?> КЛЕЄНИЙ САРКОФАГ” | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
05.03.2005, рубрика "Спогади"

КЛЕЄНИЙ САРКОФАГ

Шанаєв Жорж Іванович народився в м. Києві у 1936 році.

В 1956 році закінчив Київський річковий технікум, після закінчення технікуму служив матросом на Тихоокеанському флоті. В трудовій біографії можна виділити окремо його працю водолазом в організаціях нафтової промисловості. Після закінчення навчання на вечірньому факультеті Київського інженерно-будівельного інституту, він вже працював водолазом, а потім науковим співробітником, керівником групи підводного склеювання в Інституті хімії високомолекулярних сполук НАН України.

 Саркофаг 1

Шанаєв Ж. І.

Жорж Іванович дуже цікава людина. Його кредо: повсякденний пошук чогось нового. Його наукові досягнення: 20 винаходів, патент Франції, низка раціоналізаторських пропозицій, 150 науково-технічних публікацій. Нагороджений: медаллю „Винахідник СРСР”; 7 дипломами науково-технічних конкурсів;11 медалями виставок ВДНГ СРСР і УРСР; в 1985 році нагороджено Державною премією СРСР в галузі науки і техніки „За розробку і впровадження технології відновлення нафтових резервуарів, підводних трубопроводів і корпусів суден на основі застосування спеціальних полімерних клеїв”.

На початку 80-х років Жорж Санаєв брав участь у розробці і впровадженні на Чорнобильській і Рівненській АЕС технології герметизації станційних споруд. У травні-листопаді 1986 р. за дорученням урядової комісії СРСР ним була терміново створена в м. Чорнобилі конструкторсько-технологічна група для розробки, організації і виконання в стислий термін особливо відповідальних робіт по герметизації щілин змонтованих металоконструкцій споруджуваного „Укриття” (Саркофагу) над зруйнованим 4-м блоком Чорнобильської АЕС. Були терміново розроблені технологічні прийоми герметизаційних робіт з використанням спеціально розроблених полімерних вспінюючихся клеєних композицій на базі компонентів, які на той час вироблялись вітчизняною промисловістю.

Особисто брав участь і в безпосередньому виконанні робіт по герметизації конструкцій на будівельному майданчику зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС. Має багато державних нагород.

І зараз, не дивлячись на те, що Жорж Іванович є інвалідом Чорнобиля 2-ї групи, він активно займається громадською діяльністю. Це дуже обдарована людина: малює, у нього чудова графіка; співає власні та пісні інших авторів, організовує та створює виставки картин інвалідів. Багато говорить назва його постійної виставки-галереї „Незламані духом”.

Жорж Іванович плідно співпрацює з часописом „Пост Чорнобиль”, в нас є вже багато його матеріалів для публікації.  Сьогодні ми надаємо читачеві його спогади про 1986 рік.

Анатолій КОЛЯДІН

Чорнобильська атомна катастрофа, як жодна інша за історію людства, поставила перед нами цілу низку надзвичайно складних проблем, які вже впродовж останніх років прагнемо вирішити і які ще будемо вирішувати не одне десятиліття.

У напруженому 1986 році на першому етапі робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи необхідно було поряд з відомими аварійними технологіями застосувати нетрадиційні, залежно від надзвичайної ситуації, яка виникла на той час. Технологічні рішення при будівництві «Укриття», чи «Саркофагу» (як його тоді іронічно називали), над зруйнованим четвертим енергоблоком мали забезпечити максимально можливу надійність, довговічність і герметичність цієї споруди стосовно існуючої на той час швидкості зведення будівлі. В усякому разі, ми до цього прагнули.

У 1985 році я працював (з1972 р.) керівником технологічної групи підводного склеювання в Інституті хімії високомолекулярних сполук НАН України. За розробку і впровадження прогресивної на той час технології відновлення нафтових резервуарів, підводних трубопроводів і корпусів суден на основі застосування спеціальних полімерних клеїв нашій групі було присуджено Державну премію СРСР - високу і престижну на той час нагороду.

Про наші науково-технічні досягнення тоді багато говорили, писали і, звичайно, в 1986 році згадали про можливості наших унікальних технологій.

«Саркофаг» споруджувався за типом «карткового будиночка» - проектувалися окремі масивні сталеві конструкції, транспортувалися до місця будівництва і монтувалися дистанційно керованим самохідним краном-роботом «Демаг». Виготовлялися вони поза територією будмайданчика на спеціально відведеній території. Звичайно, за такої технології будівництва виникала проблема герметизації щілин змонтованих раніше конструкцій.

Саме з цим питанням, знаючи про розробки Інституту, до нас звернулися будівельники «Саркофагу». Так сталося, що вибрали для виконання цих робіт мене: «Якщо ти можеш клеїти під водою, то зможеш і під дощем також». І в жовтні-листопаді 1986 року мене відрядили до Чорнобиля. Саме тоді на підготовлений фундамент встановлювались металеві конструкції даху.

Довговічність служби бетону і металів в умовах радіаційного випромінювання достатньо вивчені і тому прогнозовані, а ось як поведуть себе нові полімери в умовах надмірного перенавантаження, ще ніхто не знав. У штабі Урядової комісії з ліквідації наслідків катастрофи я й поставив це запитання заступнику Міністра середнього машинобудування СРСР - Усанову. Справа в тому, що ремонтні технології з використанням полімерних матеріалів серед союзних НДІ розроблялися лише українськими фахівцями (Інституту хімії високомолекулярних сполук НАН України). Вони застосовувалися для відтворення спрацьованих металоконструкцій (суден, магістральних трубопроводів, шахтних споруд, меліоративного обладнання тощо) з метою продовження терміну їх служби в середньому на 5-10 років. Але в цій ситуації на довговічність полімерів мала деструктивно впливати радіація.

Мене заспокоїли:

- Якщо полімерами ви забезпечите герметичність споруди впродовж року, то ми вам пам'ятник поставимо! Дерзайте.

- Рік? – здивувався я. – Так, так. Рік! Справа в тому, що сьогодні маємо дуже високі рівні радіоактивного випромінювання. Як не стараємось якісно монтувати конструкції „Укриття”, щілин залишається дуже багато. Передбачається установа в споруді системи вентиляції для всмоктування аеро- та газовиділень на фільтри. Якщо не загерметизуємо щілини, не зможемо взяти під контроль викиди в атмосферу.

- Так ви споруджуєте не «Укриття», а друшляк? - спробував пожартувати я.

- А ви песиміст. Хоч поки що проблема існує, але ми шукаємо шляхи її вирішення. А ось коли ми з вашою допомогою зможемо надійно знизити рівні радіоактивного забруднення навколо «Укриття», то через рік приступимо до спорудження нового об'єкта, скажімо, «Укриття - 2». Для будівництва капітальної споруди необхідно створити максимально можливі безпечні умови для будівельників. Ми не можемо допустити продовження опромінення людей.

Саркофаг 2

1986 ЧАЭС

Усі наші ремонтно-відновлювальні технології були розроблені для виконання робіт вручну на локальних ділянках тих чи інших об'єктів. А тут потрібно було герметизувати сотні метрів щілин різних розмірів, використовувати тонни полімерних матеріалів. Виконання робіт з герметизації необхідно було проводити, застосовуючи дистанційне керування процесом нанесення полімерів. До того ж, у надзвичайно стислі терміни. Ніхто ніколи раніш таких робіт не виконував і досвіду, безперечно, не було. Як же ці роботи розпочати? Більша частина конструкцій була вже змонтована, повним ходом монтувались нові. Осінь. Непогода. Ось-ось ударять морози. А холод – найбільший негативний фактор для полімерів - він «робить» їх в'язкими, тоді з ними працювати вкрай важко, але іншого виходу не було.

Ми терміново спорудили спеціальний полігон для відпрацювання розроблюваних технологій. На будівельному майданчику ЧАЕС ні про які експерименти не могло бути й мови. Практично все, що стосувалося проектування допоміжних засобів, їх виготовлення, проведення експериментальних робіт за будь-яких умов і в будь-який час доби (як це могло бути на будмайданчику), навчання допоміжного персоналу, безпосереднє виконання робіт з герметизації на самому об'єкті «Укриття», - все це проводилося нами цілодобово конвеєрними методами. Вільний час мали тільки для сну і харчування.

Ми розробили три технології герметизації. Дві з них застосовано на об'єкті «Укриття». Це герметизація стелі і герметизація вертикальних щілин при монтажі фронтальних конструкцій т. з. «клюшок».

Наше «ноу-хау» із забезпечення герметичності стелі саркофагу полягало в тому, що потрібно було до конструкційних елементів даху закріпити ущільнюючі «сигари» - 40-метрові брезентові мішки, наповнені керамзитом і просичені клеєвою композицією. Її специфіка - у доборі компонентів, регулюючих термін полімеризації.

Вже під час підготовчих робіт шведи звернулися з пропозицією застосувати їхні полімери, які попри їх занадто високу вартість ще й не відповідали технологічним вимогам..

Для безпосереднього виконання робіт з герметизації було залучено багато людей, головним чином  військовиків. Працювали швидко і організовано. У всьому відчувалась якась стихійна дисципліна, що нагадувала роботу комах в мурашнику. Нашим робочим місцем біля стіни „Саркофагу” була площа в межах досягнення стріли крана. Рентгенів дісталось нам, я думаю, немало. А ось скільки персонально, так і до сьогодні не знаю Засекретили. Але як би там не було, але ми завдання виконали, незважаючи на всі труднощі й небезпеку. Чорнобиль став випробуванням для всіх. Ті події висвітили і чесних, і мужніх (а їх було більшість), і боягузів, пристосуванців, шахраїв, кар’єристів. Про негативні моменти тих часів не дуже хочеться й пригадувати. Адже „Саркофаг” був споруджений працелюбними і чесними руками. Гірко, що „палили” людей на спорудженні ”времянки” з надією на краще, а тут вже й вісімнадцять років минуло, а цього довгоочікуваного покращення так і не видно.

Стає дуже тривожно, коли думаєш, що по сусідству з нами стоїть цей дуже не певний „картковий” будиночок, що не зовсім правомірно порівнюється з саркофагом.

Монтажні роботи вели з трьох боків кранами фірми „Де маг” (ФРН). Це була потужна машина, яка давала змогу основною стрілою піднімати 600-тонний вантаж, а на допоміжній, при злеті на 78 метрів – до 112 тонн.

Найскладнішою проблемою було спорудження покриття над центральною залою, оскільки для цієї конструкції необхідно було обрати опори, відстань між якими б не перевищувала можливості підйомних будівельних механізмів. Після досліджень такими опорами були прийняті: із західного боку монолітна стіна, що збереглась: з півночі -зведена каскадна стіна; зі сходу - незачеплені вибухом конструкції двох монолітних вихлопних шахт; з півдня довелось будувати дві опори, основою з яких став завал з уламків будівельних конструкцій висотою від трьох до шести метрів, які, як здавалося дистанційно, надійно закріплені бетоном та іншими матеріалами. На ці опори мала спиратися металева балка довжиною 70, висотою - 6, та шириною 2,4 метра. Маса цієї балки становить 147 тонн. На металеві балки, що йдуть уздовж центральної зали, було покладено 27 металевих труб діаметром 1 220 мм, довжиною по 36 метрів ( що й становили трубний накат - перекриття).

Саркофаг 3

Шанаев и Денисенко Валерий

Перекриття над четвертим енергоблоком передбачалося зверху покрити бетоном товщиною 60 см. Пізніше товщину покриття було зменшено до 20 см. А потім, враховуючи його величезну вагу, відмовилися від цієї ідеї зовсім. Хоча це відбулося не без протидії - були навіть загрози кримінальної відповідальності у зв'язку з цим рішенням. В подальшому над трубним накатом перекриття було змонтовано шість просторових металевих блоків з двоскатною покрівлею.

Труби перекриття після їх установки мали великий прогин під власною вагою. Навантаження від герметизуючого покриття з бетону було недопустиме. Тому я й запропонував використати самоспінюючий полімерний клей «КІП-Д» із серії поліуретанових пінних композицій, які ми раніше розробляли для суднобудівної та судоремонтної промисловості і мали великий досвід їх використання. Довелося терміново розробляти нові рецептури «КІП-Д» з урахуванням технологічних вимог, обставин аварійних робіт, що склалися тоді.

Саркофаг 4

Монтаж даху кінець жовтня 1986

Ось як про події того часу йдеться в книзі кандидата історичних наук Інституту історії України Н.П. Барановської «Об'єкт «Укриття»» (Київ - 2000): «Але найбільш гостро постало питання про посилення робіт, пов'язаних з герметизацією його перекриття. Була поставлена вимога в добовий термін призначити відповідальну за цю роботу людину та прийняти рішення про технологію нанесення ущільнюючого складу на покрівлю (перекриття - Ж.Ш.) «Укриття» блока з урахуванням обміну думок та проведення експериментів на стендах та 2-денний термін затвердити графік робіт з герметизації означених стиків. «Рішення №279 Урядової комісії від 30.10.1986р.».

«... в частині вентиляції поховання не відповідає вимогам, викладеним у висновку Держсаннагляду від 18.08.1986 р. Були зауваження до вентиляційної системи і в керівництва ЧАЕС. Але враховуючи реально існуючу ситуацію, М.О. Штейнберг вважав можливим і необхідним пуск витяжної системи захоронення четвертого блоку проводити без очищення на фільтрах, проминувши фільтрувальну станцію...»

Це зараз ми дізнаємось про ті урядові рішення щодо необхідності наших робіт. А тоді треба було поспішати - ось-ось зима нагряне, а роботи - непочатий край. І все ж таки встигли, завдяки ентузіазму, розумінню критичності ситуації і відчуттю відповідальності. Проблеми виникали на кожному кроці. Не все вдалось, як хотілось, і в неповному обсязі завершено, але то вже не від нас залежало.

Цитую далі із книги: «Свідченням вторинності з позиції загальносоюзних структур керівництва України у вирішенні проблем «Укриття» є та, далеко не повна, його інформованість про ситуацію на будівельному майданчику та результати зусиль ліквідаторів. Так, сумішшю правді, напівправди та неправди виглядає інформація Є.Кончаловського, що була направлена В.В.Щербицькому 24 грудня 1986 року, з викладом дозовано об'єктивних оптимістичних проблеми, які йому, напевно, були надані з відповідних джерел. Цитую окремі положення: „Верхнє перекриття змонтовано з щільно укладених труб, стики між якими герметизовані... Весь об’єкт „Укриття” по можливості повністю герметизовано... Вжито всі заходи для упередження винесення зі зруйнованого реактора радіоактивного пилу та аерозолів...”, що, як показують документи, на жаль, не відповідало дійсності...

Комісіями, що приймали окремі системи, було висловлено значну кількість зауважень. Деякі з них перераховані в рішення урядової комісії №327 від 28.11.1986 р. УБ-605, наприклад, давалась вказівка в 5-денний термін ліквідувати зауваження комісії по ущільненню ряду стиків конструкцій „Укриття”.

Але нашу бригаду в грудні вже розформували і, незважаючи на набутий досвід у вивченні проблем і в практичному виконанні робіт з герметизації, для продовження робіт далі не залучали. Чому?

Жорж ШАНАЄВ,
наук. співробітник ІХВС НАН України,
інвалід 2-ї гр.. ЧАЕС.
Фото Сергія ГРИЦАЯ

На знімках:

1.Монтаж конструкцій даху саркофагу з ущільнюючими, наповненими керамзитом і просоченими клеєм „КІП-Д”, матами.
Кінець жовтня 1986 р.

2. Розробник технології – керівник монтажних робіт Ж.ШАНАЕВ та співробітник ІХВС НАН України Валерій ДЕНИСЕНКО.

Надруковано «ПЧ» № 3(15) березень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 5 марта 2005 г. в 15:49
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта