?> Розповіді про творців українських пісень, які стали народними | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

Розповіді про творців українських пісень, які стали  народними

Розпрягайте, хлопці, коні

(Марш Махна)

Музика та слова Івана Негребецького.

Розпрягайте хлопці коні 1Розпрягайте хлопці коні 2

Розпрягайте, хлопці, коні,

Та й лягайте спочивать.

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать.

Копав, копав криниченьку

У вишневому саду –

Чи не вийде дівчинонька

Рано-вранці по воду?

Вийшла, вийшла дівчинонька

Рано-вранці воду брать,

А за нею козаченько

Веде коня напувать.

Просив, просив відеречко,

Вона йому не дала.

Дарив-дарив їй колечко,

Вона його не взяла.

Знаю, знаю, моя мила,

Чим я тобі не вгодив –

Що учора із вечора

Кращу тебе полюбив.

Вона ростом невеличка,

Ще й годами молода.

Руса коса до пояса,

В косі лєнта голуба.

Марш Махна

Нестора Махна в народі шанобливо називали «батьком». Адже він був справжнім ватажком селян, і завжди стійко боровся за їхні інтереси. Нестор Іванович, як ніхто інший, відчував настрої селянських мас, щоразу повертаючи зброю проти тих, хто становив найбільшу загрозу селянину.

Протягом 1917-1921-их жорстоких років він із своїм військом воював практично з усіма владами і режимами, які існували в той складний і суворий час.

У рядах махновців було багато жінок, котрі не тільки виконували обов'язки сестер милосердя, а нарівні з чоловіками брали участь у жорстоких боях. Нерідко вони йшли у перших шеренгах наступаючих, часто без зброї, надихаючи на подвиг селян-повстанців. А ще й бувало так, що весільна церемонія або похорони в якомусь селі вмить перетворювалися на озброєне військо, і тоді соромливі сільські дівчата, котрі ще кілька хвилин тому сиділи поміж гостей, раптово ставали кулеметницями. У вільні години перепочинку від боїв вони у селах організували імпровізовані концерти і ставили різні вистави.

У війську Нестора Махна був і власний оркестр, що складався з двадцяти музикантів-євреїв. Це вони вперше розучили на Полтавщині нову пісню, яка стала їх улюбленою похідною, тобто маршем Махна, його повстанців, а відтак – населення усієї України.

А було це так. Одного дня 1919 року у великому селищі Гуляйполе сиділи у штабі засмучений Нестор Махно, поруч його дружина, вчителька Галина Андріївна Кузьменко, командири загонів, зокрема Білаш, Куриленко, Петренко, Щусь, Каретніков, Чубенко та інші. Кілька годин тому в запеклому бою за його рідне Гуляйполе загинули найближчі друзі-соратники.

Раптом до кімнати зайшов середнього зросту, стрункий, русявочубий юнак у супроводі з повстанцем. Він чемно привітався і звернувся до Нестора Махна:

– Батьку, прийміть мене до свого війська!

Махно уважно подивився на нього і голосно запитав:

– А зброю маєш?

– Ні, – зніяковіло відповів Іван Негребецький, вчитель з Полтавщини, а потім додав, – та я пишу вірші і музику на них. Можу одного прочитати і заспівати.

– Хай співає, – промовила Галина Кузьменко.

Іван Негребецький сильно, з почуттям заспівав на повний голос:

Розпрягайте, хлопці, коні

Та лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать.

За ним наступну строфу цієї пісні підхопили усі присутні:

Копав, копав криниченьку

У вишневому саду...

Чи не вийде дівчинонька

Рано вранці по воду?

З кімнати полинула розлога, як безмежний, широкий степ та як води повноводного Дніпра, могутня, мелодійна пісня «Розпрягайте, хлопці, коні». Своєю красою, наспівністю полонила, зачарувала повстанців селянського війська. Із нею входили в села і в міста. Так вона поширилася і стала знаною, улюбленою в усій Україні.

У радянські часи було заборонено називати ім'я автора тексту і музики сільського вчителя-полтавця Івана Яковича Негребецького. Тому її усі вважали народною піснею.

Після розгрому армії Нестора Махна, через кілька років розшукали Івана Негребецького і за свою невмирущу пісенну перлину він отримав аж 25 років заслання на Північ, в далекий, засніжений Магадан.

Цю українську пісню свого часу дуже полюбив тодішній перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький. Він поклопотався про дострокове звільнення з концтабору Івана Яковича Негребецького. Невдовзі вони зустрілися.

Володимир Васильович люб'язно подякував за цю гарну пісню і запитав Івана Яковича:

– А чи не змогли б Ви, шанований Іване Яковичу, ще написати хоча б одну таку чудову пісню?

Якусь мить мовчав, а потім відповів: – Ні.

– А чому ні? – запитав Щербицький.

– Гадаю, що досить однієї. Та й старий я вже став для написання таких пісень, – такою була відповідь Івана Негребецького.

Володимир КАПУСТІН,
текст друкується за книгою
„Одна на цілий світ”,
видавництво „Криниця”,
Київ, 2003 р.

Надруковано «ПЧ» № 7 (19) липень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 5 июля 2005 г. в 21:35
и размещена в разделе Вітальня української пісні.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Розповіді про творців українських пісень, які стали народними" Один комментарий

  1. Анатолий Васенков сказал(а):

    Комментарием можно считать справедливую подачу материала на странице песни в моём сайте  http://www.100pesen.ru/index/rozprjagajte_khlopci_konej/0-78.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта