?> ВШАНУВАННЯ… без, але від держави | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

У липні 1986-го зненацька навіть у найвіддаленіших куточках Івано-Франківщини у домівках з’явилися посильні військкоматів з алярмовими повістками. Колишнім військовослужбовцям наказано негайно прибути у місцеві військкомати. Задля чого ніхто нікому пояснень не давав. Скупий папір зобов’язував обзавестися горнятком, виделкою, ложкою та необхідними туалетними об лаштунками. Термін військових зборів планувався на 45 днів. Щось стало прояснятися лише у селі Новиця (Калуський район), куди звідусіль, як виявилося пізніше, звозили майбутніх ліквідаторів Чорнобильської аварії.

Минувши спозаранку 18 липня Іванків, нас вже охопила тривога. Кожен із нас почав скаржитися на металічний присмак на зубах та першіння в горлі. Наближаючись до зони, ми невдовзі помітили слабкувате оранжеве сяйво над горизонтом… Сім ЛАЗів в супроводі міліціонерів, перетнувши колючу огорожу, в’їхали на територію військового містечка. Вивіска свідчила, що тут дислокується 25-та бригада хімзахисту Міністерства оборони СРСР. Намети своєю невпорядкованістю нагадували, що їх поспіхом полишили такі ж воїни. Уже у штабі бригади з’ясували, що тут базувався Тернопільський батальйон, котрий напередодні завершив свою місію у чорнобильській зоні.

З тих пір сплило цілих 25 років. Для багатьох із нас зустріч 29 грудня у музеї обласного пожежного управління, експонати котрого розповідають і про наш подвиг, була першою. Атмосфера вирувала дружніми обіймами, спогадами, приємними і не дуже. Хвилювання зашкалювали. Все свідчило що вона для нас жадана і пам’ятна.

…Прикро, але таку необхідну життєву зустріч не спромоглася жодного разу за оці довгі роки зініціювати влада. Вона і цього разу навіть своєю присутністю не засвідчила поваги до оцих, обпалених Чорнобилем людських доль, до людей, котрі жертовно і самовіддано розчищали понівечену зону від смертельного атома, представляючи гідність і відданість людським цінностям мешканців нашого краю.

Тішило те, що ми не були одинокими. Напередодні вітання нам передали працівники Мінсоцполітики України, котрі напередодні доклалися до повернення дев’ятьом нашим побратимам незаконно втраченого статусу ліквідатора саме з вини обласних чиновників майже 15 років тому. Таких щасливчиків стало уже 57! Наше вшанування взагалі б не відбулося, коли б не підтримка МВС України. Саме колишній Міністр Могильов підтримав нашу ініціативу.

Мені, здається, не випадало розповідати про цю пам’ятну для багатьох родин подію, оскільки ми заздалегідь про неї інформували засоби масової інформації. Та спромоглось скупо про неї згадати лише обласні телебачення «Галичина» та радіомовлення. Для інших СМІ наш подвиг не видався соціально значимим. Воно може й так. Події відбулися давно, рік 25-их роковин Чорнобильської трагедії спливав, можливо ця загроза не зачепила родини журналістів … Але ми до цього вже звикли. А хіба не оминають увагою наші протестні акції за уже втрачені наші конституційні права?!

Закид, що нас влада взагалі проігнорувала, буде несправедливим. Приємні хвилини палких зустрічей разом із нами переживав колишній заступник начальника обласного управління МВС в Івано-Франківській області Б.Ф. Більський. Саме на долю Бориса Федоровича випало формування на принципах воєнного часу підрозділу №6033. Це він третього вересня 1986 року організовував наше повернення із зони і урочисту зустріч з духовим оркестром. Він не полишав уваги до нас усі тривожні для нас 48 днів. Як приклад, організував для нас гостинці - повнісіньку вантажівку з яблуками, регулярний завіз мінералки, навіть грузинської «Боржомі»… Опікувався при потребі проблемами наших родин. Таке ставлення не забувається. А тому нам було приємно отримувати саме з його рук заслужені відзнаки МВС України, щиро аплодувати його виступу, оскільки відкривалися нові сторінки того часу для нас. Щиро прийняли нас і еменесники області. Керівництво навіть пообіцяло розвинути наші традиції – і вже цього року провести подібну зустріч 18 липня у Новиці. Адже наш подвиг вписано також в історію пожежників області.

Ярослав Олійник, заступник командира в/ч 6033 по політроботі

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 3 января 2012 г. в 7:28
и размещена в разделе Підрозділ № 6033, Соціальне партнерство.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта