?> Всеволоду Ткаченку – 60! | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.11.2005, рубрика "Поезії"

Амбасадор франкомовних літератур і культур в Україні

Всеволоду Ткаченку – 60!

Саме з цього приводу пройшов вечір у Національній спілки письменників України. Ім'я Всеволода Ткаченка, знаного перекладача й поета, лауреата французько-української літературної премії імені Миколи Зерова за найкраще відтворення французької поезії (творів Артюра Рембо) відоме багатьом шанувальникам художнього слова.

Ткаченко 4

Ткаченко 3

Ткаченко 6

Ще на студентській лаві захоплювався художнім перекладом — головним чином з французької поезії. Талант В.Ткаченка свого часу високо оцінив старійшина перекладацького цеху Г.Кочур, рекомендувавши його до Спілки письменників: "Всеволода Ткаченка помітив ще в 1967 році Іван Світличний, залучивши його перекладати Беранже в серії "Перлини світової лірики".

По закінченні Київського університету В.Ткаченко понад три роки в рамках надання технічної допомоги працював перекладачем французької мови в Алжирі. Вже на початку 70-их років, самотужки вивчаючи історію, культуру, літератури й традиції народів Африки і водночас перекладаючи вірші поетів 19-х африканських країн, він зрозумів, що невдовзі розвалиться й радянська імперія і впаде тоталітарний режим, а на руїнах СРСР постане незалежна Україна і відродиться давня українська нація. Тому Всеволод Ткаченко остаточно накреслив перед собою візію не лише утвердження української національної ідеї, а й появи могутньої української цивілізації як явища планетарного масштабу в ХХІ-му столітті. Саме за порадою Григорія Кочура здібний перекладач і поет упорядкував антологію "Поезія Африки" (Київ, 1983), де вперше було представлено розмаїття поезії африканського континенту. Ця антологія незабаром здобула помітний резонанс за межами України, стала подією в житті сучасного українського художнього перекладу.

Широке коло шанувальників і прихильників створила Всеволодові Івановичу книга перекладів "П'яний корабель. Поезії А.Рембо"(1995).

Поети А.Рембо, П.-Ж.Беранже, Бернар де Вантадур, Шарль д'Орлеан, П'єр де Марбеф, Андре Шеньє, Жан-Батіст Мольєр, П'єр де Ронсар, Поль Верлен, Віктор Гюго, Шарль Бодлер, Г. Аполлінер, Луї Арагон, Робер Деснос, Л.С.Сенгор, Моріс Карем, Жан Ґі Пілон та багато інших французьких, канадійських, бельгійських і африканських віршників зазвучали в перекладі Всеволода Ткаченка вільно й розкуто, збагачуючи українське красне письменство новими мотивами тональності, глибоким психологізмом. Особливо вдало відтворює він твори сатиричного і ліричного плану.

Досить плідно працює Всеволод Ткаченко і в жанрі дитячої літератури. Його перу належать переклади творів багатьох французьких і бельгійських поетів, що друкувалися в періодиці та вміщені у книгах перекладів "Вірші для слухняних дітей" (1985), "Троє цуценят покидають Париж"(1991) і збірці поезій Моріса Карема "Доброта"(2004).

Переклад - надзвичайно складне мистецтво, Проте, коли чуєш ці вірші в інтерпретації українською мовою, з такою співучою та мелодійною тональністю, то можеш лише дивуватися подібному відтворенню доробку Моріса Карема, Київ - це  місто зі славним минулим - було для поета центром могутньої середньовічної держави за правління князя Ярослава Мудрого, чиї доньки, ніби в казках про фей, стали королевами Франції, Норвегії та Угорщини.

Ми впевнені, що діти й дорослі в українських містах і селах, ознайомившись із перекладами цих поезій, відчують у них ті самі чари, що й ті, хто читає їх мовою оригіналу".

Оригінальні твори Всеволода Ткаченка наснажені високим громадянським звучанням. В.Ткаченко відомий і як літературо- і країнознавець. Численні його енциклопедичні статті-огляди про франкомовні літератури, письменників і країни опубліковано в усіх трьох томах Української Літературної Енциклопедії та Енциклопедії Сучасної України.

Як і тридцять п'ять років тому, попри те, що він є заручником свого службового дипломатичного графіку, й сьогодні Всеволод Іванович Ткаченко з молодечим запалом невтомно перекладає, пише, виступає на радіо і сповнений нових творчих задумів.

З роси і води Вам, Всеволоде Івановичу! Залишайтеся з центральноукраїнським часописом творчих сил глибинної України „Ятрань", Національною спілкою письменників України многії та благії літа!

Володимир КАПУСТІН

Переклади
Всеволода Ткаченка
Шарль д’Орлеан

(1391-1465)

ПІСНЯ

Що, серцю, порадиш мені?

Піти до красуні з розпуки

І їй розповісти про муки,

Яких зазнаю день при дні?

Щоб почесті мати земні,

То радити слід без принуки.

Що, серцю, порадиш мені?

Піти до красуні з розпуки?

Тоді відшукаю при ній

Солодкість щасливої злуки.

Подавшись на поклик спонуки,

Радіючи цій новині.

Що, серцю, порадиш мені?

* * *

П’єр де Ронсар

СОНЕТ ДЛЯ ГЕЛЕНИ ДЕ СЮРЖЕР

Кохано, обійми і поцілуй мене,

Зігрівши подихом літа мої невпинні.

І зацілуй мене, молю тебе віднині.

Кохання – жадібне, кохання – геть хмільне.

Цілуй мене, цілуй, повідавши одне:

Коли приникнеш ти, прегарний роте синій,

То під цілунками у жінки чи в другині

На тебе схоже щось таки не промайне?

Отож здави мене рожевими губами

І ніжно лепечи, торкаючись устами,

Слова, які помруть в обіймищах моїх.

А я – в твоїх помру. Воскреслі, ми обоє

Повернемося знов до наших спільних втіх,

Бо кращий полудень од темряви нічної.

* * *

П’єр де Марбеф

(бл. 1596 - після 1635)

СОНЕТ

Єднає гіркота любов і море хмуре:

І море є гірке, гірка також любов.

І в море, і в любов пірнають стрімголов,

Бо море і любов немислимі без бурі.

На берег сядь, якщо тебе жахають жмури.

Якщо ж лякаєшся любовних почуттів,

Не дозволяй, щоб ти від мук палахкотів.

Тоді ніколи знай не знатимеш зажури.

Від сильних почувань, нестримної жади

Прамати любощів виходить із води.

Проте вода вогню не принесе згасання.

У грудях болісно палахкотить пожар.

Коли б вода могла згашати серця жар,

Я морем сліз залив би це палке кохання.

* * *

П'єр де Марбеф

ПОВЕРНЕННЯ ГЕЛЕНИ ДО ПАРИЖА

Моїх думок жаго, чий пензель вас, живу

Мені змальовує вечірньою порою!

Ви навіть, як засну, принадою ясною,

Мов світоч сяєте, що видно за верству.

Чи на землі стою, чи по ріці пливу,

Ви завжди по землі й воді йдете за мною,

Оскільки і в сідлі, і далі за кормою,

Позаду й спереду вас бачу наяву.

Дарма що я не встиг ваш обійняти стан,

Він став причиною моїх палких бажань.

Збагніть, що ви – моя божественна другиня.

Якщо в спроможності єднати тілеса

Є боговитости і сила, і краса,

То стверджує мені любов, що що ви – богиня.

* * *

Жан-П’єр Кларіс де Флоріан

(1755-1794)

ЛЮБОВНИЙ ЩЕМ

Любовний щем триває лиш хвилини.

Любовний сум триває все життя.

То через Сильвію все втратив я.

Вона ж до іншого пішла мужчини.

“Допоки тихо цей ручай в долині

Тектиме, доти буду я твоя”, -

Так Сильвія, бувало, промовля.

Ручай тече, вона ж зазнала зміни.

Любовний щем триває лиш хвилини.

Любовний сум триває все життя.

* * *

Марселіна Деборд-Вальмор

ТРОЯНДИ СААДІ

Тобі троянди я ламала в ранню днину.

Але я стільки їх набрала в поясину,

Що не змогла вузлів позатягати в лад.

І пояс розірвавсь. Тут вітер, як на горе,

Троянди всі мої заніс далеко в море.

Вони ніколи не повернуться назад.

Від них вода була червона, мов багаття.

І пахне квітами ще й досі в мене плаття.

Духмяним спогадом подихати присядь!

* * *

Віктор Гюго

(1802-1885)

МОВ ОЧЕРЕТ ГНУЧКИЙ ОБВИЛА…

Мов очерет гнучкий обвила

Пругкий твій стан моя рука.

А серце билось наче крила

Тетерюка.

І довго-довго нас мовчущих

Цікавив ще нічний покров.

Що відбувалось в наших душах?

Любов! Любов!

Ти, ніби янгол достеменний,

Дивилася зі сторони.

Мене сліпив твій зір блаженний

І неземний.

* * *

Альфред де Мюссе

(1810-1857)

НІКОЛИ

“Ніколи!” – ви зрекли, тоді як біля нас

Звучала Шуберта мелодія велична.

“Ніколи!” – ви зрекли, тоді як, попри вас,

З очищ світилася блакить меланхолічна.

“Ніколи!” – ствердили, і погляд ваш пригас,

Немов потьмарена медаль середньовічна.

Проте запоною шляхетність горда й вічна

Рум’янцем вам лице залляла водночас.

Одне лиш слово ви сказали, повні зваги.

Освідчуючись вам, я не звертав уваги

На вашу посмішку та риси чарівні.

Душа принадніша, ніж ваші очі сизі.

І, дивлячись у них, я шкодував, маркізо,

Що серце квіткою закрилось миттю в ній.

* * *

Шарль Бодлер

ОБОЖНЮЮ ТЕБЕ

Обожнюю тебе, немов ночей склепіння,

О амфоро журби, о світле безгоміння.

Тим більше я тебе кохаю, чарівна,

Чим неозоріша між нами далина,

Чим більше є верстов між небесами й мною,

Що видається нам насмішкою легкою.

Я наступ здійснюю, на штурм іду, рвучкий,

Мов на зотлілий труп ненатлі хробаки.

В холодності своїй, істото невблаганна,

Ти ще вродливіша стократ мені, кохана.

* * *

Артюр Рембо

ПЕРШИЙ ВЕЧІР

Вона зняла все до сорочки.

Великий і зухвалий в’яз

У вікна зле роняв листочки

Все ближче і ближче біля нас.

Вмостившись зручно у фотелі,

Вона була напівнага.

Тремтіла в мадемуазелі

Така тонка, тонка нога.

Манюній промінь на відсонні

Я потім розглядав щосил.

У неї він злинав на лоні

Й губах, як серед руж мотиль.

І ніжні щиколотки спіхом

Поцілував їй спрагло я.

Вона аж захлинулась сміхом

Гучним, як трелі солов’я.

Сховалось хутко під убранням

Тендітні ніжки дві: “Облиш!”

Дай волю першим залицянням,

То сміхом ніби пригрозиш.

Ось тремтячими вустами

Припав я ніжно їй до віч.

Вона відкинула знестями

Голівку: “О, це - інша річ!

Скажу тобі два слова, друже ...”

Я цмокнув палко в груди їй,

З чого вона сміялась дуже.

Для мене ж значив сміх такий ...

Вона зняла все до сорочки.

Великий і зухвалий в’яз

У вікна зле роняв листочки

Все ближче й ближче біля нас.

* * *

Артюр Рембо

Рожево плакала зірниця в серці вух,

Брунатно розцвіла на персах хлань бездонна,

І біло прокотивсь по спині виднокруг,

І чорно Чоловік припав тобі до лона.

* * *

Поль Валері

(1871-1945)

КРОКИ

Твої стрункі й холодні ніжки,

Моєї тиші дітваки,

До чуйності мойого ліжка

Ступають гордо навпрошки.

Пречиста жінко, диво-тіне,

Як легко ти до мене йдеш!

Які дари дорогоцінні

Босоніж, Господи, несеш!

Коли простертими вустами

Того, хто в мене в голові,

Зуміє привести до тями

Жагучий поцілунок мій,

О втіхо бути чи сконати,

Подовж ці пестощі забав!

Я жив затим, щоб вас чекати.

За стукіт серця кроки мав.

* * *

Луї Арагон

(1897-1982)

ЕЛЬЗИНІ РУКИ

Дай мені руки твої для тривоги.

Дай мені руки, якими я снив,

Руки, якими я снив до знемоги,

Руки, твої щоб себе не згубив.

Я їх в долоні візьму постраждалі

Сповнені страху поквапності й мук.

Я їх візьму мов сніжинки розталі,

Що витікають між пальцями рук.

Чи зрозумієш моє хвилювання,

Що супокою мені не дає?

Чи зрозумієш мої поривання?

Їх тобі видасть тремтіння моє.

Скільки глибоких справлятиме вражень

Бесіда глухонімих почуттів,

Цих дивовижних свічад без зображень,

Ніжний цей трепет любові без слів.

Чи зрозумієш ти пальців гадання?

Їх на хвилинку затримаю я.

Чи зрозумієш ти їхнє мовчання,

Блискавку, що серед ночі сія?

Дай мені руки, щоб серце покласти,

Змусити всесвіт спинитись на мить,

Душу мою вберегти від напасті,

Хай вона вічно в долонях лежить.

Надруковано «ПЧ» № 11 (23) листопад 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 17 ноября 2005 г. в 17:51
и размещена в разделе Поезії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта