?> Віра Михайлівна Кругленко | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
19.02.2006, рубрика "Пам'ять"

Патріот свого рідного краю

23 лютого не стало патріота свого рідного краю Віри Михайлівни Кругленко.

Кругленко
Віра Михайлівна Кругленко народилася 3 липня 1927 року в місті Чорнобиль Київської області в родині рибалки. Вона пишалася тім, що вона українка. Ще з дитинства вона була полонена чарівною поліською природою, пишалася історією своїх пращурів, цікавилася героїчним минулим рідного Чорнобиля. Саме тому після закінчення у 1947 році середньої школи вона обрала професію вчительки.

Після закінчення Пінського учительського інституту, а потім Ніжинського педагогічного інституту майже все життя працювала учителем російської мови та літератури. Доля її носила по безкрайнім просторам колишнього Радянського Союзу, довгі роки вона працювала у школах крайньої півночі. Із 1977 року аж до евакуації 4 травня 1986 року її життя було пов’язане з Чорнобилем.

Чорнобиль. Яка іронія долі для мешканців Чорнобиля в тому, що назва міста стала символом страшної техногенної катастрофі на АЕС, яка отримала назву від маленького поліського містечка.

Доля розкидала чорнобилян по світу, але вони ніколи не зможуть змиритися з тим, що історія міста закінчилася у 1986 році. Занадто багата історія цього міста, занадто багато любові до міста у них.

Тому чорнобиляни кожен рік 9 травня збираються в своєму містечку, в Чорнобилі. Цілий рік вони чекають цього дня, коли нададуть дозвіл заїхати до Чорнобиля. Вони спілкуються поміж з собою на цвинтарі у могил своїх родичів, на вулицях Чорнобиля. Саме там редактору „Чорнобильської газети” пощастило познайомитися з Вірою Михайлівною Кругленко. Вона дуже зацікавилася „Чорнобильською газетою” і тоді домовилися друкувати „Спогади про місто те в якому не живуть”. Саме так тоді Віра Михайлівна назвала повість, яку вона тоді ще писала, збирала листи зі всієї України і не тільки. Вона вела листування й із Росією. Почали друкувати цю повість фактично з листа. Інколи затримували номери газети, чекаючи нового матеріалу від Віри Михайлівни. На протязі півтора року спогади були надруковані. Більше ніж автор Віра Михайлівна і редакція газети, були задоволені читачі.

Це був крок вперед. Але головною метою для Віри Михайлівни звичайно була книга. Вона мріяла її надрукувати, вона боялася померти не завершивши своєї головної праці всього життя. Так сталося: книга про Чорнобиль,  про його пам’ять, пам’ять про людей Чорнобиля її хвилювала більше всього. Більше ніж її власне здоров’я. В останній раз коли вона була у Києві, вона турбувалася більше всього саме за це.

Завдяки Віри Романівни Ільченко у 2005 році видавництво „Довкілля-К” у м. Полтаві видало книжку Віри Михайлівни Кругленко „Чорнобиль”.

книга кругленко

Велике спасибі їй від усіх чорнобилян!

У післямові, на останній сторінці книги Віра Романівна пише: „Що її примусило (або, як говорили на нашій древлянскькій землі, примучило) збирати осколки життя чорнобилян, навіть клички, щоб вибудувати з них душу жителя нашого міста, відомого тепер кожному землянину? Чорнобиляни знають відповідь на це запитання: безмежна, неосяжна  любов до своєї батьківщини, до всього, що пов’язане з нею...

Віра Михайлівна по крихті збирала цей образ світу, за яким жили чорнобиляни.

Буде образ світу, будуть підтримувати його люди – буде живім Чорнобиль, буде його дух на стражі вогненного дракона.

Вогняний дракон заніміє, коли в Чорнобилі вулиці заповняться дзвінким дитячим сміхом і галасом. Десь знайдеться людина, яка цього досягне. Бо не може чорний біль перемогти життя.

Мати одного з моїх учнів подарувала мені молитву, яку читають тоді, коли людина вже безнадійна. І людині допомагає. Ми, дві  Віри Чорнобильські, читаємо її вдвох – приєднуйтесь!”

Земля – земська,

Вода річкова,

А на землі світ,

А в світі люди,

Великі й мали.

Поможи, Господи,

Ангола дістать

І на той світ послать.

Забери, ангеле божий,

Життя, щастя, здоров’я

Нашого Чорнобиля, верни його нам.

Да стиши, Боже,

Землю й небо,

Стиши в наших думах

І в души і в землі нашого міста біль!

Миколаю святий, угоднику божий.

Донеси нашу молитву до Господа-Бога.

Віра Михайлівна встигла увійти в історію, пам’ять про життя її буде вічною...

Нехай земля їй буде пухом...

Анатолій КОЛЯДІН,

Наталя ЛАПІКУРА,

Зінаїда МИХАЙЛЮК (САЛАТОВА),

Ніна ПОЛЯКОВА

Вірі Михайлівні Кругленко присвячується...

У морі сліз, пролитих земляками

над пустками на місці рідних хат,

Твоя сльоза з-поміж усіх сіяла

і вирізнялася, мов діамант,

бо повнилась не тільки сумом-болем,

не лиш образою на цілий світ –

переплавлялася на міць і волю,

щоб про Чорнобиль залишити слід.

Про той, квітучий, райський, велелюдний,

багатий на красу, добро і сміх,

на героїчне й страдницьке минуле,

на пляжі, рибу, дачників наліт,

на люд талановитий, незборимий

(які Ти воскресила імена!),

високий дух їх ще живе в руїні,

немов неопалима купина.

І в розповідях про безлюдне місто

все оживало! В клубі хор співав.

Вистави йшли. На службах було тісно.

Гудів завод, а плесом – пароплав….

…Земний уклін Тобі за слово щире,

за подвиг серця, думки величінь,

за душу щедру, що за всіх зуміла

збудити пам’ять сонних поколінь.

Нехай для тіла легким пухом стане

Тобі  козацька пресвята земля!

…Душа злітатиме над рідним краєм,

куватиме йому ще многая літа.

Тетяна Яра

Надруковано "ПЧ" № 4 (28) лютий 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 19 февраля 2006 г. в 18:30
и размещена в разделе Пам'ять.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта