Цивільну оборону України» від 03.02.1993 року № 2974-ХІІ, та «Положенню про Цивільну оборону», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 року № 299, пункт 2 частини ІІ положення передбачає: «Загальне керівництво Цивільною обороною відповідно до принципу її побудови здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Криму, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання» ....... «Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України або окрема посадова особа. На інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників цивільної оборони виконують керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів Рад народних депутатів. У міністерствах, інших центральних органах  державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях та на об'єктах народного господарства начальниками цивільної  оборони є їхні керівники», пункт 8 частини ІІ положення передбачає: «Невоєнізовані формування цивільної оборони - це складова частина сил цивільної оборони, які утворюються на воєнний час в областях, містах, районах, а також на підприємствах, що продовжуватимуть свою виробничу діяльність під час війни», частина ІІІ положення передбачає: «Повноваження та обов'язки посадових осіб, органів державної виконавчої влади,.....», пункт 3 частини ІІІ положення передбачає: «Свої обов'язки керівники цивільної оборони країни та адміністративно-територіальних ланок виконують шляхом безпосередньої діяльності, а також через начальників штабів цивільної оборони, яким надається право: - видавати накази, розпорядження, директиви, вказівки з питань цивільної оборони, обов'язкові для виконання всіма органами управління, адміністраціями і посадовими особами підприємств, установ і організацій,.....здійснювати контроль за роботою міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, міських держадміністрацій, підприємств, установ і організацій  згідно із законодавством про цивільну оборону; залучати до дій у надзвичайних ситуаціях сили міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, які згідно із законодавством провадять діяльність із захисту населення від впливу наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха».

Згідно пункту 3 частини ІІІ «Положення про Цивільну оборону» (зазначеного в моєму виступі останнім) Начальник Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації Боровков І. Ю. по НАКАЗУ (який узгоджено з МНС та обласною державною адміністрацію – бо управління згідно зазначеного закону та положення має подвійне підпорядкування), створив спеціальну КОМІСІЮ, яка розглядає документи по Цивільній обороні за період ліквідації Чорнобильської катастрофи. Членами комісії мажуть бути тільки спеціалісти, які мають «допуск» до роботи з документами з Цивільної оборони з грифом «таємно» та «з обмеженим доступом». Згідно Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-XII забороняється розсекречувати інформацію, яка має гриф «таємно» та «з обмеженим доступом», та надавати таку інформацію посадовим особам, які не мають спеціального допуску (а чиновники Мінпраці та регіональних підрозділів «антисоціального захисту від населення» не мають допуску для роботи з документами з Цивільної оборони, що мають спеціальний гриф, але мають багато наглості порушувати положення Конституції, Кодексів та Законів України, крім того їх давить «жаба» бо вони вже націлилися на отримання «хабарів» за безпідставну видачу посвідчень інваліда війни), тому по підсумкам роботи КОМІСІЇ видається тільки ДОВІДКА.

Робота Комісії (колегіального органу) що створена в Управлінні з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації позбавляє можливості виникнення негативних факторів, та позбавляє можливості отримувати «хабарі» окремими нечистоплотними чиновниками - діяння що підпадає під дію Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 року № 356/95-ВР (356/95-ВР), бо остаточне рішення виноситься колегіально (колективно при одночасному розгляді документів, та винесенню рішення), яке заноситься до протоколу (при якому, для можливих перевірок контролюючих органів – одним із яких являється прокуратура, зберігаються документи інвалідів-ліквідаторів, в тому числі архівні документи з та документи про залучення громадян на ліквідацію через Цивільну оборони, та документів по катастрофі на ЧАЕС, які мають має гриф «з обмеженим доступом» та «таємно»). Тільки згідно висновкам зробленим КОМІСІЄЮ в протоколі (який одночасно підписують усі члени Комісії) видається ДОВІДКА, яку підписує начальник  Управління (а для дієвого контролю, начальник не являється членом зазначеної КОМІСІЇ, але контролює її діяльність як керівник), а підпис начальника завіряється гербовою печаткою Управління. Аналогічна Комісія також створена в Головному Управлінні з питань надзвичайних ситуацій Виконавчого органу Київської міської Ради - Київської міської державної адміністрації, яка розглядає документи по інвалідам-ліквідаторам залученим для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС через формування Цивільної оборони міністерств, організацій та підприємств міста Києва. При цьому тільки в архівах Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації зберегли доповідь штабу невоєнізованої Цивільної оборони УРСР (яку очолював Голова Ради Міністрів УРСР), в якій підводилися підсумки роботи невоєнізованої Цивільної оборони УРСР на роботах по ліквідації Чорнобильської катастрофи. Доповідь мала гриф «таємно», тому її не було можливості демонструвати на відкритих судових засіданнях, і вона використовувалася спеціалістами що мали спеціальній допуск під час засідання КОМІСІЇ, бо доповідь містить перелік організацій, які залучали через Цивільну оборони на ліквідацію до ЗОНИ небезпеки, та містить перелік робіт, які виконували спеціалісти залучені на ліквідацію через Цивільну оборону (доповідь написана це в УРСР, коли про пільги ліквідаторам ніхто не мріяв, а ті керівники невоєнізованої Цивільної оборони УРСР давно мертві).

Будучі зовсім некомпетентним із піднятої проблеми, але виконуючи злочинне «замовлення» регіонального підрозділу

«антисоціального захисту від населення» (чиновники якого націлилися на «хабарі» за видачу посвідчень інваліда війни, бо існуюча система отримання довідок-підтверджень через Управління з питань надзвичайних ситуацій підрізала їм крила) «солдафон» Попов І. Г. зовсім не має уяви, що його підставляють по усім параметрам, бо неправомірно посилатися на лист від 24 грудня 2007 року № 804/0/15-07/014, який не вагаючись підписала заступник Міністра праці та соціальної політики України Гаряча О. В. (цім листом її залучили до злочинів, які до того тихенько творили керівники та чиновники Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку Мінпраці, але раніше ці зловживання припинялися заступниками Міністра Дьяченко В. М. та Крищенко К. Є., які раніше по черзі керували Консультативною Радою громадських Чорнобильських організацій, але ці керівники не були готовими бездумно порушувати законодавство - що і раніше постійно спостерігалося в роботі Гарячої О. В. - стали неугодними новому Міністру Денісовій Л. Л., яка прийшла в грудні та звільнила усіх чесних керівників), при цьому в листі їде посилання на «замовне» судове рішення Дарницького районного суду м. Києва (бо посилається не на закони та нормативно правові акти, а просто врахувало  заперечення відповідача – Дарницького управління «антисоціального захисту від населення»), яке на час написання листа чиновниками Мінпраці вже було опротестовано через суд апеляційної інстанції (а використання судового рішення, що не вступило в законну силу, та оскаржене, тім паче робити із нього «інструкцію» являється злочином чиновників Мінпраці). «Солдафон» Попов І. Г. навіть не в курсі, що на час написання ним (17 серпня 2009 р.) замовного листа давно не існує цієї проблеми, бо Київський апеляційний адміністративний суд (під наглядом Уповноваженого Верховної Ради України Карпачової Н. І.) відмінив «замовне» рішення Дарницького районного суду м. Києва, а фігурант судового розгляду Науменко О. М. отримав посвідчення інваліда війни згідно ДОВІДКИ Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації, при цьому Управління «антисоціального захисту від населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації вислухавши виступ судді, головуючого на апеляційному розгляді, який повідомив, що до справи залучено клопотання позивача Науменко О. М. (по якому на цьому етапі рішення не виноситься, але клопотання буде враховано в разі подачі відповідачем касаційної скарги), про винесення окремої УХВАЛИ на адресу прокуратури, притягнути керівників та чиновників Мінпраці, які готували та підписували «так-звані листи інструкції», які Міністерством юстиції України  визнані такими, що порушують Указ Президента України від 03.10.1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", у відповідності якого введено «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, тому підлягають скасуванню (лист від 18.12.2008 р. № 8209-0-26-08-21 Мінюсту надано на припис Генерального Прокурора України та Прокурора м. Києва, і підписав цей лист заступник Міністра юстиції України Єфименко Л. В.). При цьому в листі Мінюсту надається перелік із семи листів підписаних керівництвом Мінпраці України (в тому числі скасовано листи: а.) від 24.12.2007 р. № 804/0/15-07/014, який підписала заступник Міністра Гаряча О. В.; б.) від 04.04.2008 р. № 3009/0/14-08/20, який особисто підписала Міністр праці Денисова Л.Л. /що активно залучилися до злочину проти інвалідів-ліквідаторів/; в.) від 04.04.2008 р. № 10641/0/14-08/014, який підписав заступник Міністра Бичков  С. І.; та листи підписані іншими заступниками Міністра та керівниками Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку). Міністерство юстиції України повідомило Прокуратуру м. Києва та Міністерство праці та соціальної політики України про скасування  «так-званих листів інструкції», які визнані протиправними, при цьому в листі Мінюсту зазначається, що згідно затвердженого положення Мінпраці (постанова 1543-2006п) має функції по соціальному захисту (про нього повинні знати регіональні підрозділи «антисоціального захисту від населення), в тому числі Херсонське обласне, яке надавало «солдафону» Попову І. Г. команду «фас»). Перелік функцій із соціального захисту визначено в «Положенні про Міністерство праці та соціальної політики України», яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543, в якому немає повноважень із допуску до документів із Цивільної оборони, а тім паче документами що мають гриф «таємно» та «з обмеженим доступом»

В своєму листі «солдафон» Попов І. Г. говорить, що необхідно розширити повноваження комісії що створена в Управлінні соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, що можливо розцінювати як узурпація зазначеною організацією повноважень, що належать іншим організаціям. Якби Попов І. Г. мав необхідну кваліфікацію та був ознайомлений із положеннями статей Конституції, Кодексів і Законів України, та розробленими у їх розвиток нормативно-правовими актами виконавчих органів влади (одним із яких являються положення затверджені постановами Кабінету Міністрів України, які розроблені у розвиток Конституції і Законів України та Указів Президента України, та строго відповідають їм), міг працювати із комп’ютером та сайтом http//www.zakon.rada.gov.ua. тоді мав можливість ознайомитися з оригіналами повних текстів законів та положень затверджених постановами Кабінету Міністрів України, тільки тоді «пан» Попов І. Г. буде користуватися не тією «редакцією», яку йому нав’язують державні чиновники «антисоціального захисту від населення» (та не буде користуватися «концепцією», яку придумали чиновники Мінпраці на свою користь, бо «концепція» покриває зловживання проти законодавства), також чиновники Мінпраці надають заявникам неповну або застарілу інформацію – з чим особисто зіткнувся в грудні 2007 року, коли після відмови районного управління «антисоціального захисту від населення» видати мені посвідчення інваліда війни у відповідності ДОВІДКИ, яку видало Головне Управлінні з питань надзвичайних ситуацій Виконавчого органу Київської міської Ради - Київської міської державної адміністрації, як член Консультативної Ради громадських чорнобильських організацій звернувся до її голови – заступника Міністра праці Крищенка К. Є., який особисто розглянув надану документацію (мою та інших інвалідів-ліквідаторів що були на прийомі разом), визвав заступника директора Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку Кисляк І. О., яка в нашій присутності заявила заступнику міністра що посвідчення не видають, бо немає чистих бланків посвідчення інваліда війни, на що Крищенко К. Є. відповів що директор Департаменту (якої не було на роботі) вже доповідала йому що бланки посвідчень з типографії отримані, та показувала йому ці бланки, на що «пані» Кисляк І. О. змінила тактику, та заявила що мабуть Оболонське районне управління їх ще не отримало. На що отримала наказ розібратися, та до нового забезпечити видачу посвідчень заявникам. Перед новим роком ми знову звернулися в Оболонське районне управління «антисоціального захисту», начальник якого Ткаченко В. П. заявив, що нам міністерством відмовлено видавати посвідчення (але на руки видав лист в якому повідомлялося, що направлено запит до Головного управління соціального захисту м. Києва, після надходження відповіді від якого нам буде надано відповідь), тоді ми знову поїхали в міністерство, де на кабінеті який займав заступник Міністра Крищенка К. Є. не було таблички (таблички були зняти з кабінетів інших заступників Міністра), а секретар Міністра Денісової Л. Л. повідомила, що усі заступники Міністра звільнені «за особистою заявою», тоді ми пішли до заступника директора Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку Кисляк І. О., яка заявила - що Вона не вважає нас «достойними» отримати зазначений статус інваліда війни, і додала що в законі № 1770-IV не зазначено хто повинен видавати ДОВІДКИ-підтвердження. На наше повідомлення, що в Законі України від 22.12.1995 р. № 488/95-ВР, яким до статті 7  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» добавлено пункти 1 – 7, згідно яких надано статус інваліда війни військовим та вільнонайманим громадянам військових частин, що отримали статус інваліда-ліквідатора також не зазначено хто повинен видавати ДОВІДКИ-підтвердження, Вона показала нам «Положення Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, до якого внесенні положення, що ДОВІДКИ-підтвердження військовослужбовцям надаються: Міноборони, МВС, Держспецзв'язку, при цьому «пані» Кисляк І. О., фактично укрила свій злочин, бо надала нам на ознайомлення застарілий екземпляр положення, до якого не було додано змін внесених постановою Кабінету Міністрів України  від 28.03.2005 р. № 198, згідно якого передбачено, що ДОВІДКУ, яка підтверджує залучення інвалідів-ліквідаторів до ЗОНИ небезпеки через Цивільну оборону надає «Міністерство надзвичайних ситуацій».

Закликаю чорнобильців Херсонської області терміново скликати конференцію Херсонської обласної організації «СОЮЗ ЧОРНОБИЛЬ УКРАЇНИ», на якій конче необхідно скинути з посади «солдафона» Попова І. Г.., який захищає не права чорнобильців, а працює в підтримку чиновників-злочинців «антисоціального захисту від населення». А ця затримка цім чиновникам необхідна для того, щоб не виконувати положення законодавства, при цьому постійно отримувати премію за економію бюджетних коштів, - основного джерела доходу державних чиновників. Для прикладу беремо податкову декларацію Міністра праці та соціальної політики України  Денісової Л. Л. опубліковану в ЗМІ, та будучі ознайомленим з посадовими окладами та усіма доплатами передбачені нормативно-правовими актами (за ранг, інтенсивність праці, переробку, стаж роботи), можливо зробити висновок, в щомісячному прибутку Міністра 300% складає премія за економію бюджетних коштів, яка отримана за рахунок обкрадання  інвалідів-ліквідаторів.

Леонід КАРПЕНКО,
Голова Комітету контролю у сфері соціального захисту та пенсійного
забезпечення громадян ВГО «Громадський контроль»,
Голова Громадськогооб’єднання «Фонд інвалідів Чорнобиля» міста Києва та Київської області,
ліквідатор 1986 року, який лікуючись в інституті радіології  з 1986 року
отримав ДРУГУ групу інвалідності (після установки електро-кардіо стимулятора),
кавалер державного ордену «За заслуги» ІІІ ступеня, та інших відзнак

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 12 января 2010 г. в 8:13
и размещена в разделе Наше право.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта