?> Віктор ГАЙДАК | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
22.10.2012, рубрика "Трибуна"

Чи знає хто правду про Чорнобиль?

Все, що має людина в цьому світі – це її права…

25.04.1990 року Радянський Союз почув одне із самих жахливих визнань ХХ віку – близько 10 мільйонів громадян країни були втягнуті керівництвом країни в рулетку ядерної смерті. В цей день Верховна Рада СРСР прийняла постанову № 1452-1 «О ЕДИНОЙ ПРОГРАММЕ ПО ЛИКВИДАЦИИ ПОСЛЕДСТВИЙ АВАРИИ НА ЧЕРНОБЫЛЬСКОЙ АЭС И СИТУАЦИИ, СВЯЗАННОЙ С ЭТОЙ АВАРИЕЙ», в якій визнала замовчування державними органами інформації про масштаби Чорнобильської аварії на 4 енергоблоці атомної електростанції, про маніпулювання керівниками держави реальною інформацією про рівень радіації, чисельні порушення норм чинного законодавства, зокрема норм радіаційної безпеки, санітарних правил виконання робіт в зоні іонізуючого випромінювання, що привело до тяжких наслідків, до мільйонів смертей в результаті «пізньої», «хризантемової» шкоди.

Хризантемової, бо Японія в 1945 році в повній мірі змогла оцінити всі наслідки ядерного «інциденту»…

СРСР канув в літу, і символічно, що саме ця катастрофа підписала епіграф одній із самих могутніх країн ХХ століття, бо всяка брехня, а особливо на державному рівні, рівнозначна наркотику – спочатку вона дає задоволення, а потім смерть…

В 1986 – 1990 роках Україна свідомо прирекла сотні тисяч своїх громадян на каліцтво та інвалідність - починаючи з 1986 року більше 200 тисяч громадян України стали інвалідами, стан яких погіршується з кожним днем, з кожною годиною… Мільйони українців вже ніколи не зможуть жити так, як жили до Чорнобильської катастрофи – злочинні дії керівництва країни, яке не виконало й проценту своїх обов’язків по захисту здоров’я і життя своїх громадян, понівечило їх долі - вони не можуть повноцінно жити, отримувати задоволення від улюбленої праці, розвивати свою особистість, займатися спортом. Реально їх життя, їх мрії, надії, все що вони мали отримати від життя, все, що вклали в них батьки, діди, зведено нанівець.

Головне – нічого глобального в аварії на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС в 1986 році не було – катастрофою її зробило керівництво країни. Саме воно загнало до радіаційного пекла 600 тисяч ліквідаторів, яких дурили про рівень радіації, щоб не платити за смертельний ризик, саме воно замість негайного відселення громадян країни з переопроміненої місцевості забороняло оприлюднювати дані про реальний радіаційний фон, забороняло навіть виїзд з цих місцевостей…

Практично всі, хто в 1986 – 1990 роках посилав ліквідаторів в ядерне пекло, хто заставляв працювати людей в нелюдських умовах, зараз розказують про якусь політичну вмотивованість своїх дій, але це брехня. Це перша і далеко не остання брехня – ще 04 травня 1986 року Голова Ради Міністрів СРСР М. Рижков на розширеному виїзному засіданні Політбюро ЦК КПРС в населеному пункті Зелений мис Чорнобильського району на турбазі «Білий Пароплав» чітко вказав всім присутнім, що неможливо вивести з обігу 4 діючих атомних реактора ЧАЕС, які поставлені під загрузку, про те, що енергетичний ресурс – це не папірці, на яких надруковані гроші, а реальний ресурс країни, що реальний прибуток від виробництва електроенергії на ЧАЕС не менше 5 мільярдів карбованців на рік…

Можливо з точністю до копійки розрахувати в скільки мільярдів керівництво країни оцінило життя мільйонів своїх громадян – десь тисяч по двісті карбованців на ліквідатора за весь час експлуатації ЧАЕС.

Навіть в 1990 році, коли було оприлюднено з трибуни Верховної Ради СРСР більшість правди про злочини керівництва під час аварії на ЧАЕС, більшість секретних протоколів засідань Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС надійно приховувалася. Тільки в грудні 1991 року народний депутат Верховної Ради СРСР, член Комісії Верховної Ради по  розслідуванню дій посадових осіб під час аварії на ЧАЕС Алла Ярошинська в останній момент змогла вихватити з вогню протоколи, з яких мі дізналися, що ще 04.05.1986 року, виступаючи на розширеному виїзному засіданні Політбюро ЦК КПРС 04.05.1986 року в населеному пункті Зелений мис Чорнобильського району на турбазі «Білий Пароплав» (знамените Страхолісся) генерал-полковник В. К. Пікалов, начальник хімічних військ Міністерства оборони СРСР, доктор технічних наук, доповів що станції прийшов кінець.

Він доповів, що 26 квітня в район АЕС, під його командування, прибув мобільний загін хімічних військ з ліквідації наслідків аварії та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки КВО, які вже 27 квітня повністю підготували карту забруднення Чорнобильського району. До 4 травня 1986 року ця карта була деталізована по всім напрямкам радіаційних викидів.

03 травня 1986 року по наказу генерала на станції було проведено спеціальне обстеження фахівцями інституту Курчатова з Москви, які в спеціальних скафандрах повного радіаційного захисту провели десь 20 хвилин усередині 4 блоку. Їх висновки засекречені станом і на сьогодення.

Володимир Карпович Пікалов доповів, що станції прийшов кінець. Його висновок був категоричним – роботу станції зупинити, евакуювати населення з районів, де забруднення вище 10 кюрі на квадратний кілометр, огородити периметр Зони колючою проволокою, не проводити дезактивацію населених пунктів до повного закриття четвертого енергоблоку, максимально скоротити чисельність військ в зоні, розробити технологію дезактиваційних робіт.

На його погляд роботу в Зоні можливо було почати не раніше як через 7 років, після розпаду більшості радіоактивних елементів.

Пікалов В.К., як спеціаліст, доповів керівництву країни, що відповідно до «Біблії» ядерної енергетики - Норми радіаційної безпеки (НРБ) і Основних санітарних правил (ОСП) ніяке відновлення станції неможливо.

Ризик для здоров’я людей перевищує нормативні показники в тисячі разів.

І хоча і НРБ і ОСП допускають в разі ядерної аварії переопромінювання персоналу, але цей допуск дуже обмежений – тільки для рятування великої кількості людей та локалізації ядерної аварії, коли є реальна загроза її подальшого розвитку.

Враховуючи специфіку ядерного виробництва, для персоналу встановлені більш значні дози опромінювання ніж для звичайної людини, як і більша оплата праці. Взагалі в усій світовій ядерній енергетиці існує декілька категорій персоналу, для яких вводиться кратність оплати – тобто оператор працюючий в чистому режимі отримує меншу зарплатню ніж інший оператор, який працює з більшим рівнем переопромінювання. Це є різні праці і нормуються вони по різному – інший захисний одяг, спеціальне харчування з продуктами, які виводять радіонукліди з організму, менший час праці – так званий захист часом. Остання вимога має особливе значення, так як встановлено, що організм може виводити частину переопромінювання, якщо йому надати час. Світовий досвід давно визначив ту межу, за якою ефективність природного захисту організму людини значно падає – це не більше 6 годин інтенсивного переопромінювання на добу. Навіть хвилини після 6 годин знаходження в зоні підвищеного іонізуючого випромінювання значно ослабляють радіаційнопротектні функції організму, кажучи по простому – після перевищення 6 годин праці в зоні іонізуючого опромінювання – реальна загроза каліцтва і смерті виростає в рази, в десятки разів. І само собою зрозумілим є той факт, що перевищувати 6 годин знаходження людини в зоні іонізуючого випромінювання неможливо ні в якому випадку.

Такою граничною цифрою є 5 бер - доза яку неможливо перевищити з розрахунку на рік. Коли щільність іонізуючого випромінювання перевищує відповідний розрахунок на рік, проводиться негайна евакуація людей і всяка праця в цій зоні заборонена.

Ліквідація наслідків аварії можлива тільки коли розрахункові параметри переопромінювання на рік будуть нижчими порогу в 5 бер.

Ця цифра може бути підвищена до 5 разів тільки для рятувальників і тільки МОЗом на період локалізації аварії і рятування людей, які потрапили в зону інтенсивного іонізуючого опромінювання. Це абетка, яка жорстко регламентована НРБ та ОСП.

Прямих опонентів Пікалову В. К., на нараді не було, але Голова Ради Міністрів СРСР М. Рижков нагадав про відповідальність СРСР перед всім світом, про неможливість вивести з обігу 4 діючих атомних реакторів, які поставлені під загрузку, про те, що енергетичний ресурс – це не папірці, на яких надруковані гроші, а реальний ресурс країни, кров її економіки і передав слово академіку інституту Курчатова, заступнику голови Урядової комісії по ліквідації аварії Легасову Валерію Олексійовичу, який досить оптимістично оцінив можливості проведення ліквідації наслідків аварії...

Таким чином доля сотень тисяч українців була вирішена – керівництво країни прийняло рішення почати ліквідацію, ліквідацію ціною здоров’я і життя. Практично всі належні постраждалим від аварії особисті немайнові права порушено в тій чи іншій мірі. Головне із них – право на життя – особисте немайнове абсолютне право, захищати яке Українська РСР, її правонаступниця Україна зобов’язалися ще в 1973 році, ратифікувавши Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2148-VIII від 19.10.73 р.).

Стаття 6 пакту зафіксувала на державному рівні зобов’язання України зробити все можливе для того, щоб життя громадян було безпечним, а також ефективно розслідувати всі факти порушення цього права. З цього часу право на життя людей в Україні захищається міжнародним законом.

Це право крім формального визначення містить  конкретне зобов’язання держави захищати життя своїх громадян в усіх підконтрольних державі сферах, в першу чергу на виробництві.

Цей обов’язок держава виконує як регламентуванням праці в усіх шкідливих для здоров’я людей виробництвах, так і прийняттям спеціальних норм безпеки, санітарних правил, які є обов’язковими до виконання на території цієї держави, так і жорстким контролем за виконанням цих норм, правил.

Свідомо порушувати норми безпеки, основні санітарні правила не дозволено жодному органу державної влади, бо навіть згода самого громадянина на реальний ризик його життю, не дає права державі дозволити такий ризик – право людини на життя є абсолютним і непорушним в усіх без виключеннях випадках.

Ризик життю людини є недопустимим для держави навіть в форс-мажорних обставинах, бо право на життя людини є первинним, від нього людина не може відмовитися, тому навіть згода на працю з ризиком для життя працівника є нікчемною.

Тому те що відбулося після аварії на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС є настільки жахливим в правовому полі, що можливо сміливо ставити питання про кримінальну відповідальність всього керівництва СРСР, Української РСР.

Але головним питанням, яке не давало почати ліквідаційні роботи, був рівень радіації, який в десятки, сотні, тисячі і мільйони разів перевищував межу допустиму нормами радіаційної безпеки (НРБ – 76/80), які діяли в той час. Відповідно Основні санітарні правила забороняли всяку діяльність на територіях, де можливе переопромінювання населення вище розрахункових 0,5 бер на рік. Для працівників станції ця цифра рівнялась 5 берам, але з урахуванням захисту часом (тобто в 5 разів меншого часу знаходження персоналу в зоні аварії).

Проблема була в тому, що 0,5 бер поділені на кількість годин в році, давав цифру  0,000057 рентген на годину, або 0,057 мр/годину – такий рівень радіації був далеко за межами зони, в самій же 30 кілометровій зоні реальний рівень радіації коливався від 5 мр/годину до 800 р/годину, фактично рівень радіації більше 100 мр/годину був повсюди в зоні відчуження.

Далі пішло шахрайство – членам наради надали довідку МОЗ СРСР, в якій були вказані критичні норми переопромінювання відповідно до НРБ та ОСП, але до цієї довідки був доданий додаток, який твердив, що відповідно до 4 розділу НРБ, і відповідно ОСП, МОЗу надавалося право на випадок аварії підвищувати межу переопромінювання для персоналу в 5 разів, і переопромінювання в аварійній обстановці можливо вважати за проміжок часу, який персонал знаходився в зоні підвищеної радіації, з подальшою забороною на протязі 5 років працювати в зоні підвищеної радіації...

Це шахрайство не могло бути здійснено без прямої вказівки керівництва країни. Шахрайство полягало в тому, що НРБ дійсно надало таку прерогативу МОЗу, але тільки на час самої аварії і тільки для рятування людей – нічого іншого, згідно НРБ, в зоні з можливим розрахунковим переопромінюванням більше 0,057 мр/годину не можливо. Все інше тільки для рятування людей. Людей врятували, уникли загрози іншим людям – все... – знаходитися в цій зоні не може вже ніхто.

Бо там реальна загроза каліцтва і смерті.

Бо Україна приєдналися до Пакту, і держава повинна була захищати життя своїх громадян в силу міжнародного права.

Бо саме життя є невід’ємним від людини особистим правом, свідоме порушення якого навіть самою людиною держава повинна негайно припиняти...

Одночасно було вирішено прийняти всі можливі заходи для дезінформації як всього світу, так і в першу чергу населення країни, для чого все, що має відношення до аварії засекретили на 5 та 25 років, одночасно була надана команда применшувати масштаби катастрофи – так офіційний орган країни, Держкомгідромет, на який був покладений законом обов’язок проводити офіційні виміри радіації та оприлюднювати їх значення, занижував оприлюднені виміри радіації в тисячі разів. Так в офіційному повідомленню в газеті «Известия» від 11 травня 1986 року Голова Держкомгідромета СРСР Ю. А. Ізраель заявив: «Радіація є тільки в окремих місцях, прилеглих до Чорнобильської АЕС, в 10-15 мілірентген, яка за рахунок розпаду зменшується у декілька разів». Тобто рівень в 5 бер (біологічний еквівалент рентгена) досягався за 500 годин. Виходячи з розрахунку 6 годинного робочого дня це більше 3 місяців дозволеної праці в зоні відчуження.

Але й це було занадто. Країна опинилася під гострим контролем світової громадськості. Генеральний директор МАГАТЕ Х. Блікс ще 28 квітня 1986 року офіційно звернувся до керівництва країни з вимогою надати йому всю відповідну інформацію про аварію і наполягав на дозволі особисто обстежити Чорнобильську АЕС.

Заборонити йому це було неможливо, бо Українська РСР входила до МАГАТЕ і прийняла на себе всі відповідні зобов’язання.

Під час відвідання зони аварії Генеральний директор МАГАТЕ Х. Блікс поставив питання про умови праці ліквідаторів і надав час керівництву країни до серпня підготувати доповідь з усіх питань стосовно аварії. Для світової громадськості постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14.08.1986 року «О вахтовом методе организации работ» нібито ввели для ліквідаторів вахтовий метод.

В серпні 1986 року представник країни, академік інституту Курчатова, заступник голови Урядової комісії по ліквідації аварії В. О. Легасов доповідав в МАГАТЕ:

«Во время аварии радиоактивные материалы были разбросаны по территории станции, в том числе попали на крышу машзала, крышу третьего блока, на металлические опоры трубы.

Территория станции, стены, кровли зданий имели значительные загрязнения также в результате оседания радиоактивных аэрозолей и радиоактивной пыли. Однако общий гамма-фон на территории, создаваемый излучением от разрушенного четвертого блока, существенно превышал уровни излучения от загрязненных территорий и зданий. Следует отметить, что загрязненность территории имела неравномерный характер…

С целью обеспечения защиты от действия ионизирующего излучения привлеченных для ликвидации последствий аварии людей, персонала станции, введен вахтовый метод – пять дней работы в зоне аварии от 6 до 12 часов в зависимости от степени загрязнения, с вывозом на отдых за пределы зоны на оставшееся время от 12 до 18 часов, с последующим отдыхом на протяжении семи дней. Для людей созданы условия для отдыха в городах Киев и Чернигов» («Авария на Чернобыльской АЭС и ее последствия» Доклад председателя комиссии от СССР академика Легасова, МАГАТЭ. Часть II. Приложение 3. 1986).

Як вже зазначалось, безпосередньо після аварії інформаційна хвиля почалася з повідомлення Ради Міністрів СРСР в газеті «Правда» 30 квітня 1986 р. Апогеєм інформаційно - дезінформаційної діяльності на початковому етапі зусиль з мінімізації аварії, базованим на рівні знань на той момент, був виступ глави держави М. С. Горбачова на телебаченні 14 травня 1986 р. М. С. Горбачов заявив: «Як доповідають фахівці, у період планового виведення з роботи четвертого блоку потужність реактора раптово зросла. Значне виділення пари і реакція, що потім пішла, призвели до утворення водню, його вибуху, руйнування реактора і пов’язаного з цим радіоактивного викиду. Нині ще зарано виносити остаточну оцінку причини аварії. Предметом пильного розгляду урядової комісії є всі аспекти проблеми - конструкторські, проектні, технічні, експлуатаційні». Цей виступ М. С. Горбачова на загальносоюзному телебаченні було опубліковано в багатьох засобах масової інформації. В Україні цей виступ був широко обнародуваний, зокрема, і в журналі «Під прапором ленінізму».

Тільки в 1990 році були опубліковані перші карти радіаційного забруднення зони катастрофи, з яких громадяни України довідалися, що знаходитися в зоні відчуження (30 кілометрів від Чорнобильської АЕС) було смертельно небезпечно, а реальний загальний радіаційний фон на території АЕС досягав 200 Р/г (рівень забруднення поблизу 4-го блоку досягав 2000 Р/г). Тобто головна офіційна особа, яка відповідала за виміри радіаційного фону, занизила офіційні дані в 20 000 – 200 000 разів.

Брехня… Злочинна брехня…

Але те що відбувалося далі, коли влада почала викручуватися і від відповідальності за злочини проти свого народу і від необхідності платити тим, хто постраждав, став інвалідом, лишився без чоловіка, дружини, батька, матері – це гнусність. Під напором обурених людей Верховна Рада УРСР 28 лютого 1991 року прийняла закон № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які          постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», цей закон оприлюднено в урядовій газеті «Голос України» 27.03.1991 року (в відомостях Верховної Ради УРСР оприлюднено  16.04.1991 року, № 16, стаття 200).

Цей закон ввів в дію з 1 квітня 1991 року в повному обсязі щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи  Закон СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" (стаття 58), цитата:

«Стаття 58. Порядок введення в дію щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

На території Української РСР щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Закон СРСР "Про пенсійне забезпечення  громадян в СРСР" з урахуванням цього Закону вводиться в дію з 1 квітня 1991 року в повному обсязі».

Тобто з 1 квітня 1986 року для усіх постраждалих в Україні мінімальна пенсія за віком дорівнювала мінімальній заробітній платі за відповідний місяць – це стаття 20 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення  громадян в СРСР", цитата:

«Стаття 20. Розміри пенсій

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється  в  розмірі 100   процентів   мінімальної   заробітної   плати» - кінець цитати.

Це введена в дію норма законодавства України, тобто, коли ми чуємо про те, що потрібно мінімальну пенсію за віком для постраждалих від Чорнобильської АЕС розраховувати виходячи із прожиткового мінімуму для непрацездатних, бо не було іншої норми, введеної законом в дію – це брехня.

В цьому плані злочинною є позиція судів України – починаючи з 1991 року вони всіляко перешкоджають інвалідам, членам їх родин отримати встановлену законом компенсацію.

Хоча… ще 11 грудня 1991 року Верховна Рада України в постанові № 1962-XII була вимушена констатувати, що «передбачені постановами і законами Верховної Ради  Української  РСР   заходи    щодо    ліквідації    наслідків Чорнобильської катастрофи у встановлені строки і повному обсязі не виконуються.

Головна причина становища, що склалося, полягає  в  тому,  що Урядом не створено цілісного  механізму  введення  в  дію  Законів Української РСР "Про статус  і  соціальний  захист  громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 )».

Далі більше, в 1999 році в Постанові Верховної ради України № 600-XIVВ «Про звіт Кабінету Міністрів України щодо стану виконання Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вже прямою мовою вказано, цитата:

«Верховна Рада України відзначає, що Кабінет Міністрів України  проводить цілеспрямовану роботу не на зміцнення, а на руйнування системи захисту   населення,   яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи».

І так кожного року…

Жахливо інше – жодна постанова Верховної Ради з питань захисту, сплати компенсацій, пенсій інвалідам ЧАЕС не була виконана ні урядом України, ні Верховним Судом України, ні Прокуратурою України, і ніхто за це ні разу не відповів, більше того, Кабінет міністрів робив все навпаки в 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001 році Верховна Рада спеціальними постановами рекомендувала, просила Кабінет Міністрів України фінансувати в повному обсязі всі чорнобильські програми, сплачувати в повному обсязі пенсії, на наступний рік констатувала, що нічого не зроблено… і нічого не робила, щоб допомогти чорнобильцям.

І найбільш наболіле - «сім’ї, які отримують пільги внаслідок втрати годувальника, смерть якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою». Здавалось, що може бути простіше – держава в статті 13 закону визнала свою вину і взяла на себе зобов’язання компенсувати всю шкоду сім’ям, в яких вмер  «годувальник» - ліквідатор. Є Сімейний кодекс України, який пенсії супругів рахує сумісною власністю. Зрозуміло, що смерть ліквідатора, пов’язана  з дією іонізуючого випромінювання повністю на совісті керівництва держави. Зрозуміло, що вдова повинна була останні роки життя ліквідатора кинути все, і доглядати його, допомогти  переносити страждання… Але людина вмерла, її доїла радіація, і його дружина стає нікому не потрібна – всі гарантії Конституції, Закону розбиваються о байдужість чиновників, які вже розікрали бюджет, о суд, який чого тільки не вигадує, тільки б відмовити вдовам… І ніхто не відповідає за страждання вдів, малолітніх дітей ліквідаторів…

Влада України беззаперечно винна за Чорнобильську катастрофу. Ціла низка порушень Норм радіаційної безпеки та ОСП з боку держави привела до трагічного результату – як офіційно повідомлялося до 18 річниці Чорнобильської катастрофи (2004 рік)  із 264 тис. українських ліквідаторів, які приймали участь в роботах в 30 кілометровій зоні, 70 тисяч померло, 150 тисяч стали інвалідами... 83 % проценти із 264 тисяч здорових людей вбито і покалічено державою, такі втрати недопустимі в жодній війні... В 2012 році інвалідів – ліквідаторів залишилось менше 45 тисяч, тобто за 8 років нас стало втричі менше...

Радянський Союз не оголошував надзвичайного становища… людей просто так було кинуто до смертельної радіаційної рулетки – всім було начхати… хто виживе…

І сьогодні нам знову брешуть… Нам кажуть, що в держави нема коштів на справедливу оплату страждань і втрату здоров’я ліквідаторів, постраждалих від аварії, їх вдів, дітей. Гроші, які дала ЧАЕС вже давно розкрадені, ЧАЕС стоїть і платити чорнобильцям можливо тільки за рахунок афганців, інвалідів війни,   інших соціально незахищених верст населення, що інваліди ЧАЕС нічим не відрізняються від інших інвалідів, тому їм потрібно й платити як усім.

Це ще одна брехня. Кожна держава в світі, яка експлуатує ядерну енергетику, має спеціальні закони, спеціальні страхові фонди, які існують за рахунок самої ядерної енергетики. В США це Закон Прайс-Андерсона, в інших країнах інші закони. Ці закони направлені на одне – ядерна енергетика дуже дешева, але має пагубні наслідки, які повинна сплачувати сама ядерна енергетика. Поки в Україні діють атомні електростанції, саме в їх собівартість потрібно б було включати чорнобильські пенсії. Вже пізно питати куди пішли гроші з працюючих 3 енергоблоків ЧАЕС, але ще є працюючі атомні станції, і в усьому світі саме вони повинні сплачувати постраждалим на ЧАЕС…

І останнє, станом на 2012 рік ми так і не знаємо всю правду про Чорнобиль – що це було, навіщо погублені стільки людей, покалічено стільки життя.

Частково розсекречені відомості свідчать, що запускали ми не тільки атомні енергоблоки, але й заводи по виробництву ядерної зброї – збройового плутонію, на який на ЧАЕС існувало оборонне державне замовлення до 1995 року...

Є ще Чорнобиль – 2, самий секретний об’єкт СРСР, таємнича «Дуга» - самий великий в світі надпросторовий радіокомплекс, який навіть в 1986 – 1987 роках надійно охоронявся. Його вартість вчетверо перевищувала вартість всієї ЧАЕС... Ще є завод «Юпітер» в Прип’яті, який випускав «изделие 62» – чорні ящики для атомних підводних човнів, і ще щось, навіть сьогодні ніхто не може сказати, навіщо в підвалах заводу знаходилося обладнання, яке використовують для виробництва плутонієвої зброї... Хоча, якщо прийняти до уваги, що ЧАЕС – це військовий завод по виробництву збройного плутонію, то що таке і «Дуга» і  «Юпітер» і так ясно...

І є ще багато всього, про що нам досі не сказали правду… Так 28 квітня 2012 року виступаючи в  Центрі української культури та документації в Будапешті учасник ліквідації наслідків Чорнобильської аварії Посол України в Угорщині Дмитро Ткач зазначив, що на четвертому блоці Чорнобильської АЕС за наказом вищого політично-військового керівництва СРСР проводили таємні військові експерименти з метою виробництва важкої води для виготовлення зброї масового знищення. В 1999 році в Москві опубліковані спогади фізиків інституту Курчатова, що ще з 01 квітня 1986 року військові проводили експеримент на 4 енергоблоці, контрольні випробування були призначені на 25 – 26 квітня 1986 року…

Радянський Союз не оголошував надзвичайного становища… людей просто було покалічено щоб керівництво країни солодко спало і розказувало дурням, що в «них вже все було»…

Віктор ГАЙДАК,

ліквідатор квітня-травня 1986 року,

інвалід ЧАЕС 2-ої групи

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 22 октября 2012 г. в 7:42
и размещена в разделе Трибуна.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Віктор ГАЙДАК" 2 комментария

  1. Михаил сказал(а):

    Знімаю шляпу перед паном Гайдаком! За виключенням декількох суто технічних та медичних помилок все інше чистісінька правда. Можу особисто підтвердити правильність його висновків, як один з керівників служби дозиметричного контролю УБ-605 у травні-грудні 1986 р. На жаль, як би не переконливо була написана ця стаття, вона не дійде ні до сердець ні до злочинно-бізнесових голів нинішніх “керівників” держави. Я навмисно слово “керівники” взяв у лапки, тому що керувати вони не здатні, а тільки брехати і красти. І зараз, напередодні виборів вони спроможні наобіцяти народу всі блага. Це тільки до моменту обрання, а там, як справжні хазяї своїх слів – слово дав, слово забрав… Тому за останній тиждень теба кинути розбрат у чорнобильському русі і докласти максимальних зусиль аби хоча б декілька наших кондидатів потрапили до законодавчого органу. Настав час, коли відсиджуватись у хаті скраю вже не тільки неможливо, а й вкрай небезпечно для подальшого життя!

  2. Иван сказал(а):

    Идет охота на волков, идет охота…
    Почалася охота на чорнобильців, як офіційно повідомили,97 % пенсійних справ інвалідів ЧАЕС перевірили і поки забрали статус у 507 ліквідаторів, збудили 161 кримінальну справу…
    Господи, захищі справжніх ліквідаторів, бо все одно страдати будуть тільки вони, а ніяк не шахраї…

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта